Товарний ринок

Реферат на тему:
Товарний ринок
У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на засоби виробництва й економічного відокремлення товаровиробників суспільне виробництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку (капіталізм) ця товарна форма стає пануючою, а товарно-грошові відносини починають опосередковувати практично всі відносини суспільства. Економіка, в якій товарно-грошові відноси­ни є пануючими, в літературі отримала назву «ринкової економі­ки». Ключовим елементом конструкції «ринкова економіка» є ринок.
Ринок-це складне й багатогранне явище. Ринкові відносини суттєво відрізняються в різних країнах за ступенем розвитку, особливостями модифікації, рівнем зрілості, історичними, соціа­льними та іншими ознаками.
Що ж являє собою ринок? У буденному розумінні ринок-це базар. У кращому випадку ринок розуміється як поєднання попиту і пропозиції, або як місце, де відбувається купівля-продаж товарів. Такі визначення відображають особливості ринку, що лежать на поверхні явищ. Але вони не виявляють глибинних властивостей ринку як економічного феномена й не є достатньо конструктивними, щоб зрозуміти йогороль векономічній системі. Насправді ж поняття «ринок» значно ширше,й визначити його зміст якимось одним формулюванням досить важко. Проте можна вибрати три з багатьох визначень, які зустрічаються найчастіше в нашій і зарубіжній літературі. На нашу думку, вони найбільш чітко відображають багатогранну суть і роль ринку.
Поняття «товарний ринок»-це лише елемент загального поняття «ринок». По-друге, ринок-це сукупність економічних відносин між людьми у сфері обміну, посередництвом яких здійснюється реалізація результатів людської діяльності. В такому аспекті ринок виступає як економі­чна категорія. По-третє, ринок-це місце, де відбувається остаточ­не визнання суспільством втіленої в результати діяльності праці.
Таке розширене розуміння суті ринку дає можливість визначи­ти його місце, роль і значення в процесі відтворення. Ринок виступає як момент, що опосередковує виробництво й споживання, і тому перебуває під їхнім впливом, а також сам впливає на них. На ринку можуть з’явитися лише ті результати людської діяльнос­ті, які задовольняють потреби суспільства в особі покупців. На ринку з’ясовуються реальні потреби суспільства. Ринок показує виробникам, що виробляти і в якій кількості. Нарешті, на ринку визначається вартість результатів людської діяльності, в тому числі й товарів. Трактуючи так широко поняття «ринок», не слід у той же час ототожнювати його з ринковою економікою. Ринок-це лише елемент ринкової економіки, куди поруч з ринком входять сфери виробництва, розподілу й споживання.
Ринок — це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва і обігу.
Проте, коли мова йде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що це не просто сфера обміну (він може відбуватися і у не-ринковій формі — наприклад, бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні.
Інакше кажучи, збалансування актів купівлі-продажу має дося­гатися за допомогою цін. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції.
Як бачимо, ринок — це механізм координації різноманітної діяль­ності людей через систему цін. Виникає запитання: як же діє ринко­вий механізм, чому виробники, яких тисячі й мільйони, виробляють одяг, взуття, продукти харчування, автомобілі, телевізори, верстати, книжки, відтворюють економічний порядок, а не хаос, анархію?
Ринок сприяє вирішенню трьох основних економічних завдань: що, як і для кого виробляти.
1. Що виробляти, які товари, послуги, визначають не парламент чи уряд, а покупці та продавці. Перші платять гроші за певні товари, які представлені на ринку, а другі виробляють ті товари, які мають збут і приносять прибуток. Адже, якщо немає попиту на якийсь то­вар, то на його виробництво будуть витрачені матеріали, сировина, знаряддя праці, робоча сила, а отже, і фірма чи виробник матимуть збитки. Ясно і те, що покупець заплатить за певний товар ціну, яка його влаштовує, а продавець віддасть свій товар за суму, що принесе йому вигоду. Отже, головну роль у вирішення питання, що виробля­ти, у ринковому механізмі належить ціні.
2. Як виробляти товари, визначає конкуренція між виробника­ми. Застосовуючи примітивну техніку, технологію, організацію ви­робництва, суб’єкти господарської діяльності матимуть індивідуальні витрати виробництва вищі за суспільне необхідні, а отже, продава­тимуть свої товари за цінами, які нижчі, ніж витрати на ці товари. В результаті вони стануть банкрутами. Отже, конкуренція спонукає всіх товаровиробників зменшувати витрати виробництва, що мож­ливо завдяки запровадженню нової техніки, технології, організації виробництва тощо.
