План:
Вступ
Розділ І. Розділи Речі Посполитої —знищення держави
І.1 Історіографія та точки зору вітчизняних та зарубіжних дослідників на розділи Польщі
І.2 Становище Речі Посполитої всередині-кінці XVIII ст. Причини поділів
І.3 Перший розділ Речі Посполитої.Надбання союзників та втрати Польщі
І.4 Історія другого поділу РечіПосполитої
І.5 Третій поділ Речі Посполитої —знищення Польської держави
Розділ ІІ. Наслідки розподілів РечіПосполитої
ІІ.1 Значення розподілів Польщі длядержав-союзниць в економічній галузі
ІІ.2 Дипломатичні відносини країнучасниць поділів Речі Посполитої
ІІ.3 Наслідки розподілів для польськогонароду
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
До кінця XVIIIстоліття Річ Посполита була одним з найбільших у Європі держав. Повна назвазвучала як «Річ Посполита (від пізньолат. respublica — республіка) двохНародів», малися на увазі народи «Корони» (Польськогокоролівства) і «Великого князівства Литовського, Російського йЖемойтського», що склали після Люблінської унії 1569 р. федерацію, якапроіснувала аж до III розділу.
Після смертіАвгуста III (1763) у Польщі утворилися два політичних табори: Рух під проводамЧарторийських, який пропонував програму реформ по поверненню слави РечіПосполитої, маючи на увазі, що союзником Польщі в боротьбі за реформи станеРосія, і Республіканці, програма яких стояла на захисті Золотої вільності йопорі всяким змінам державного ладу. На чолі Республіканців стояла родинаПотоцьких. Республіканці прагнули до союзу з Австрією й Францією, і їхні ідеїзбігалися з інтересами сусідніх з Польщею держав. Уже з 1732 року існувавдоговір (Договір Лоєвенвольда) між майбутніми державами, які братимуть участь урозділі, про недопущення змін державного устрою країни.
Ослаблення Речі Посполитої в другій половині XVIII ст. даломожливість Пруссії, Австрії та Росії розчленувати цю державу. Тритериторіальних розділи польської держави були проведені в 1772, 1793 і 1795роках сусідніми з Річчю Посполитою державами: Росією, Австрією й Пруссією.
І поділ — у 1772 р. Росія загарбала частину Білорусії,Австрія —- Галичину, Пруссія — споконвічні польські землі. У 1774 р. Австріязагарбала Буковину, а ще в кінці XVII ст. — Закарпаття. Таким чином, наприкінціXVIII ст. всі західноукраїнські землі опинилися під владою Австрії.
ІІ поділ — 1793р. Росія загарбала Правобережну Україну табілоруські землі, Пруссія — польські землі.
ІІІ поділ — 1795 р. До Росії відійшла Західна Волинь, ЗахіднаБілорусія, більша частина Литви і Курляндія (частина Латвії). Пруссіяпривласнила західнолитовські землі і поділила з Австрією польські землі.Польська держава перестала існувати.
РозділиРечі Посполитої між Пруссією, Австрією й Росією, яке сталося в XVІІ столітті,належать до «вічно живих» тем європейської історії. У різних країнахвидана (і продовжує виходити у світ) вражаюча кількість монографій, мемуарноїлітератури, архівно-документальних публікацій, присвячених як розбору обставинзникнення Польської держави з карти Європи, так і рецидивам територіальногоперекроювання Речі Посполитої в XIX столітті, що виявили повторюваність,розтягнутість у часі самої тенденції розділів.
Розділи1772, 1793 і 1795 років — це й одна з «болючих точок» європейськоїісторії, російсько-польських відносин. Вони так чи інакше спричинили довгийланцюг трагічних подій, серед яких польські повстання 1830 — 1831 і 1863 — 1864років і наступні невдалі спроби царської адміністрації інкорпорувати Польщу доскладу Російської імперії, двозначності декларацій Лютневої революції попольському питанню. Потім, після проголошення Польщею незалежності в 1918 році,- радянсько-польська війна 1920 — 1921 років, що завершилася масовою загибеллюнаших військовополонених у польському полоні, і трагедія Катині й Мідного,вступ радянських військ у Польщу 17 вересня 1939 року й фактична співучасть зарік до цього Польщі в мюнхенській змові (ультиматум Чехословаччини з вимогоюповернути Тешенську область). Просте перерахування суперечливих, які гостро, ачасом болісно сприймаються тим, що встають у цьому контексті, показує,наскільки важливим іактуальним залишається об’єктивне дослідженняпольського питання в його історичній ретроспективі.
Звідси– все нові й нові звернення істориків до епохи розділів як до вихідної точки«польського питання» – найскладнішого історичного феномена, природа,причини й наслідки якого багато в чому залишаються нез’ясованими абонедостатньо з’ясованими. Справа в тому, що при ґрунтовному, але далеко неповному освоєнні фактичного матеріалу, дискусії навколо цілого ряду сутнісних,принципових питань, що стосуються розділів, тривають.
Мета і завдання дослідження. Головна мета цьогодослідження — на основі аналізу подій трьох поділів Речі Посполитої виявити передумови,причини, а також хід та наслідки поділів Речі Посполитої.
Для досягнення поставленої метипотрібно було вирішити такі завдання:
· виявитиособливості становища Речі Посполитої до початку першого розподілу;
· викласти передісторію йісторію розділів, роль у них російської, австрійської і прусської сторін,приділивши особливу увагу тим моментам, які продовжують залишатися об’єктомнаукової дискусії. Подібний підхід обумовлений тим, що при нинішньому, доситьвисокому рівні вивченості проблематики розділів Речі Посполитої по цілому рядіїї аспектів вітчизняними й закордонними істориками висловлюються різні, нерідкополярно протилежні точки зору, і відбувається це в силу відсутностіархівно-документальної бази або сумнівів, які викликають ті або інші документи,уведені в науковий оборот переважно в XIX столітті.
