ТНК 2

План роботи .Вступ . 2 1. ТНК як фактор здійснення глобального впливу . 4 1.1. Взаємовідносини ТНК і держави. 4 1.2.Діяльність ТНК у країнах, які розвиваються. 10 2. Міжнародне регулювання діяльності ТНК. 15 Висновок. 19 Список використаної літератури 21Вступ. Міжнародні корпорації останньої чверті XX століття є найважливішим елементом розвитку світової економіки і міжнародних економічних відносин. Їхній бурхливий розвиток в останні десятиліття відбиває загострення міжнародної конкуренції, поглиблення міжнародного розподілу праці. . Міжнародні корпорації, з одного боку, є продуктом міжнародних економічних відносин, які швидко розвиваються а з іншого боку, самі представляють могутній механізм впливу на них. Активно впливаючи на міжнародні економічні відносини, міжнародні (транснаціональні) корпорації (ТНК) формують нові відносини, видозмінюють сформовані їхні форми. Під визначенням ТНК розуміються підприємства (фінансово-промислові об’єднання), яким належать комплекси чи виробництва, які контролюють обслуговування, що знаходяться за межами тієї країни, у якій ці корпорації базуються, що мають велику мережу філій і відділень у різних країнах і що займають ведуче положення у виробництві і реалізації того чи іншого товару. ТНК перетворили світову економіку в міжнародне виробництво, забезпечили розвиток НТП у всіх його напрямках: технічного рівня і якості продукції; ефективності виробництва; удосконалювання форм менеджменту, керування підприємствами. Вони діють через свої дочірні підприємства і філії в десятках країн світу по єдиній науково-виробничій і фінансовій стратегії, формованої в їхній «мозкових трестах», мають величезний науково-виробничий і ринковий потенціал, що забезпечує високий динамізм розвитку. 11 Значення ТНК у розвитку глобальної світової економіки системно зростає протягом 50 років. Сучасні ТНК на додаток до існуючого міжнародного обміну товарами і послугами створили міжнародне виробництво, що відповідає йому, міжнародну сферу послуг і міжнародну фінансову сферу, що сприяло перетворенню в основному локальних (междержавних, регіональних) міжнародних економічних відносин у глобальні. До кінця 90-х рр. у світі функціонувало близько 60 тис. міжнародних компаній.13 Вони контролювали за межами своїх країн до 250 тис. дочірніх підприємств. Їхнє сімейство за останні двадцять п’ять років розрослося більш ніж у 8,5 рази. Так, у 1970 р. було зареєстровано лише 7 тис. подібних фірм. Разом з тим загальносвітову значимість має порівняно невелике число міжнародних компаній. З 500 самих могутніх міжнародних компаній 85 контролюють 70% усіх закордонних інвестицій. Ці 500 гігантів реалізують 80% усієї виготовленої електроніки і хімії, 95 % фармацевтики, 76% продукції машинобудування. Основна частина міжнародних корпорацій зосереджена в США, країнах ЄС і Японії. Обсяг зробленої продукції на підприємствах цих корпорацій щорічно перевищує 1 трлн. дол., на них працює 73 млн. співробітників. Найбільш загальною причиною виникнення ТНК є інтернаціоналізація виробництва і капіталу на основі розвитку продуктивних сил, що переростають національно-державні кордони. Інтернаціоналізація виробництва і капіталу здобуває характер експансії господарських зв’язків за допомогою створення найбільшими компаніями численних відділень за кордоном і перетворення національних корпорацій у транснаціональні. Вивіз капіталу стає найважливішим фактором у формуванні і розвитку міжнародних корпорацій. До числа конкретних причин виникнення ТНК варто віднести їхню економічну ефективність, обумовлену великими масштабами виробництва в багатьох галузях. Необхідність вистояти в конкурентній боротьбі сприяє концентрації виробництва і капіталу в міжнародному масштабі. У результаті стає виправданої діяльність у глобальних масштабах. І відповідно з’являється можливість знизити витрати виробництва й одержати надприбуток. Немаловажну роль у становленні національних міжнародних корпорацій відіграє держава. Вона заохочує їхню діяльність на світовій арені і забезпечує їм ринки збуту шляхом встановлення різних політичних, економічних і торгівельних союзів і міжнародних договорів. 1. ТНК ЯК ФАКТОР ЗДІЙСНЕННЯ ГЛОБАЛЬНОГО ВПЛИВУ. 1.1. Взаємовідносини ТНК і держави. Широке поширення і ріст ТНК у період після Другої світової війни є одним з найважливіших феноменів останнього часу, що породило численні їх дослідження. Як уже відзначалося, при визначенні самого поняття ТНК самими дослідниками звертається увага на те, що вони володіють, контролюють, вироблять чи надають послуги поза тією країною, де вони приписані, відзначається неоднозначний характер власності ТНК, що може бути приватною, державною чи корпоративною (змішаною). По-різному оцінюється роль ТНК у світовому економічному розвитку й у міжнародних відносинах, Але у всіх країнах загальновизнаним є факт дуже широких можливостей ТНК і неухильного розширення їхньої діяльності поза національними границями. Взагалі визнана також їхня роль у широких вкладеннях капіталу в національну економіку. Сама оцінка діяльності ТНК дається дуже по-різному, починаючи