3. Для кого виробляти товари, визначає попит. Якщо населен­ня отримує високі доходи, то воно може купувати різноманітні това­ри. У тому разі, коли більшість населення країни має обмежені дохо­ди, вона купуватиме лише предмети першої необхідності. У першо­му випадку попит стимулюватиме виробництво, а в другому — де-стимулюватиме і зумовлюватиме його згортання.
Важливим споживачем, а отже, стимулятором виробництва є підприємства, фірми. Якщо вони отримують значні прибутки, то ку­пують чинники виробництва (матеріали, сировину, техніку, робочу силу), що сприяє розвитку виробничого споживання. І, навпаки, при значній збитковості підприємств попит на чинники виробництва зменшуватиметься.
Замовниками різних товарів можуть бути і уряд, і іноземні фірми, що також визначає спрямованість виробництва.
Ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, про­порційність процесу відтворення, його цілісність. Тут відбувається суспільне визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється в ньому. Будь-яка споживна вартість починає служити людям лише після її реалізації, а праця, витрачена на виробницт­во товару, стає суспільне необхідною. Відбувається це завдяки до­сягненню рівноваги між попитом і пропозицією. На ринку кількість товарів, яку хочуть купити покупці, має відповідати кількості товарів, яку хочуть продати продавці. У цьому разі ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й веде до рівноваги.
Отже, ціна рівноваги — це ціна, за якої пропозиція відпові­дає попиту.
Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними га­лузями виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумою вартостей і цін товарів, між платоспроможним попитом і пропозицією.
Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через такий його важіль, як ціна, впливає і на виробництво. Недо­статня кількість певних споживних вартостей на ринку призводить до підвищення на них цін і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво, зумовлює його розгортання або скорочення.
Якщо запаси товарів реалізуються за цінами, близьки­ми до ціни рівноваги, ринковий механізм працює ефективно, а подібні ринки є ефективними.
Найефективніше ринки функціонують в умовах чистої конкуренції, де відтворюються основні ознаки «вільного ринку». Ці ознаки сфор­мульовані світовою економічною наукою і зводяться ось до чого:
• необмежена кількість учасників конкуренції, абсолютно вільний доступ до ринку і такий же вільний вихід з нього. Вільному ринку відповідають будь-які форми власності, крім державної;
• абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. Кожний учасник конкуренції вкладає гроші в акції, облігації та інші цінні папери для отримання доходу. Це можливо лише при залученні додаткових ресурсів та розширенні виробництва;
• вироби на ринку однорідні (тобто «одне яблуко не гірше за інше»);
• наявність у кожного учасника конкуренції повного обсягу інфор­мації про попит, пропозицію, ціни, норму прибутку тощо;
• у системі вільного ринку немає місця будь-яким типам моно­полії, виключені інфляція, безробіття, надвиробництво.
Ознайомившись з такими ознаками «вільного ринку», будь-хто зробить висновок: такого ринку немає і ніколи не може бути. Водно­час стане зрозумілим і те, що будь-який реально функціонуючий ри­нок (його ще називають конкурентним, або операційним) має в собі елементи вільного.
Поняття «вільний ринок» — це не стихія і анархія, як інколи ду­мають. Він має зовсім інший зміст: надання права вільного вибору споживачеві того чи іншого блага у межах доходів, якими володіє населення, і рівня цін, що склалися. Це має забезпечити: по-перше, незалежність економічного суб’єкта від владних структур та їхніх чиновників; по-друге, вільний вибір товару; по-третє, диктат на рин­ку споживача, а не виробника.
Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, загально­економічним явищем, характерним для будь-якого способу ви­робництва, де діють закони товарного господарства.
Ринкові відносини динамічні, вони несуть в собі не тільки гене­тичну пам’ять економічних перетворень, здійснених людством, а й особливості історичних, економічних, природничих, соціально-полі­тичних, національних, культурних та інших умов розвитку різних країн. Реальний стан цих умов визначає ступінь розвитку ринкових відносин. У зв’язку з цим характер ринку і ринковий механізм (мо­тивація праці, критерії ефективності, ступінь розвитку банківсько-кредитної системи, організація та методи регулювання) у різних краї­нах мають значні відмінності.