· проаналізуватита оцінити наслідки розділів.
Складність,відповідальність, а часом і сугуба делікатність поставленого завдання полягає втім, що стереотипне сприйняття найбільш хворобливих епізодів вітчизняноїісторії формувалося в дожовтневий період не менш активно й політизоване, ніж вXX столітті. По суті, вітчизняні історики розташовували лише досить короткимперіодом (з 1905 по 1922 р.) для відносно вільної, безцензурної роботи. Урезультаті до останнього часу поза полем наукового аналізу залишався комплекспитань, пов’язаних з очевидною розбіжністю династичних інтересів Романових ідержавних завдань, що стояли перед Росією.
Об’єктом курсового дослідження є три розділи РечіПосполитої.
Предметдослідження – Предметомдослідження є комплекс питань, пов’язаних з участю Росії, Австрії та Пруссії врозділах Речі Посполитої в 1772, 1793 і 1795 роках.
Теоретико-методологічнаоснова дослідження. В курсовомудослідженні були використані різноманітні наукові методи пізнання: загальнонауковій конкретно-наукові, теоретичні й емпіричні. Автор користувався методами систематизаціїй узагальнення, співставлення історичного матеріалу з логічним аналізом ісинтезом. Методологічно дослідження побудоване на принципах історизму,об’єктивності й системного підходу до проблематики першого й наступногорозділів у контексті аналізу геополітичних імперативів і загальної ієрархіїпріоритетів зовнішньої політики Катерини II, Австрійської та Прусської держав, складноїдинаміки розвитку міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі,обумовленою гострим суперництвом великих держав за сфери впливу на«східній периферії» вестфальського простору.
Теоретичне й практичне значення дослідження.Отримані результати дослідження втеоретичному плані важливі для глибшого розуміння суті трьох розділів РечіПосполитої Матеріали й висновки курсової роботи можуть бути використані вдослідницькій роботі, у процесі викладання світової історії, та історії Польщі.
Структура курсової роботи визначена поставленими завданнямидослідження й опирається на проблемно-історичний принцип дослідження матеріалу.Робота складається зі вступу, 2 розділів, висновку, додатків і бібліографії.
Розділ І. Розділи Речі Посполитої — знищення держави
І.1Історіографія та точки зору вітчизняних та зарубіжних дослідників на розділиПольщі
Узагальнюючиоцінки й точки зору вітчизняних і закордонних дослідників, можна виділитинаступні проблемні блоки: співвідношення внутрішніх (анахронізмдержавно-політичного пристрою Речі Посполитої) і зовнішніх (політика сусідніхдержав — Пруссії, Австрії, Росії) факторів у розділах, а потім і знищенні в1795 році Польської держави.
Значначастина вітчизняних (С.М. Соловйов, М.І. Костомаров, Н.Д. Чечулін, Ф.Ф.Мартенс, із сучасних — Г.О. Санін) дослідників схильні зв’язувати «падінняПольщі» у першу чергу з найглибшою й тривалою внутрішньою кризою,внутрішнім розкладанням польського державного ладу, всевладдям ісвоєкорисливістю шляхти, використаним сусідами Речі Посполитої, у першу чергуПруссією й Австрією, а також Росією, для територіальних збільшень за їїрахунок. [6]
Схожоїточки зору дотримувалися провідні дореволюційні німецькі (К. Шлецер, Є.Германн), частина польських («краківська школа») дослідників, щопокладали, однак, основну відповідальність за розділи на Катерину II. З іншогобоку, чимало послідовників було й залишається у великого австрійського історикаА. Беєра, який зв’язував причини розділів з «повним розкладаннямєвропейської системи держав у другій половині XVIII століття й обумовленої цимбездіяльністю сторонніх розділу держав». Широке поширення дотепер маєтеорія «змови проти Польщі», яку розвивають ряд французьких іпольських, у тому числі сучасних, авторів. Приклад — у цілому дуже цікаваробота Т. Цегельского й Л. Кондзели «Розділи Польщі. 1772 — 1793 — 1795» (Варшава, 1990). [3]
Неменш широкий розкид думок простежується й по інших базових аспектахпроблематики розділів:
– Чи є розділи аномальнимявищем у контексті загальної логіки розвитку міжнародних відносин у Європі вепоху пізнього абсолютизму або ми маємо справу із закономірним результатомзагальних тенденцій, що визначали її?
– Чи варто розглядатирозділи 1772, 1793 і 1795 років як фази єдиного процесу («теоріязмови») або кожний з них обумовлений своїми причинами?
І,нарешті:
– Яка міравідповідальності кожної з держав — учасниць розділів?
Зайве казати, що саме це останнє питання й у минулому, і зараз найбільшою міроюпопадає в резонанс політичних кон’юнктура, у силу яких дослідники політикирозділів дружно намагалися й намагаються зняти відповідальність зі своєїкраїни, не упускаючи, однак, можливості «поморалізувати» щодо їїпартнерів.