від вкрай позитивної і закінчуючи вкрай негативною. Як негативні фактори виділяється те, що впроваджуючи сучасні технології, ТНК різко збільшують безробіття, погіршують фінансові баланси і порушують правила нормальної конкуренції. У багатьох країнах вказується на те, що власність і контроль над ключовими економічними секторами переходить у руки іноземних підприємств, що впливає на політичний суверенітет і на зміну соціокультурних цінностей, тобто внесення закордонних цінностей і зменшення ролі чи повне знищення місцевих цінностей. Широко обговорюється також проблема впливу ТНК на збільшення добробуту місцевого населення, причому думки висловлюються всілякі, від того, що вони піднімають, до визнання, що вони знижують добробут. Обговорюється їхня взаємодія з профспілковими організаціями в країнах, дискутується роль ТНК у формуванні і реалізації інтересів споживачів, якості і ціни товарів, ними вироблених. Однієї з надзвичайно складних і суперечливих проблем, якій дається різна характеристика в працях закордонних авторів, є проблема взаємовідносин ТНК із національними урядами. Тут можна виділити три основних підходи: ліберальний (ортодоксальний), марксистський (радикальний), націоналістичний (неомарксистский) . Кожен з них по-своєму інтерпретує взаємовідносини ТНК і їхніх національних урядів. За останні тридцять років ці відносини перетерпіли значних змін: від конфліктів до співробітництва. Якщо раніше уряди намагалися обмежити діяльність ТНК, то сьогодні ТНК розглядаються ними як засіб зміцнення національних позицій, створення національних переваг. Система відносин між державою і ТНК являє собою діалектичну єдність протиріч. З одного боку, ТНК є важливим інструментом зовнішньоекономічного і зовнішньополітичного впливу, і держава не може не використовувати це в інтересах зміцнення своїх позицій на світовій арені. З іншого боку, єдність інтересів не виключає наявність протиріч, головними з який є протиріччя між інтернаціональним глобальним характером операцій ТНК і територіально обмеженою юрисдикцією держави. Держава постійна намагається затвердити контроль над вивозом капіталу, товарів, технологій. ТНК здійснюючи стратегію одержання довгострокових прибутків, впливають на економічну кон’юнктуру країни-базування чи приймаючої країни, і в результаті вступають у протиріччя з визначеними мірами державного регулювання економіки. Дж. Даннинг у своїй статті "Уряд і ТНК: від конфронтації до кооперації" розвиваючи свою "еклектичну теорію, досліджував відношення між урядами і ТНК за останні три десятиліття й оцінив перспективу їхнього розвитку. От основні його положення: 1. у минулому державна політика у відношенні ТНК не була явно зв’язана з загальною державною стратегією або тому, що ТНК контролювали вкрай незначну частину економіки, або тому, що уряд вважав результати регулювання діяльності ТНК незначними; 2. сьогодні уряди змушені розглядати досягнення в порівнянні переваг в галузі ресурсів, що знаходяться під їх юрисдикцією, як самостійну економічну ціль, відводячи усе більше значення як зовнішнім, так і внутрішнім інвестиціям. Це відбулося внаслідок зближення економічних структур країн. Крім того, ТНК стають все більш незалежними у виборі місця розміщення своїх філій. Дії урядів у 1960 – 1970-і роки Дж. Даннинг оцінює як нерегулярні і не скоординовані ними спроби розробити економічну стратегію і тактику з урахуванням росту прямих закордонних інвестицій, звичайно приводили їх до конфронтації з ТНК, причому перші прагнули збільшити свою частку за рахунок діяльності ТНК. У 1980-і роки глобалізація економіки і науково-технічний прогрес сприяли переоцінці урядами політичних наслідків діяльності ТНК і зміні відносин до них. У 1990-і роки, уряди стали відігравати координуючу роль у використанні виробничих можливостей, і закордонні інвестиції розглядаються як доповнення до внутрішніх Вони розробляють політику, що стимулює приплив іноземних інвестицій у їхні країни і підвищує конкурентні переваги їхній ТНК на закордонних ринках. Стратегічна єдність інтересів ТНК і держав цілком конкретно виявляється й у тому факті, що державна політика, партійна система, армія не можуть існувати без опори на фінансово-технічну підтримку ТНК. На постійну частку витрат, необхідних для зовнішньоекономічної експансії ТНК, перетворилися витрати чисто політичного порядку. Так, вартість парламентських виборів у Японії за останні двадцять років збільшилася в 70 разів. Загальні витрати по виборам президента і складу Конгресу США виросли з 1976 року по 1980 рік з 160 млн. доларів до 2,2 млрд. доларів.2 Природно, неможливо одержувати від якої-небудь організації багато тисяч доларів і при цьому не попадати під її вплив. Дійсно, 87 % корпорацій вважають, що ці "пожертвування" у підсумку виливаються у вигідне для них законодавство і політичний курс. Цільовою формою зв’язку великого бізнесу з органами державної влади є система лобіювання, спрямована на відстоювання інтересів ТНК. Сучасна лобістська мережа ТНК містить у собі цілі відділи корпорацій і їхніх об’єднань, різні неформальні контактні організації, фонди, бюро і т.