Сучасний ринок як високорозвинений продукт цивілізації докорінно відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характерні гарантований збут значної кількості товарів, соціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населен­ня, регулювання фінансової, грошової, кредитної та цінової по­літики з боку держави, високі організованість та виконавча дис­ципліна.
Ринок є складним утворенням, що, з одного боку, являє собою сферу обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за рахунок цін, а з іншого — забезпечує зв ‘язок міме виробництвом і поживанням, без­перервність процесу відтворення, його цілісність
Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити че­рез функції, які він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.
Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між зізними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлен­ая пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення. Іерез конкуренцію ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво будь-якого товару, науково-технічний прогрес, на задоволення платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, закону попиту та пропозиції, інших законів ринко­вої економіки індивідуальна праця зводиться до суспільне необхід­ної та визначення цінності товару. Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена. Цей механізм сприяє вирів­нюванню прибутків підприємців різних галузей виробництва, утво­ренню середньої норми прибутку, що досягається через перелив ка­піталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором пропорцій в економіці.–PAGE_BREAK–
У зв’язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар лише після визнання її суспільством (після продажу), мож­на зробити висновок, що споживач здійснює контроль над виробни­ком. Якщо цього немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що призводить до наростання диспропорцій між попи­том і пропозицією товарів, виникнення дефіциту як загальноеконо­мічного явища.
Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна аб­солютизувати її. У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть бути також державними і недержав­ними.
До державних належать: а) економічні важелі — кредити, по­датки, ціни, які встановлює держава; б) адміністративні важелі — державне замовлення, державні програми, правила укладання гос­подарських договорів.
Недержавними є різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціни, квоти тощо.
Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, сти­мулювання праці та управління. Якщо суб’єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробницт­ва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільне необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і ста­нуть банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію.
У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для перших створюються умови щодо подальшого розвитку і процвітання, а для других постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне розшарування суспільства за доходами — на багатих і бідних.
Ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему гори­зонтальних і вертикальних зв’язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегру­юча функція ринку.
Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє про­никненню товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами здійснюється за світовими цінами, які засновуються на інтернаціональній вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляє то­вар, витрати на виготовлення якого перевищують суспільне необхідні інтернаціональні витрати праці, їхній власник стає неконкуренто­спроможним.
З викладеного можна зробити висновок, що результати діяльності ринкового механізму є ефективними завдяки певному порядку, який діє в економічній системі. Адам Сміт довів, що подібний порядок встановлюється згідно з принципом «невидимої руки». Сутність ос­таннього полягає в тому, що кожна особа виходить з власної вигоди, якою керує «невидима рука», мета якої — досягти найбільшої виго­ди для всіх. Адам Сміт вбачав за невидимою рукою непередбачену силу, яка сприяє досягненню гармонії інтересів між особою і суспіль­ством. Через це він вважав будь-яке втручання держави у вільну кон­куренцію шкідливим.
Історія спростувала таку категоричність, довівши, що «невидима рука» призводить і до нераціональних витрат, неефективного веден­ня економіки, соціальних суперечностей.
Світовий досвід переконливо засвідчив, що можливості ринко­вого механізму небезмежні.
Для того щоб була побудована ринкова економіка, функціо­нував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою. До них належать:
• наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридичне незалежними, можуть вступати у рівноправні парт­нерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна створенням різноманітних форм власності — індивідуальної, при­ватної, акціонерної, державної, кооперативної, змішаної;
• еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою еконо-| мічної допомоги, пільг не визнає;
• конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можли­вість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців зас­тосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим змен­шенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;
• вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;
• реальна інформація про ринок у його суб’єктів.
Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій.
Законами, декретами, указами будь-якої владної структури ввести ринок нікому і ніколи не вдавалося. Він є об’єктивною категорією. Проте суспільство, в тому числі держава, можуть ство­рити сприятливі умови для його відтворення. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем, в якому відтворюються рин­кові відносини.
Пізнати ринок як економічну категорію неможливо без гли­бокого аналізу його структури, тобто елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки ринок є складним і багатоманітним явищем економіч­ного життя.