Більшістьвітчизняних, втім, як і закордонних істориків, схильні вважати основнимархітектором розділів прусського короля Фрідріха II, розглядаючи роль Росії якзмушену обставинами російсько-турецької війни 1768 — 1774 років, для успішногозакінчення якої було необхідно нейтралізувати відкриту протидію Австрії йприховану — Пруссії. На адресу Катерини (принаймні, у Росії XIX століття)висловлювався чи не єдиний докір — у посиленні Пруссії й передачі українськоїГаличини Австрії. Проти течії насмілювалися йти тільки тодішні революційнідемократи — М. Бакунін і А. Герцен, що призивали повернути незалежність Польщі,поділеної «між одною німкенею й двома німцями». [7, 9-11]
Урезультаті в 60-ті роки XIX століття під впливом авторитету С.М. Соловйова,який опублікував у 1863 році, році чергової польської кризи, перше в Росіїкомплексне дослідження розділів — “Історію падіння Польщі”,сформувалася і стала базовою й перейшла потім у радянські підручники історії«національна» концепція, відповідно до якої Росія, беручи участь урозділах Польщі, тільки повертала у свій склад українські й білоруські землі,не приєднавши ні п’яді території корінної Польщі (питання про Литву й Курляндіютрактувався як такий, що мав для них позитивні наслідки у зв’язку з тим, що«Росія була більш економічно розвинена, нім Річ Посполита»). Прицьому, однак, відзначалося, що «російський царат… разом із Пруссією йАвстрією відповідає за участь у цьому несправедливому акті». [6, 12-14]
Наперший погляд, подібні оцінки виглядають досить зваженими, особливо зурахуванням визнання колективної відповідальності царату за«несправедливий акт» у відношенні Польщі. Якщо ж вникнути глибше, топошук «головного лиходія» або виділення одного, хоча й важливого,фактору з комплексу причин, що обумовили розділи, не просто веде віднеупередженого погляду на бурхливу й суперечливу історію міжнародних відносин уЄвропі в другій половині XVIII століття. Ми маємо справу з типологічно невірнимпідходом, оскільки оцінка історичних подій двовікової давнини на основі реалійі моральних постулатів пізнішого часу занадто часто створює ґрунт дляполітизованих спекуляцій, що не мають нічого загального з осмисленнямісторичного досвіду. Стосовно до розділів Польщі зрозуміти логіку настількибагатомірного, полівалентного процесу — це й значить відплатити по заслугахйого учасникам.
Виходячиіз цього, представляється, що вийти на не ангажовані, об’єктивні оцінкирозділів можна лише за умови системного підходу, що припускає їхній розгляд урамках еволюції міжнародних відносин у Європі, простеженої протягом доситьтривалого тимчасового періоду. Це дає можливість не тільки виявитиретроспективні його джерела, але й урахувати наступний розвиток тенденцій, якійого породили.
Справедливостізаради треба сказати, що такі спроби робилися як раніше (французьким історикомА. Сорелем, і В.О. Ключевським), так і в останні роки — німецькими дослідникамиМ.Г. Мюллером і М. Шульце-Весселем, російським Інститутом слов’янознавства,який випустив збірник «Польща і Європа в XVIII столітті. Міжнародні йвнутрішні фактори розділів Речі Посполитої » (М., 2000). Зараз, післякардинальної зміни геополітичної ситуації в Європі й світі, подібний підхідпредставляється особливо перспективним. [5]І.2Становище Речі Посполитої в середині-кінці XVIII ст. Причини поділів
Польська проблемабула однією з основних у зовнішній політиці Росії протягом усього XVIII ст.Росія була зацікавлена в слабкій і слухняній Польщі, а в перспективі й уповерненні під російський скіпетр польських земель, що колись входили до складуКиївської Русі. Кризовий стан польської державності (виборний, майжепозбавлений реальної влади король і погано керований сейм, на якому всякийрядовий шляхтич міг накласти вето на будь-яке рішення) сприяв досягненню цихцілей, і вже із часу Петра І Росія фактично диктувала свою волю ніколи грізномусупротивникові.
Поділи Польщі були трагічним запереченням однієї з«найгеніальніших» засад міжнародної політики шляхетської РечіПосполитої. Ця засада проголошувала, що власне слабкість держави – держави, яканікому не загрожує, – є гарантом її існування, («Польща безвладдямсильна»). Насправді ж слабкість держави спонукала її сусідів до ліквідаціїРечі Посполитої. Польська політична еліта, перейнята боротьбою за свої вузькі,егоїстичні інтереси, не спромоглася розгледіти ознак грізної кризи, що вже таквиразно почали проглядатися з початком XVIII століття. Намагання царя Петра Iзапровадити певне кураторство Росії над Польщею (що й сталося у 1717 році: зазгодою сейму Росія стала гарантом збереження устрою Речі Посполитої),порозуміння між трьома її сусідами щодо «польського питання» виконанебез участи самих поляків («угода трьох чорних орлів» від 1726 року інаступні домовленості), недвозначно вказували на прагнення «дефінітивнорозв’язати польське питання». [7, 23]
Проте польські консервативні політики трактували усе це якнайвищий гарант її суверенності та непорушності її кордонів. Основним ініціаторомподілів Польщі була спонукувана Австрією Пруссія. Обидві імперії непокоїлонамагання Росії включити Польщу в орбіту своїх необмежених впливів. Однак поділРечі Посполитої без згоди та участи в ньому Росії був неможливим.
Ідея поділу знаходила щораз більше прихильників і в самійРосії. Російська політика брутальної, тотальної патронації над Польщею привеладо наростання спротиву, що проявилось, зокрема, у формі змагань за трон під часостанніх виборів короля, а особливо під час Барської конфедерації 1768-1772рр.,у прагненні реформ та в емансипації частини політичної еліти Речі Посполитої (у1780-1792 роках). З огляду на це в Петербурзі почали усвідомлювати, що тривалеі цілковите підпорядкування Польщі буде складним, а то й взагалі неможливим.