д. Вони ставлять своєю метою впливати на прийняті законодавчі акти, діяльність партій, результати виборів і рішення судових органів. У своїй діяльності лобісти використовують різні методи: організації кампаній по залученню виборців до участі в голосуванні; налагодження контактів з політичними діячами і чиновниками держапарату для подальшого впливу на їхні рішення; фінансування передвиборних кампаній, діяльності політичних партій та інші. У ході проведення конкретної політичної кампанії ТНК можуть мобілізувати для її підтримки персонал своїх підприємств і підприємств субпідрядників, банкірів своїх клієнтів. Крім того, в останні десятиліття ТНК не обмежуються тільки фінансуванням яких-небудь політичних діячів. Найбільші власники ТНК самі входять до складу урядів і балотуються на посади голів держав. Так, в уряді Р. Рейгана кожен четвертий член був мультимільйонером. Більш того, багатьом з них були довірені державні посади в секторах економіки, у яких вони до призначення мали великі фінансові інтереси. Оскільки американські корпорації є дуже великими вкладниками капіталу, оскільки вони впливають на іноземну виробничу стратегію, остільки звичайно основна увага в питаннях відносин ТНК і урядів приділяються саме їм. Інтереси американських корпорацій і зовнішньої політики США в значній мірі збігаються. Цей збіг інтересів веде до проведення більш загальної політики між ТНК і американським урядом. Лідери американських корпорацій і лідери держави в цілому вірять, що іноземна експансія американських ТНК служить найбільш важливим інтересам ТНК. Унаслідок цього американська політика за кордоном, як правило, захищає їх. Збіг інтересів існує в різних галузях. Так, до кінця 1970-х років американці контролювали видобуток більшої частини світових сировинних матеріалів та нафти в несоціалістичних країнах і гарантували, таким чином, безпеку постачання і переваги для американських споживачів у періоди скорочення постачань. Наприклад, під час Корейської і В’єтнамської воєн американці значною мірою регулювали ціни на постачання цих товарів. Це досягалося шляхом власності і контролю над ресурсами в інших країнах. Хоча вони були істотно підірвані в 1980-і роки, вплив американців у цих секторах продовжує залишатися дуже сильним. Американські політичні лідери переконані, що національні інтереси США реалізуються шляхом експансії корпорацій у виробництві товарів і послуг. Прямі іноземні вкладення розглядаються як основний інструмент, за допомогою якого США можуть підтримувати свої позиції на закордонних ринках. А іноземна експансія ТНК – як засіб підтримки американської домінуючий позиції у світовій економіці, яка все розширюється, і насамперед у Західній Європі та Японії. Ця експансія вважається більш ефективною, ніж розширення експорту з США. Виробництво товарів у країнах, які розвиваються, особливо виробництво, що вимагає високих затрат праці, дозволяє американським корпораціям успішно конкурувати в галузі виробництва товарів, вартість яких буває низкою. Хоча американські корпорації експортують капітал і технології, їхня реальна сила – фінанси, дослідження розвитку й управлінський контроль – залишається в США. ТНК інших країн також розвивають своє виробництво, прагнучи підтримати і збільшити свою частку на світовому ринку.3 Вважається також, що американські ТНК продовжують фінансувати баланс і є головним джерелом збереження обміну і балансу цього обміну з закордонними країнами, що зміцнює американську глобальну військову і політичну позицію, тому вони розглядаються як важливий фактор американського економічного і політичного добробуту і глобального впливу. Природно, що ТНК, у свою чергу, бояться націоналізації чи певного обмеження своєї діяльності в закордонних країнах і потребують істотної підтримки і захисту американського уряду. ТНК оцінюються також як провідників глобального економічного розвитку і механізм поширення американської вільної підприємницької системи. Починаючи з Плану Маршалла, ТНК приділялася роль посилення іноземних економік і протистояння комунізму та соціалістичним моделям економічного розвитку. Тому що ТНК за своїм характером є міжнародно-оперуючими, крім перерахованих вище функцій вони виконують і функцію дипломатії в сфері зовнішніх зносин, у яких вони виступають як політичні агенти, маючи в цьому плані великий потенціал: 1. наявність густої і широкої мережі філій, дочірніх компаній, представництв, зв’язків, що не має жодне дипломатичне відомство; 2. присутність ТНК в економіці приймаючих країн, у їхній інфраструктурі, зовнішній торгівлі, на відміну від офіційної дипломатії, що діє на міждержавному рівні; 3. поширення ТНК свого контролю на засоби масової інформації, зв’язку, що означає володіння могутньою зброєю формування місцевої суспільної думки; 4. створення в залежних країнах слухняної сили в особі представників місцевих політичних, суспільних кіл. Таким чином, ТНК мають величезні можливості брати участь у політичних процесах не тільки в країнах базування, але і приймаючих країнах. Однак роль інструмента проведення зовнішньої політики однієї країни проти іншої і випадків прихованого чи прямого конфлікту викликає невдоволення бізнесменів, оскільки уряд США намагається маніпулювати чи контролювати діяльність американських ТНК для проведення тиску на уряди інших країн. Таких прикладів можна привести .