Зміст
Вступ
1. Богдан-Зиновій Хмельницький
2. Від повстання довизвольної війни
3. Берестечко — жванець
4. Переяславська угода
5. Українська державаБогдана Хмельницького
6. Спадковість гетьманату
Висновки
Список літератури
Вступ
Сьогоднінайактуальнішою темою досліджень у сучасній історичній науці є історіявиникнення і становлення української державності, багатовікова боротьба українськогонароду за свою незалежність та суверенітет.
Упроцесі українського державотворення важливе місце займає Українська козацькадержава Б. Хмельницького. Її виникнення і становлення як нової європейськоїдержави відбулося у ході національної революції, що кардинально змінила нетільки хід національної історії, але й суттєво вплинула на геополітичнийрозвиток всієї Європи.
Питанняпро створення української козацької держави має сьогодні принципове значення.Якщо раніше радянська історіографія трактувала ці події тільки як боротьбуукраїнського народу проти феодального гніту та польських загарбників, тосьогодні треба відзначити, що на чолі з Богданом Хмельницьким у 1648 роцівибухнуло народне повстання; охопивши більшу частину території та населенняУкраїни, воно переросло у визвольну війну, а війна – у національну революцію.Вона несла в собі елементи релігійної, громадянської війни, йшла в руслі іншихєвропейських політичних рухів.
Понадчотири століття український народ стогнав під тяжким пануванням іноземнихфеодалів, але не скорився й героїчно боровся за своє визволення. Козацтво, якестало провідником національно-визвольної боротьби, інтенсивно формувало зародкинаціональної державності, спромоглося до 1648 р. виробити у загальній формілише ідею обмеженої автономії. Починаючи повстання, ні Б. Хмельницький, ні йогосоратники не мали програми боротьби за створення незалежної держави. Але післявоєнних перемог 1648 р. гетьман почав усвідомлювати спадкоємне правоУкраїнської держави на територіальну спадщину Київської Русі і висловлювавпрагнення повністю звільнити Україну від польсько-шляхетського панування.
Давнійлад перестав існувати, на його місці треба було встановити новий. Саме в тойчас гетьман Богдан Хмельницький зрозумів, що він не просто ватажок збунтованихселянсько-козацьких мас, а вождь усього українського народу, який веде героїчнуборотьбу як за національно-політичне визволення, так і за рішення важливихсоціально-економічних питань. Перш за все – за землю і волю. Так, вперше закілька років боротьби з польською шляхтою, з’явилась думка про створенняУкраїнської козацької держави, яка і стала унікальним явищем в епоху світовогофеодалізму.
1. Богдан-ЗиновійХмельницький
Богдан-Зиновій Хмельницький, який провів глибоку межу по/>між добами історії України, поклав початок УкраїнськоїКозацької Держави, був найбільшим державним мужем,що його будь-коли мала Україна, — так характеризував його один з найвидатніших дослідників тієїдоби, В. Липинський.
Проте, хоч порівняно не так багато років відділюютьнас від Б. Хмельницького, ми знаємо про нього дуже мало, а саме життя його овіяне легендами. Невідомо навіть точно, де й коли саме віннародився. Не підлягає сумніву, що походив БогданХмельницький з шляхетської родини, бо користавсягербом «Абданк», але з котрої частиниУкраїни походив — невідомо. З усіх гіпотез найбільше заслуговуютьна довір’я дві: за одною — рід Хмельницьких походив з Галичини, з Хмельника на Перемищині,бо в Галичині вже з XVI ст. зустрічаютьсяХмельницькі; за другою гіпотезою — рід його походив з Переяславщини; один ізсучасників — князь Заславський — називав його «переяславськимкозаком». Богдан Хмельницький дійсно мав зв’язки з Переяславом: мавтам власний двір, одружений був з переяславськоюмешканкою, Ганною Сомківною, брат якої пізніше бувполковником Переяславським; там Хмельницький тримав до хрищеннямайбутнього гетьмана Павла Тетерю. З Переяславом зв’язанівидатні події: 1649 року Богдан приймав там польських послів, а 1654 року відбулася там рада з московськимипослами.
Рід Хмельницьких був незаможний. Батько майбутнього гетьмана, Михайло,служив у коронного гетьмана Жолкєвського в Жовкві, потім у зятя Жолкєвського, Яна Даниловича, на Львівщині, і переїхав з ним, колийого призначили Старостою Корсунським таЧигиринським. Михайло Хмельницький був осадчим Чигирина та Лисянки. У Чигиринському повіті він був податковимписарем і згодом — підстаростою. Під Чигирином мав хутір Суботів. 1620 року Михайло Хмельницький із сином Богданом-Зиновієм брав участь в поході на Молдавію і був забитий під Цецорою. Його вдова одружилася вдруге з польським шляхтичем Ставецьким.
Реєстрові козаки, що пливли човнами, збунтувалися, перебили всіх старшин,крім Михайла Кричевського, і перейшли на бік Хмельницького. Біля балки ЖовтіВоди Хмельницький напав на польський авангард, що був під проводом СтефанаПотоцького. Реєстрові козаки з війська Стефана Потоцького також приєдналися донього. Військо Стефана Потоцького було знищене, а сам він тяжко поранений,потрапив у полон до татар і помер. Живим залишився один лише челядник, якийсповістив гетьманів про поразку. Вони почали відступати, але Хмельницькийназдогнав їх 26 травня 1648 р. біля Корсуня і розгромив. Поразка поляків булаповна. Обидва гетьмани опинилися в татарському полоні.