Тим часом в оточенні Катерини II з’являлися нові фаворити таїхні протеже, які свої нетривкі підвищення та тимчасові кар’єри прагнуливикористати не тільки для отримання становища, а насамперед – для здобуттявеликих маєтків. А це було можливе хіба що у випадку нових територіальнихзагарбань Росії. Задля цього, власне, Орлови, Зубови та інші«времєнщики» обстоювали агресивну експансивну політику Росії щодосусідів.
Провадження такої політики супроти Туреччини ускладнювалося,з одного боку, спротивом самої Порти, а з іншого, – побоюванням наддержав занадмірне зміцнення впливів Росії у південно-східній Європі. У такій ситуаціїпочастинний поділ Польщі суттєво послаблював напруження поміж державамиСередньої та Східної Європи, а заодно давав змогу – при чому без особливихзусиль – значно розширити свої володіння.
Так, у 1763 р.,опираючись на силу російської армії й підтримку Пруссії, з якою заради цьогобув укладений союзний договір, Катерина ІІ домоглася обрання на польськийпрестол свого ставленика Станіслава-Августа Понятовського. З його допомогоюросійський уряд розраховував забезпечити в Польщі свої інтереси й, зокрема,вирішити проблему прав польських православних (дисидентів). Але польський сеймі чути не бажав про будь-які поступки православним. Правда, у Польщі існувалапартія впливових магнатів Чарторийських, яка домагалася обмеження прав сеймів івстановлення спадкоємної монархії. Чарторийські обіцяли Росії допомогу урішенні дисидентського питання, якщо та, у свою чергу, підтримає їхні плани.Але підтримати Чарторийських значило порушити умови угоди із Пруссією, яка небажала зміцнення польської держави. [5, 25-27]
В оцінці причинрозділів Польщі і їхніх наслідків думки істориків розділилися. С. М. Соловйов в«Історії падіння Польщі» виділив три фактори, три найважливіші, як він вважав,причини цих подій:
1. «Російськийнаціональний рух, що відбувався… під релігійним прапором;
2. Завойовницькіпрагнення Пруссії;
3. «Перетворювальнірухи, що панували в Європі з початку століття до кінця його». [6, 41-44]
Книга Соловйова,написана в 1863 р., у цілому відбивала офіційну точку зору того часу, яказводилася до того, що розділи Польщі були неминучі, але деякі історикинаступного часу були більш категоричні й винили в розділах Польщі або тількисамих поляків, або країни-учасниці розділів. Так чи інакше розділи Польщі негативнопозначилися на розвитку взаємин між російським і польським народами й натривалий період часу створили для Росії серйозну політичну проблему. І.3Перший розділ Речі Посполитої. Надбання союзників та втрати Польщі
В 1768 положенняще більше загострилося: проти Росії виступила так звана Панська конфедераціяпольських магнатів, у відповідь на що спалахнуло повстання православних селянгайдамаків. А рішення Росії щодо поділу Польщі викристалізувалося у 1771 році –наприкінці Панської конфедерації.
Росія маладостатню силу, щоб скорити Польщу, але цього не допустили б Австрія й Пруссія,які домовилися спільно підтримувати існуючий у Польщі політичний лад. Так виникновий союз, що призвів в остаточному підсумку до першого розділу Польщі. ПротиПанської конфедерації були послані російські війська під командуванням О.В.Суворова, які досить швидко зуміли впоратися із супротивником. Однак надмірнарішучість Росії стала турбувати тепер і інші європейські країни (зокрема,Францію), які, щоб відволікти увагу російського уряду від Європи, спровокувалипочаток Російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Ця війна, що була в ціломууспішною для Росії, лягла непосильним тягарем на плечі російського народу, іуряд, усвідомивши, що значного посилення Росії за рахунок Туреччини європейськідержави однаково не допустять, став шукати шляхи до миру. Але Туреччина,активно підтримувана Австрією, не бажала йти ані на які угоди. Відмовитися відпідтримки Туреччини Австрію спонукало лише згода Росії на розділ Польщі, якийініціювала Пруссія. [5, 38-39]
Так, Катерина II, не змігши заручитися серйознішою підтримкоюкороля чи якоїсь достатньо впливової групи, зважаючи на невдоволення Австрії таПруссії її новими завоюваннями в Туреччині, після певних вагань згодилась зпроектом поділів Польщі, що його неодноразово пропонував прусський правительФрідріх II. Задля історичної правди варто зазначити, що перший крок у ційсправі (ще в лютому 1769 року) зробила Австрія, зайнявши невеликий анклав –Спішське староство. Остаточний проект поділів прусський монарх запропонував Габсбургаму січні 1772 року.
У результаті 25 липня 1772 р. трьома країнами була підписанаугода про розділ. Однак, після узгодження генерального плану Берлін та Віденьпочали змагатися в захланності, прагнучи загарбати якомога більший шматтериторії. Стримувала їх хіба що Катерина, звісно не з симпатії до польськоїдержави чи народу. Вона все ще плекала надію, що знесилена Польща залишитьсяпід протекцією Росії – як сили, що турбується про її подальшу екзистенцію.Через це займанщина Росії була доволі поміркована (92 тис. км². і біля 1,3млн. населення) в порівнянні із захопленнями інших учасників поділів (Австрія –83 тис. км². і біля 2,65 млн. населення, Пруссія – 36 тис. км². ібіля 580 тис. населення). Усе це відбувалось у якомусь зв’язку з тодішнімибританськими та міжнародними засадами рівноваги сил і рівноваги завоювань.