безліч. Наприклад, у тих випадках, коли держава проводить антиамериканську позицію, приймаються обмежувальні заходи для експорту певних товарів у цю країну. ТНК перестають постачати їй необхідну техніку і технології, хоча найчастіше, це буває для них вкрай економічно не вигідно.Взагалі, погроза непостачання техніки і технологій дуже часто застосовується урядом США. Прийняті рішення по обмеженню експорту й імпорту ставлять інші країни під контроль і створюють для них значні труднощі. Необхідно відзначити і те, що уряди інших країн теж все частіше стали розглядати ТНК як інструмент своєї національної політики, наприклад, у плані більш безпечного забезпечення своїх країн сировинними матеріалами. У ряді випадків при ослабленні американських ТНК їхнє місце займають японські й інші корпорації. Тісне ототожнення корпоративних і національних інтересів стало спостерігатися особливо після енергетичної кризи 1973 року. Певні кола вчених, профспілкових діячів, журналістів стали говорити і писати про те, що іноземні капіталовкладення треба використовувати для здійснення політики зайнятості, більш ефективного розподілу національного доходу і підвищення змагальницької позиції американської економіки. Сама по собі позиція і дії ТНК в інших країнах стали піддаватися усе більшому обговоренню і критиці. Разом з тим необхідно сказати, що в зв’язку з відносним спадом американської промисловості, значним торгівельним дефіцитом і зростанням безробіття, хронічним спадом балансу платежів встановилось більш критичне відношення до діяльності ТНК за кордоном. Поширилася думка про необхідність більше вкладати в американську економіку й обмежити передачу американських технологій. Незважаючи на здійснення в 1980-і роки дуже енергійної підтримки прямих іноземних капіталовкладень, політичні почуття в Америці по цьому питанню характеризуються усе більшими і більшими протиріччями. Самі американці прагнуть збільшити експорт продукції, виробленої в США, і дістати прибуток від іноземних капіталовкладень в американську економіку. Однак, основною позицією американського уряду залишається підтримка прямих іноземних капіталовкладень в економіці закордонних країн. У 1980-і роки збільшується потік закордонних капіталовкладень в економіку США, що безперечно сприянню послаблення ворожості у відношенні американських капіталовкладень. Однак, незважаючи на це, американська суспільна думка має в останні роки все більший і більший критичний настрій до іноземних капіталовкладень і діяльності ТНК. У США широко поширюється думка, що прямі американські вкладення в інші країни створюють умови деіндустріалізаціі американської економіки. Стала затверджуватися точка зору на американську промисловість як просту складальницю готових компонентів, створених за кордоном.7 Самі американці задають багато питань, причому самі ці питання формулюються часом у дуже категоричній формі. Наприклад, що відбудеться, якщо американським фірмам буде заборонено вкладання капіталу за кордоном? Поліпшить чи погіршить це положення США? Таким чином, ми повинні сказати про те, що відношення американців до уряду і ТНК останнім часом стало частіше змінюватися і піддаватися сумніву.1.2. Діяльність ТНК у країнах, які розвиваються. На мій погляд, був би неповним розгляд тільки відносини політичних діячів і громадськості розвинутих країн щодо діяльності ТНК. Необхідний аналіз відносин слаборозвинених країн щодо активності ТНК. Тут можуть пропонуватися зовсім різні варіанти відповідей. Наприклад, ліберали можуть стверджувати, що встановлення цін не пов’язане з діяльністю національного чи багатонаціонального підприємництва, що національна власність на засоби виробництва не робить істотного впливу на модель економічної поведінки. Навіть керівники ряду розвинутих країн дуже гостро реагували на діяльність ТНК. Такою була реакція Президента Франції Ш. де Голля в 1960-і роки. Основна проблема, що стоїть перед країнами, які розвиваються, це вибір шляху розвитку, визначення тих шляхів, що найбільш ефективні для даної країни, розвивати державне чи приватне підприємництво, планову чи ринкову економіку? Які повинні бути пріоритети розвитку – сільське господарство чи промисловість? Який повинен бути рівень відносин із промислово розвинутими країнами? Яка повинна бути зовнішня торгівля, іноземні приватні вкладення, зовнішня допомога? У вирішенні всіх цих питань активну участь стали приймати ТНК. Серцевиною труднощів ТНК у відношенні країн, які розвиваються, є низька продуктивність праці, низький рівень споживання , основні економічні і соціальні фактори, пов’язані з цим. Становище погіршується зростаючим розривом між промислово розвинутими країнами і країнами, які розвиваються. Крім того, країни, які розвиваються страждають від політичної нестабільності. Вони є жертвами