Отже, за першимрозділом Польщі Росія одержала великі території польської Лівонії й частиниБілорусії площею 92 тис. км2. Австрії дісталася Малопольща зтериторією в 83 тис. км2, а Пруссії лише 36 тис. км2Великопольщі. Однак в економічних відносинах, землі, що відійшли до Росії булинайменш розвинені, так до того ж Австрія й Пруссія одержали свої частки безєдиного пострілу. [5, 43]
Втрата понад 30 відсотків території і 40 відсотків населеннямала би подіяти на Річ Посполиту як широко застосовуване в тих часах«пускання крови» хворим на гіпертонію. Перший поділ на багато роківпримирив опозиційні настрої в обкраяній Польщі. Практично без опору сприйнявакт поділу найвищий орган суверенної влади – сейм, скорумпований і заляканий(не враховуючи кількох винятків). Поділ суттєво зміцнив порозуміння міжПетербурґом, Віднем та Берліном. Натомість не вдалося Росії так само успішнорозвинути співпрацю з обома партнерами в інших напрямках – насамперед уТуреччині та в німецьких землях.
Отже, перший поділ був для його учасників доволі вигідним. Цемогло означати, що в подібній кризовій ситуації займанці діятимуть за подібнимсценарієм, що й сталося за двадцять років, щоправда в дещо іншій ситуації, хочаумови, які їй передували були дуже схожими.
І.4 Історія другогоподілу Речі Посполитої
Невелика Польськадержава, яка залишалась, зберігалася в зоні російського впливу й протягом рядунаступних років фактично управлялася не стільки королем Станіславом-Августом,скільки російським послом у Варшаві.
Так тривало докінця 1780-х рр., коли сильна антикоролівська опозиція в сеймі вирішилапереорієнтувати польську зовнішню політику на союз із Пруссією. Нове поколінняпольських політиків – патріотів, задивлене в ідеї просвітництва і позбавлене«комплексу катастрофи поділу», задумало скористатися з проблем Росіїпід час її війни з Туреччиною (1787–1792). [1, 22-24]
Катерина II непіддалась намові польського короля укласти союз із Річчю Посполитою і прийнятипрограму реформ. Патріотичний табір почав діяти (з розрахунку на союз із Пруссієюта на доброзичливість Австрії) не зважаючи на Росію і відкидаючи їїпротекторат. На основі підписаного в 1790 р. пруссько-польського договору провзаємодопомогу сейм прийняв ряд важливих законодавчих актів, самим значним зяких була конституція 3 травня 1791 р. Як відзначають сучасні польські історикиЛ. Кондзеля й Т. Цегельский, це був «останній перед розділами актсамовизначення народу». При цьому польським законодавцям була властива характернадля Століття Просвітництва ілюзія, начебто «уже саме по собі утвердження новогодержавного устрою помножить сили» країни. [3, 68-69]
Впродовж чотирьохроків сейм проводив реформи, спрямовані на модернізацію держави та суспільства,однак Росія все це перекреслила, започаткувавши другий поділ. Король поступивсябажанням Катерини II і в липні 1792 р. приєднався до тарговицької конфедерації.Представники патріотичної партії реформ змушені були покинути країну.
Цього разуучасниками поділу були тільки Росія та Пруссія. Союзники дійшли згоди всуперечпрагненням Австрії зберегти територіальну цілісність Речі Посполитої і незалишили Відню вибору, як тільки остаточно визнати доконаний факт.
Звістка пропольську конституцію сильно стривожила російську імператрицю, яка побачила вній відгомони французьких революційних подій і зовсім не бажала мати щосьподібне в безпосередній близькості своїх границь. Дочекавшись поки Австрія йПруссія загрузли у війні з жірондистською Францією, Катерина навесні 1792 р.обрушила на Польщу російські війська. Кампанія була недовгою, і вже до літаросійська армія контролювала всю територію Речі Посполитої. У грудні того жроку Петербург дав позитивну відповідь на чергову пропозицію Пруссії про новийрозділ Польщі, офіційно проголошений 9 квітня 1793 р. Підсумком другого розділубула анексія Пруссією воєводства познанського, калишського, гнезнінського,щерадского, лечицького, іновроцлавського, брест-куявського, плоцького,добринських земель, частина равського й мазовецького воєводств, а також Торуньі Гданьск, усього 58 тис. км2 і майже 1 млн. населення. Російськачастина включала білоруські й українські землі на схід від лініїДруя-Пінськ-Збруч, усього 280 тис. км2 і 3 млн. жителів. [3, 71]
У 1793 році Польща втратила близько 308 тисяч км.² – щостановило 3/4 її території. Від цієї трагедії не врятувало Польщу навіть те, щочастина магнатерії та консервативної шляхти погодилась на співпрацю з Росією і,з формального огляду, позаймала урядові посади в Польщі всупереч усім діямЧотирилітнього Сейму. Трагедія Тарговицької конфедерації 1792 року однозначнозасвідчила, що навіть домінація консервативної проросійської орієнтації незмогла врятувати Польщу від поділів. Долю поділів визначило прагнення трьохсоюзників-загарбників на легкі, але чималі територіальні долучення коштомнемічної Польщі. [5, 57]
Другий поділ Польщі свідчив про невідворотність остаточногоподілу й ліквідацію польської державности. Паувальники, брутально перешкоджаючибудь-яким спробам модернізації Речі Посполитої та функціонуванню її легальноївлади, фактично перекреслили можливість її екзистенції. Залишена після другогоподілу обідрана польська державка, із змінімалізованими (а насправді –зліквідованими) функціями могла б стати територією підвладною виключно Росії, аотже, й джерелом конфліктів із двома іншими учасниками поділів, не кажучи вжепро постійне намагання такої державки вибавитися з-під ненависного панування іповернути собі втрачені провінції. І.5Третій поділ Речі Посполитої — знищення Польської держави
Польські патріоти, не змирившися з рішеннями сейму, у березні1794 р. оголосили в Кракові про початок повстання проти іноземних військ.
На чолі повстання встав Тадеуш Костюшко, при ньому буластворена Головна національна рада. До армії Костюшко, що виступила з Кракова унапрямку Варшави, приєднався загін селян Краківського воєводства.
У першій великій битві – при Рацлавицях – повстанська арміяотримала перемогу над російськими військами.
В квітні перемогли повстання у Варшаві та Вільнюсі (Вільно).7 травня Костюшко видав Поланецький універсал, яким селянам дарувалася особистасвобода, скорочувалися розміри панщини, признавалося спадкове право селян наоброблювані ними землі. Проте шляхта всіляко саботувала проведення цьогоуніверсала, а в самій Варшаві почалися зіткнення між Головною національноюрадою й городянами на чолі з К.Конопко, виступаючими за більш радикальнізаходи.
Тим часом у червні прусські війська вступили до Кракова, аросіяни – в серпні взяли Вільнюс. В листопаді, не витримавши натиску армії О.В.Суворова,здалася і Варшава. [1, 62]
Більшістьдослідників цієї проблематики радянських часів твердять, що повстання Костюшкодало поштовх для нової російсько-пруссько-австрійської інтервенції. Польщавиявилась беззахисною перед могутньою коаліцією і внаслідок третього переділуприпинила самостійне державне існування до 1918 р. [8, 26-29]
Отже, незадовго після другого поділу загарбницькі держави (анасамперед Росія) почали обмірковувати те, як би то провести третій –остаточний – поділ Польщі; зокрема сильні німецькі держави недвозначнодомагались нових територіальних збагачень за рахунок Польщі, енергійнопровадячи задля цього війну проти революційної Франції.
Такі мотивації отримали рішучу перевагу в новітній тасучасній історіографії. Давніші дослідники, які, зрештою, тлумачили історіюзгідно з офіційною пропагандою займанців, трактували повстання Костюшка якосновну і безпосередню причину третього поділу 1795 року і ліквідації польськоїдержави. [8, 32]
Всупереч тодішній пропаганді і твердженням кількох генераційісториків, загарбання Росією литовсько-білорусько-українських земель непринесло їхнім мешканцям жодного визволення з-під іноземного панування.
Влада царської Росії над тими неросійськими краями і народамибула значно тяжчою і нестерпнішою. Мало що змінював той факт, що православнавіра (яку сповідувала більшість населення цих територій) була панівною.
Натомість від самого початку царська влада розпочала війну згреко-католицькою та католицькою церквами, до лона яких також належали багатомільйонів віруючих. Навіть більше, нове панування загрожувало українському,білоруському, литовському та польському народам цілеспрямованою та брутальноюрусифікацією.
Після рішенняспірних питань, 24 жовтня 1795 року держави, які приймали участь в розділівстановили границі інших польських земель. У результаті III розділу Росіяодержала Західну Волинь, Західну Білорусію, Литву й Курляндію, що залишились досходу від Бугу, і лінії Немирів-Гродно, загальною площею 120 тис.км2і 1,2 млн. чоловік. Пруссія – остаточну частину Підляшшя й Мазовії з Варшавою,Жемайтії (Західної Литви) і Малопольщі, загальною площею 55 тис. км2і 1 млн. населення. Австрія – Краків і частину Малопольщі між Пилицею, Віслою йБугом з м. Люблін, частину Підляшшя й Мазовії, загальною площею 47 тис. км2,і 1,2 млн. населення. [5, 77-78]
Останньою крапкою в ліквідації польської держави булозречення від престолу останнього короля – Станіслава Августа Понятовського (25листопада 1795 р), а також угода трьох союзників (26 січня 1796 р), в якій вонизобов’язувалися ніколи не вживати назви «Королівство Польське» або«Польща» і надалі спільно виступати проти будь-яких намаганьвідновити цю державу в будь-якій формі. Власне ця угода і стала найсерйознішоюпідставою тісної співпраці, союзу Росії, Австрії та Пруссії аж до останніхроків минулого століття. [8, 148-154]
Внаслідок поділівПольщі витворився найтриваліший в історії Європи союз трьох імперій. Австрія таПруссія доволі сильно поєдналися з Росією і це поєднання значною мірою булонаслідком побоювань, що будь-яка неприязна супроти Росії політика можеспричинити зміну її настроїв щодо польського питання. Ці побоювання справдилисяне далі як за десять років після останнього поділу. Російський самодержецьпочав обдумувати можливість надання частині, або й усій території РечіПосполитої, що відійшла до Австрії та Пруссії національно-політичної автономії,що, врешті, частково й було зроблено у 1815 році – згідно з ухвалою ВіденськогоКонґресу. Проте ця політика фактично не порушувала угоди поділів, обмежившисьлише закріпленням деяких територіальних та політичних вирішень Наполеона (з1807 –1809рр), фактично продовживши їхню чинність до 1831 року. У 1807 роціпісля розгрому Пруссії Наполеон проголосив на частині польських земельВаршавське князівство під своїм протекторатом і “дарував” йому Конституцію(Кодекс Наполеона), яка задекларувала рівність усіх громадян, особисту свободуселян, надала право створення державних структур. У 1811 році селян звільниливід панщини за викуп, вони отримали право власності на землю. [8, 162]
Після третього розділу Речі Посполитої російські володінняохоплювали 81% колишніх територій Польщі, тобто литовсько-білорусько-українськіземлі, а також територію центральної Польщі з Варшавою. Створене на території,яка належала Росії, Королівство Польське втратило автономію в результатінародних повстань 1830 і 1863 років.