неоколоніалізму: одержання незалежності не супроводжується економічною незалежністю. За останній час країни, які розвиваються, створили безліч регіональних організацій, що намагаються вирішити економічні, соціальні, політичні й інші питання. Сам розвиток країн являє собою складний процес взаємодії між національними, міжнародними елементами і містить у собі широкий комплекс економічних, політичних і соціальних проблем. Розвиток, не обов’язково пов’язаний з негайним зростанням виробництва, скороченням нерівності доходів і добробуту,є однією з основних задач. У цьому зв’язку часто ставиться питання про те, що ТНК є могутніми двигунами росту, що вони скорочують нерівність, навіть, якщо уряди не здійснюють політику, яка спрямована на її скорочення. Багато ТНК діють у країнах, які розвиваються, вкладають великі кошти в ці регіони. Правда, зараз з’явилася тенденція, коли вони стали замикати свою діяльність у рамках промислово розвитих країн, і велика частина приватних капіталовкладень концентрується у відносно розвинутих регіонах. Тому виникає питання, наскільки приватні капіталовкладення ТНК сприяють розвитку країн третього світу, і на скільки вони їм допомагають. Проблема економічної допомоги є відносно новим підходом в економічних відносинах промислово розвитих країн із країнами, які розвиваються. Безперечно, не можна відкидати позитивну роль цієї допомоги, однак, іноземна допомога породжує дуже складну політичну проблему взаємин донора й одержувача, оскільки й у того й в іншого є свої власні інтереси. Важко відокремити іноземну допомогу від інших аспектів міжнародних відносин. Тут виникає проблема вироблення взаємно прийнятних відносин у якості центральних. Іноземна допомога, діяльність ТНК мають економічний сенс і політичний зміст. Проблеми цілей, походження, одержання можуть породжувати конфлікти і діалоги національних інтересів і силової політики. Одержуючи допомогу від іноземних інвесторів, держави прагнуть зберегти свою незалежність, але часто іноземні капіталовкладення й особливо діяльність ТНК розглядаються як намагання експлуатації місцевих ресурсів, оскільки іноземний капітал часто проникає в ті галузі економіки, що підтримують економічну залежність країн, які розвиваються, від Заходу. Вважається, що тим самим порушується сама природа економічного розвитку слаборозвинених країн і створюється, так званий, "залежний розвиток". Відзначається також, що створення філіальної економіки робить не можливим здійснення повного всебічного розвитку. Субсидії, що даються їм як придаткам метропольної корпорації, і створення анклавної економіки в слаборозвинених країнах, не здатні служити інструментом зростання, який самопідтримується. Корпорації обвинувачуються і у впровадженні невідповідних типів технологій, що використовують дороге устаткування, що веде до зростання безробіття і запобігає появі місцевих технологій. Стверджується і те, що ТНК зберігають контроль над найбільш передовими технологіями, не передають їх країнам, які розвиваються, за розумними цінами. Висувається положення, що прямі іноземні капіталовкладення погіршують розподіл доходів у країнах, які розвиваються. Марксистська об’єктивна закордонна критика правильно підкреслює, що вони збільшують розрив між багатими і бідними країнами і створюють тим самим умови для нових соціальних потрясінь у цьому регіоні. Цілком обґрунтованою являється і думка про те, що вивіз прибутків за кордон підриває місцеві фінанси і перешкоджає розвитку, таким чином, місцевого підприємництва.6 Уряди багатьох країн, що розвиваються, істотно стурбовані динамікою росту ТНК. Проблема зв’язана з тим, що ТНК, наприклад, контролюють більше половини світової торгівлі сировиною й енергоносіями. Величезна фінансова сила і вплив знаходяться в їхньому розпорядженні, тому немає нічого дивного в тім, що, на думку місцевих урядів, вони ведуть переговори з позиції сили і ведуть до збільшення залежності. Крім чисто економічної критики, давалася і дається політична оцінка діяльності ТНК. Так, вказується, що ТНК створювали місцеві уряди, що симпатизують винятково капіталізму, і при цьому зовсім не враховували національні особливості розвитку країн і регіонів Африки та Латинської Америки, вважаючи, що вони можуть робити усе, що їм заманеться. На практиці це може привести і до руйнування економіки, і до підриву способу життя, і іншим негативним наслідкам. Можна по-різному оцінювати діяльність ТНК у країнах, які розвиваються, позитивну чи негативну роль вони відіграють у цьому регіоні. Очевидно, до неї не можна відноситися як до цілком негативної чи цілком позитивної. Безперечно, існує досить негативних факторів діяльності ТНК. Однак, тут виникає досить складне питання. Чи є ці негативні результати результатами діяльності ТНК чи результатами недотепної політики самих слаборозвинених країн чи вони інтегральна частина самого процесу розвитку. Виникає багато проблем, які мають потребу в ретельному аналізі. Суть однієї з них – невеликий обсяг місцевих внутрішніх ринків – заключається в тому, що країни, які розвиваються, встановлюють у ряді