Після I світової війни й Ризького миру (1921), якізавершились польсько-більшовицькою війною, значна частина колишніх російськихволодінь залишилася в СРСР, крім Литви й Латвії.
Розділ ІІ. Наслідкирозподілів Речі Посполитої
ІІ.1Значення розподілів Польщі для держав-союзниць в економічній галузі
Поділи та ліквідація Польщі мали різне значення і наслідкидля кожного з учасників цих акцій. Росія, як ініціатор поділів заволоділа більшоюполовиною території Речі Посполитої (біля 460 тис. км.2 з населенням біля 6мільйонів), проте це були землі з нижчим рівнем господарського та культурногорозвитку, дуже різнорідні щодо етнічного складу і через те населення цихтериторій легше піддавалося асиміляції, і, відповідно, чинило менший спротиврусифікації (принаймні в ХIX столітті). Найважливішим здобутком для Росії булопросунення її кордонів далеко на захід і, відтак, поважне зміцнення її впливіву Європі, зокрема в середньозахідній її частині.
Австрії дісталося найменше – 132 тис. км.2 з населенням 3,9мільйонів, серед яких поляки становили більшість, але доволі численними булитакож українці. Були це також землі економічно слабо розвинуті. Проте Відень іне збирався – цілком очевидно – виступати проти поділів, а як їхнійбезпосередній учасник, прагнув до того, щоб захопити якомога більші площі іякомога більше посполитих, проти чого, природно, виступали Берлін та Петербург.Це, власне, Австрія вимагала від Росії збільшити кількість царського війська аПольщі і якнайшвидше розправитись з повстанням.
Легендою є, вочевидь, і твердження, що Австрія готова булавідмовитись від своїх польських здобутків. Насправді вона не пристала на ценавіть у час найсерйозніших успіхів Наполеона (котрий пропонував Австріївіддати Галичину взамін за прусський Шльонськ чи якусь із балканських провінційТуреччини; подібні проекти в тому ж часі виношував і цар Олександр I). [3,67-71]
Набутки Пруссії – основного ініціатора та речника усіхподілів – були дещо більші від австрійських (148 тис. км.2 з населенням 2,8мільйони), однак найсуттєвішим здобутком було те, що вона заволоділанайважливішою частиною споконвічних польських земель разом із столичноюВаршавою.
Пруссія – враховуючи давно здобутий Шльонськ – захопиланайбільш економічно розвинуті та цивілізовані регіони. Польські території іпольське населення становили після 1795 року чи не половину усієї території тавсієї людности Прусського Королівства. Ці території були дуже привабливі для економічногорозвитку, а особливо для зміцнення Пруссії. Задля цього, власне, Берлін іпровадив і тоді, і згодом таку послідовну, стабільну і брутальну антипольськуполітику, що, зі свого боку, викликало глибоко негативну позицію поляків. [6,84]
Пруссія була найбільш зацікавлена в поділах, а під часЧотирилітнього Сейму вона відзначилася ще й особливим цинізмом. Заграючи союзомз Польщею, підштовхнула її до швидкої формальної відмови від російськоїпротекції, більше того, – до виголошення відвертих антиросійських гасел, та дорозгортання доволі радикальних реформ, а потім залишила її і почала переговориз Росією про другий поділ. Надалі Пруссія найбільш уперто виступала проти проектіввідновлення польської держави, остерігаючись, що відновлена Польща будедомагатися повернення земель, забраних Пруссією. ІІ.2Дипломатичні відносини країн учасниць поділів Речі Посполитої
Росія вміло використала поділ Польщі для ув’язання Пруссії таАвстрії в коло своєї політики; загрозою застосувати поляків і цілу польськусправу супроти не достатньо лояльного партнера поділів; можливістю підтримкиодного з партнерів у змаганнях за домінацію в німецькому світі, схиляла іншогодо відновлення співпраці також і в польському питанні.
Надалі тісно співпрацюючи між собою, Росія, Пруссія таАвстрія здобули вирішальну перевагу на континенті. Справді в зеніті своєї могутностіНаполеон спробував змінити статус польських земель та розкладку сил в Європі,визначену трьома державами, однак вже через п’ять років зазнав поразки (у 1812році), а три імперії на чолі з Росією відновили свою домінацію на континенті. Більшетого, вони нав’язали Європі певний правовий (не до кінця формальний, однакефективний) консервативно-реакційний порядок, так званий Священний союз. [8,211]
Більш серйозні й негативні наслідки мали ці поділи дляЦентрально-Східної Європи. Тут було встановлено неподільне панування трьохімперій і визначених ними консервативно-реакційних порядків аж до 1918 року.
Наслідком їхнього панування було заблокування процесурозвитку демократії (в СРСР і залежних від нього державах це тривало аж доостанніх років). Якщо б Речі Посполитій вдалося почати і розвинутимодернізаційні процеси, започатковані в часи Чотирилітнього Сейму чи повстанняКостюшка, то очевидно, що подібні перетворення незабаром розпочались би і в їїсусідів.