випадків високозахищені внутрішні ринки, де важко виробляти продукцію в широких масштабах, і тому ціна їхня буває відносно висока. На практиці підприємства, створювані ТНК у багатьох країнах, які розвиваються, носять анклавний характер, ізольований від інших секторів економіки, слабо контактуючи з ними, вони не перетворюють економіку в цілому, надання впливу на швидку індустріалізацію можна спостерігати тільки в нових індустріальних країнах. Навіть у Мексиці й у багатьох інших країнах цього не відбулося. Але всі ці країни прагнуть здійснити індустріалізацію. Говорячи про використання технологій, необхідно відзначити, що країни, які розвиваються, прагнуть одержати не тільки самі передові її види, але і використовувати технологію, що вимагає максимального використання праці в порядку забезпечення максимальної зайнятості. У реальності обидві ці мети знаходяться в глибокому конфлікті одина з одніею, і тільки Тайвань і Сінгапур, мають відносно невелике безробіття. Передання технологій, що вимагають великих капіталів, безперечно вигідне, але необхідно сказати про те, що ТНК виявляють мало ініціативи в розвитку відповідної технології, що могла б конкурувати на світовому ринку, тому що вони здійснюють свої вкладення на ринки, які захищають. Крім того, передача технології викликає конфлікт економічних інтересів між корпораціями і місцевими урядами через визначення ціни, по якій ця технологія продається. 8 Ніхто не стане заперечувати того факту, що ТНК відіграють дуже важливу роль у здійсненні міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації капіталу. Безперечно також, що ТНК грають свою роль у забезпеченні природними ресурсами країн, де є їх недостатня кількість. На наш погляд, існують наступні тенденції, пов’язані з діяльністю ТНК: 1. Людство вступило в таку фазу розвитку глобальної економіки, коли зміни в експортно-імпортних цінах є основним чинником, що визначає перерозподіл багатств. Ціни на нафту є самою яскравою ілюстрацією цього. 2. Перспективи іноземної допомоги є досить нечіткими. Витрати на амортизацію устаткування й обслуговування боргів країн, які розвиваються, знижують значимість їхніх внутрішніх ресурсів. У цих умовах ТНК можуть виступати як такі організації, що сприяють економічному зростанню країн, які розвиваються. Роль ТНК підсилюється тією обставиною, що на порозі XXI століття багаті індустріально розвиті країни вступають у постіндустріальне століття і їм вкрай необхідно передати промислову діяльність країнам, які розвиваються, оскільки вони самі переходять на постіндустріальний етап розвитку. Можливо, що ТНК – кращі агенти цієї передачі. 2. Міжнародне регулювання діяльності ТНК. ТНК все частіше стають розглядатися в якості суб’єктів міжнародного економічного права. ТНК з їхньою інвестиційною мобільністю, широкою системою зв’язків, в тому ж числі і з урядами, з великими можливостями організації наукоємкого , високотехнологічного виробництва є важливим фактором розвитку світової економіки. Особливість ТНК проявляється в тому, що вони володіють економічною єдністю при юридичній множинності. Це- група компаній створених за законами різних держав, які є самостійними юридичними особами і які здійснюють діяльність на території різних держав але які знаходяться у взаємозалежних відносинах, при яких одна з них (головна корпорація) займає домінуюче положення і здійснює контроль над всіма остальними. Значить ТНК – це не юридичне ,а економічне чи навіть політичне поняття. Суб’єктами права є ті компанії, які об’єднуються в єдину систему. Суб’єктом права можуть бути і об’єднання компаній. В любому випадку, як окремі компанії, так і їх об’єднання є суб’єктами національного права , а не міжнародного . При цьому використовуються два підходи: вони є суб’єктами права чи держави, в яіій вони зареєстровані; чи держави, на території якої вони знаходяться (місцезнаходження адміністративного центру чи місце основної господарської діяльності).Звідси випливає ,що діяльність ТНК регулюється національним правом .5 Держава, з якої походить ТНК,намагається контролювати експорт важливих технологій через ТНК, які пов’язані з нею. Вчиняючи таким чином, держава часто ухвалює рішення, які мають поза територіальну дію, що спричиняє міжнародні юридичні проблеми. Наприклад, держава походження може мати претензії до ТНК, що стосуються створення робочих місць за межами її території, натомість сама держава бореться проти безробіття серед своїх громадян.