Домінування трьох багатонаціональних імперій доволі серйознозагальмувало процеси політичної емансипації багатьох малих і середніх народівЦентрально-Східної Європи. Тільки розпад системи трьох імперій та їхнярівночасна загибель у Першій Світовій війні дали шанси (проте, як виявилось, –нетривалі і тільки для деяких народів) позбутися тієї невідрадної ситуації, інасправді тільки тепер, буквально в останньому десятилітті, ми є свідками іспівучасниками глобальних процесів національної емансипації. [3, 102-103]ІІ.3Наслідки розподілів для польського народу
Так само тривалими, але значно трагічнішими виявилисьнаслідки поділів для польського народу. Він втратив незалежність на 123 роки (аякщо брати до уваги також перший поділ і час повного контролю Росії – то понад200 років), і сталося це тоді, коли поляки почали опановувати внутрішню анархіюі взялись за модернізацію державного устрою та права. Катастрофа держави втакий час вибору не дала: народ, зокрема його еліта, не міг змиритися з такоюситуацією і прагнув з особливою силою до якнайшвидшого і негайного відновлення незалежності.Це стало однією з причин таких частих, однак безуспішних, змов і національнихповстань.
Поділи та ліквідація Речі Посполитої загальмували процесимодернізації на кілька поколінь (за винятком кількох років існуванняКоролівства Варшавського). Спричинили зупинення економічного поступу, якийнамітився між першим та другим поділами, а впродовж XIX століття – і розривефективних економічних зв’язків між регіонами, що опинилися в різних державах.Це припізнило і пригальмувало аграрні реформи та розвиток промисловості.
Асиміляційна, брутальна політика подільників, а такожприваблива можливість кар’єри в їхніх державах спричинили деполонізаціюбагатьох родин і навіть цілих середовищ (особливо на пограниччі з численниминімецькими чи російськими меншинами, згерманізованими чи зрусифікованими). Донаслідків поділів належать також: значна, доволі значна різниця між відібранимичастинами, а насамперед відсутність більш-менш активного політичного життя звластивими для нього політичними угрупованнями (з лібералами на чолі), а такожвідсутність – розвинутого власне у XIX столітті – парламентаризму іконституціоналізму. [3, 130]
Двісті років Польща перебувала у політичному небутті,упокорена і пошматована, під фатальним покровительством. Але вже тоді, в часприготувань до першого поділу, великий Жан-Жак Руссо взивав до поляків, щобвони не дали себе поглинути, «перетравити» (тобтозденаціоналізувати). А видатний представник радикального патріотизму князьСтаніслав Сташіц напередодні відновлення політичного буття у співпраці зНаполеоном сказав: «Впасти може велика нація, загинути – тількинікчемна». Цій настанові залишались вірними наступні покоління польськихпатріотів, змагаючись за повалення чи ліквідацію фатальних наслідків поділів. [7,598]
Висновки
Катастрофа повстання під проводом Костюшка стала вигіднимприводом для остаточного поділу Польщі. Велика, хоча й знесилена держава, якапроіснувала вісім століть, була зліквідована найближчими сусідами за якихось 23роки. В історичному досвіді Європи це було феноменом.
У поділах Польщі можна було б вичленити кілька специфічнихчинників. По-перше, те, що Польща була елімінована з активної участи вміжнародній політиці. Польща, як партнер слабосилий, що потребує серйозноїдопомоги, проблем від союзу з яким більше, аніж вигоди, не зуміла залучитижодного більш-менш поважнішого союзника. Через те її швидкий занепад неспричинив жодних пертурбацій. Поділ території Польщі поміж трьома з чотирьох їїсусідів (четвертим була анемічна Туреччина) зроблений з рівновагою загарбань,був наслідком фундаментальної засади «рівноваги сил».
Коштом чорної діри – обширної нічиєї землі – три імперіїСередньої та Східної Європи серйозно розширили свої території. Під час третьогоподілу і в роки після нього видавалося, що пограбування і упослідження Польщібуло остаточне і безповоротне, що над трясовиною тут же зімкнулася і згладиласяповерхня води.
Розподіли Польщі та власне кажучи знищення цієї державивзагалі мало величезні наслідки як для Росії, Пруссії, Австрії, Польщі так ідля всієї Центрально-Східної Європи загалом.
Серйозні йнегативні наслідки мали ці поділи для Центрально-Східної Європи. Надалі тісноспівпрацюючи між собою, Росія, Пруссія та Австрія здобули вирішальну перевагуна континенті. Тут було встановлено неподільне панування трьох імперій івизначених ними консервативно-реакційних порядків аж до 1918 року. Наслідкомїхнього панування було заблокування процесу розвитку демократії.
Так самотривалими, але значно трагічнішими виявились наслідки поділів для польськогонароду. Він втратив незалежність на 123 роки (а якщо брати до уваги такожперший поділ і час повного контролю Росії – то понад 200 років).
Поділи таліквідація Речі Посполитої загальмували процеси модернізації на кілька поколінь(за винятком кількох років існування Королівства Варшавського). Спричинилизупинення економічного поступу, який намітився між першим та другим поділами, авпродовж XIX століття – і розрив ефективних економічних зв’язків між регіонами,що опинилися в різних державах.
Списоквикористаних джерел та літератури:
1. Бардах Ю, Леснодорский Б., Пиетрчак М.История государства и права Польши. — М., 1980;
2. История южных и западных славян. — Т.1—2. М., 1998;
3. КонзеляЛ., Цегельский Т. Концерт трех черных орлов. Споры о разделах Польши //Историки отвечают на вопросы. Москва, 1990;
4. Краткая история Польши с древнейшихвремен до наших дней.— М., 1993;
5. Польща іЄвропа в XVIII столітті. Міжнародні й внутрішні фактори розділів РечіПосполитої — М., 2000;
6. СоловьевС. М. История падения Польши —Т.16— Соч. Москва, 1995;
7. СтегнийП.В. Разделы Польши и дипломатия Екатерины II. 1772. 1793. 1795— М., 2002.— 696 с.;
8. ТымовскийМ., Кеневич Я., ХольцерЕ. История Польши: Перевод с польского— Весь Мир, 2004 — 544с.