Держаиа може звинувачувати ТНК у порушенні платіжного балансу або у передачі за кордон технологій, що становлять національний інтерес. З іншого боку, держава може бути схильною до творення норм у галузі контролю над валютним курсом, але вона повинна тоді враховувати зобов’язання, взяті нею у галузі перед Організацією економічного співробітництва та розвитку, Міжнародним валютним фондом (або перед регіональними економічними організаціями, до яких вона належить). У податковій сфері держава походження може намагатися сама оподатковувати ТНК, включаючи також її закордонну діяльність. У такому разі їй доведеться вести переговори і укладати конвенції про неподвійне оподаткування з державами, де розміщуються підприємства ТНК. При діяльності ТНК на території держави, яка її приймає ТНК є причиною створення специфічних норм , маються на увазі важливі проблеми ціни трансферів, цін, що застосовуються всередині ТНК або між її філіями за надані послуги та куплене майно між головним підприємством та філією або поміж філіями та які штучно занижуються, щоб зменшити податкові виплати компанії. Державам важко боротися в індивідуальному порядку проти цієї практики, яка відбувається у міжнародному масштабі. Покласти цьому край можуть договори, але вони рідко укладаються, оскільки одна з цих держав сама має прибуток з такої практики.15 Принцип підкорення ТНК національному праву зафіксований в Хартії економічних прав і обов’зків держави: кожна держава має право “регулювати і контролювати діяльність ТНК в межах дії своєї національної юрисдикції і приймати міри для того, щоб така діяльність не протирічила її законам , нормам і постамовам і відповідала її економічній і соціальній політиці. ТНК не повинні втручатися у внутрішні справи приймаючої держави “(ст.2). В зв’язку з регламентацією діяльності ТНК у рамках Європейського економічного співтовариства у 1977 році був розроблений керівний кодекс для регламентації окремих питань: діяльність ТНК , яка походить із співтовариства і має інтереси в Південній Африці. Набагато важливішими є “Директивні ринципи для транснаціональних компаній”, проголошені Радою Організації економічного співробітництва та розвитку у 1976 році, переглянуті у 1984 році; навіть при тому, що ці принципи позбавлені зобов’язувального юридичного значення, вони впливають на діяльність ТНК. Вони досить точно сформульовані і стосуються, зокрема, публікації інформації ТНК, правил конкуренції, яких вони повинні дотримуватись, їхньої податкової практики, їхньої політики стосовно робочих місць та професійних відносин, їхньої практики в галузі науки та технології. Процедури контролю за застосуванням цих принципів, що набули чинності всередині Організації економічного співтовариства та розвитку, виявилися корисними, зокрема в галузі соціального права. У листопаді 1977 року Міжнародна організація праці прийняла Декларацію про принципи щодо мультинаціоналізаційних підприємств та соціальної політики. Процедура контролю з боку МОП дозволила надати цій Декларції певної ефективності. У рамках ООН у 1978 році була розроблена конвенція про попередження та усунення незаконних платежів, але вона була ратифікована лише невеликою кількістю держав. Проект кодексу законів стосовно транснаціональних компаній, підготовлений під егідою економічної та соціальної Ради (а точніше, в рамках центрів у справах компаній, які їй належать), був набагато амбітніший. Йдеться про ініціативу країн, які розвиваються, що у 1975 році вважали за необхідне і можливе підпорядкувати діяльність ТНК режиму міждержавної регламентації. Переговори, які не були офіційно перерваними, не дали жодних результатів; вони мали повчальні наслідки, які дозволили краще пізнати феномен ТНК в усій його складності та краще оцінити його сьогоднішнє значення, але вони зовсім не привели до сподіваних результатів. В ході цих переговорів країни, які розвиваються, що були ініціаторами у цій справі, переконалися, що їхні інтереси (у цій сфері так само, як і в багатьох інших) мають частіше антагоністичний, ніж спільний характер.В кінцевому підсумку переговори спіткнулися не лише на питаннях суті справи (визначення ТНК, регламентація їхньої діяльності,умови їх перебування у країнах, які приймають їх на своїй території: загальні умови, національні умови тощо),але й також на двох питаннях, що мають ґрунтовне значення: питання права, яке може застосовуватись щодо ТНК, та питання правового значення кодексу (кодекс для загального керівництва чи договір вищої юридичної сили стосовно національного права, яке може застосовуватися).15 Враховуючи , що діяльність ТНК носить транскордонний характер, що вони здатні наносити шкоду національній економіці приймаючій державі навіть не порушуючи її законів, бажане є міжнародно-правове регулювання їх діяльності. Але можна константувати, що таке регулювання поки відсутнє . В міжнародних документах є лише деякі загальні положення , які носять в основному декларативний характер. Хоча спроби регулювання застосовувалися. Так в рамках ЕКОСОС були створені Центр по ТНК і Комісія по ТНК на яку була покладена задача розробки кодексу поведінки ТНК.Пороєкт Кодекса був підготовлений16 , але в кінцевому варіанті він не був прийнятий державами . Держави , громадяни яких контролюють більшість ТНК , рахують, що Кодекс повинен носити рекомендаційний , а не юридично обов’язковий ханактер. Разом з тим роль ТНК як в здійсненні міжнародних економічних зв’язків так і в розвитку міжнародно–економічного права продовжує зростати.Використовуючи свій вплив вони добиваються підвищення свого статусу у міжнародних відносинах. Так, у доповіді Генерального секретаря ЮНКТАД IX конференції (1996 р.)говориться про необхідність надання корпораціям можливості участі у роботі цієї організації.Але це не означає , що їм надається міжнародно-правовий статус.Вони можуть приймати участь в роботі ЮНКТАД в якості приватних осіб, тобто суб’єктів національного права. У доповіді сказано, що корпораціям повинна бути надана можливість брати участь у багатосторонніх міжнародних форумах, поскільки вони “перетворяють в життя рішення про виробництво і споживання, які формально приймаються урядами ”. Далі підкреслювалося, що, не дивлячись на виключну складність проблеми, необхідно “почати інтеграцію приватного сектора та інший нових діючих осіб у щоденну діяльність ЮНКТАД”. 17 ВИСНОВОК. Хоча сам феномен ТНК порівняно молодий (масове поширення цієї форми міжнародної монополії почалося лише з кінця 50-х рр.), наслідки їхньої діяльності не дозволяють обходити стороною цю тему. Незважаючи на значні досягнення, ріст ТНК вширину практично не сповільнюється. Вони проникають в усі галузі економіки. Існують різноманітні і суперечливі оцінки діяльності цих гігантських економічних корпорацій, які не приймають до уваги національні кордони. Проведений аналіз економічних і політичних наслідків інтернаціоналізації економік показує, що не можна оцінювати ТНК тільки негативно чи позитивно. У зв’язку з цим феномен ТНК має потребу в подальшому дослідженні. Глибокого вивчення також вимагають проблеми, пов’язані з ТНК. Це і проблема взаємозв’язку діяльності ТНК із національним інтересом, національною стратегією і волею, і проблема міжнародного права, і проблема глобальної картини світу, у якій діяльність ТНК розвертається на тлі розподілу глобальних ресурсів і глобальних проблем (експлуатації, ресурсів і т.д.). Дотепер ми не можемо дати однозначної відповіді на цілий ряд питань міжнародного розвитку. Однак, на мою думку, реалії що виникли останнім часом дозволяють дати відповідь на деякі з них. Одне з основних питань, що стоїть перед сучасним світом у плані суб’єкт-об’єктних відносин, – це проблеми ліквідації відсталості" бідності, відчуження, забезпечення свобод, прав громадян і т.п. На нинішньому етапі при дослідженні суб’єкт-об’єктних відносин необхідно звернути серйозну увагу на те, посилюється чи послабляється проблема суперечливості, конфліктності, суперництва в сучасному світі? Чи, навпаки, складаються відносини гармонійної рівноваги, стійкості, стабільності у світі? Перед усім світом стоїть проблема керованості, погодженості, вироблення певних норм і принципів взаємин суб’єктів на світовій арені. Або світ може бути втягнутий у безодню катастроф і потрясінь, або він може стати втіленням порядку, стабільності. Людство стоїть перед складним вибором. Різні сили діють у різному напрямку. У роботі звертається увага на діяльність одного з найважливіших інститутів сучасного світового політичного процесу, а саме діяльність ТНК, показується вся складність і суперечливість цього процесу, його неоднозначність і виявляються оптимістичні і песимістичні риси в рамках цього підходу. Дуже серйозними песимістичними висновками є висновки про те, що ТНК як інструмент, суб’єкт світової політики підсилює відношення конфронтації, конфліктності між основними суб’єктами і перетворює слаборозвинутістъ, відсталість в одну із самих істотних характеристик світу. Разом з тим, нам не хочеться бути песимістами. Не можна не відзначити, що багато інститутів і суб’єктів світового політичного процесу під впливом людства істотно трансформуються і, що самі ТНК можуть служити не тільки серйозним фактором технологічного прогресу, але, можливо, що в майбутньому вони будуть більш тісно взаємозв’язані з ліквідацією розриву між ядром і периферією, слаборозвинутості і відсталості. Список використаної літератури.1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения: Учебник. – М.: .Юристъ, 1999 2. Авраменко ЮЛ. Современное предпринимательство в стратегии ТНК/США: Экономика, политика, идеология. 1992, №2. 3. Астапович А.З. Транснациональный капитал США в мировом хозяйстве. М., 1990. 4. Безруков А.И., Зубчснко ЛА. Европейское сообщество на пути к единому рынку: роль ТНК- М., 1990. 5. Бекяшева К.А. Международное публичное право.-М.: Учебник. Издательство «Проспект» ,1999. 6. Березной А.В. Интернационализация предпринимательского капитала развивающихся стран. Дис. на соискание уч. ст. д-ра экон. наук. М., 1991. 7. Богокин А.Л. Стратегическое управление и его роль в развитии корпорации (на примере США). Дис. на соискание уч. ст. канд. эк. наук. 1991. 8. Голубева С. Актуальные аспекты теории транснациональной кооперации предприятий//Росс. эк. журн. М"199б,№10. 9. Гаврилова Т.В. Международная экономика. Учеб. пособие. – М.: Издательство «Приор», 1999. 10. Комаров В. Мировой инвестиционный прогресс: региональные тенденции// Инвестиции в России. 1998. № 1. 11. Ленский Е.Ф., Цветков В.А. Транснациональные финансово-промышленные группы и межгосударственная экономическая интеграция: реальность и перспективы. – М.: АФПИ еженедельника «Экономика и жизнь», 1998. С. 29. 12. Мировая экономика: Учебник/ Под. ред. проф. А. С. Булатова. – М.: Юристъ, 1999. 1 1 1 2 3 7 6 8 5 1 1 1 1 21