Тим часом Владислав IV помер і поляків охопила паніка: ні короля, нігетьманів, ні війська. Паніку підсилило повстання селян на Київщині, які почалибити панів, жидів, палити польські маєтки. Повстання перекинулося наПолтавщину, на Вишневеччину. Сам князь Єремія Вишневенький ледве втік доПольщі.
Згідно з конституцією, під час міжкоролів’я канцлер мусів подаватися надемісію, але, зважаючи на тяжкий стан країни, канцлер Оссолінський почавправити нею сам. Спішно скликано соймики, асигновано кошти на 70.000 найманоговійська. Обрано нових гетьманів: князя Домініка Заславського, Миколу Остророгата Олександра Консцпольського.
Хмельницький дійшов до Білої Церкви. Вдаючи, що не знає про смертькороля, він вислав до нього листа, в якому вимагав збільшити реєстр козаків до12.000, повернути православним церкви і виплатити козакам платню за 5 років.Такі скромні умови запропонував був Хмельницький після перемог при Жовтих Водахта Корсуні. Ці умови конвокаційний сойм прийняв, і оголошено було перемир’я.
Богдан Хмельницький тоді ще й сам не розумів Грандіозних форм тогоповстання, що він підняв, щоб помститися за власні образи. Його лякалиселянські повстання, і він намагався втихомирити їх. Однак, повстання ширилосяпо всій Україні — на Поділлі, Волині. Ватажком їх став Максим Кривоніс,шотландець з походження. З польського боку виступив Єремія Вишневецький, який мордувавповстанців, вбивав їх і тим ще більше розпалював ненависть.
Тим часом військо Хмельницького збільшувалося спольщеними українськимишляхтичами, які переходили на його бік після поразки під Жовтими Водами таКорсунем, серед них були — майбутній військовий писар та вірний співробітникХмельницького Іван Виговський, С. Мрозовицький-Морозенко, брати Іван та ДанилоНечай, Іван Вогун, Кричевський. Деякі з цих людей мали освіту, яку здобули взакордонних університетах, мали державний досвід. Вони зайняли високі посади увійську, поруч з старими полковниками, здебільшого з Запоріжжя, як Джеджалій,Бурлій, Вишняк, Гиря, Нестеренко, Топига та інші.
Селянські повстання і терор, що його вносив Вишневецький, примусилиХмельницького поновити рух, бо тільки таким способом міг він тримати в рукахповстанців. Знову закликав він татар. 3-го липня 1648 року поновилися воєннідії.
Сили противників були майже однакові: бл. 100.000 чоловіка і 100 гарматмали поляки, бл. 118.000 мав Хмельницький, але в тім числі було коло 40.000слабо озброєних повстанців-селян, які часто тільки заважали діям. Слабістюпольського війська був його величезний обоз: до 100.000 возів з винами,припасами, посудом, одягом панів. На кордоні Поділля та Волині, під Пилявцями,23 вересня 1648 року польське військо було розбите. 80 гармат і десятки тисячвозів забрали козаки. Цю здобич оцінювано на декілька десятків мільйонівзлотих. Польське військо тікало на захід. За ним ішли козаки. Вони здобулиЗбараж, Вишневець, Броди і 8 жовтня підступили під Львів.
Богдан Хмельницький обложив Львів, але задовольнився окупом у 200.000червінців та крамом на півмільйона червінців і рушив на Варшаву. РухХмельницького викликав великі селянські повстання в Галичині й на Волині.Селяни палили замки, палаци, вбивали шляхту. Хмельницький не врахував значенняцих повстань і не використав їх.
Не зважаючи на погром польської армії, Хмельницький вважав, що воює вінне з державою, не з королем, а зі шляхтою. Він вислав до Польщі послів звимогою обрати на короля брата ВладиславаIV — Яна-Казіміра. Неясно, чомунаполягав він на кандидатурі цієї обмеженої, малоінтелігентної людини. Новомукоролеві Хмельницький ставив умови: амнестія для всіх, хто брав участь у війнізалежність гетьмана лише від короля, скасування церковної унії поновленнякозацьких прав, збільшення реєстру козаків, право виходу на море, територіяльнаавтономія України.
Чекаючи на відповідь, Хмельницький зупинився в Замості, де й дістав вістіобрання на короля Яна-Казіміра. Причину, яка спинила рух Хмельницького наПольщу, тлумачиться по-різному. Насамперед — військо було втомлене, серед ньогоширилися хвороби, стояла вже пізня осінь, і похід серед ворожого польськогонаселення був дуже небезпечний; полковники відрадили Хмельницькому йти далі. Здругого боку шанси Польщі значно піднялися, бо в жовтні 1-648 року підписано вМюнстері мир, який закінчив 30-літню війну, і Австрія, союзниця Польщі, могладіяти на її боці. Але головним було те, що Хмельницький ще не мав на метінищити Польщу, він хотів лише встановити там уряд, який виконав би домаганнякозаків. Полковник Силуян Мужиловський писав, що король Ян-Казімір до обранняобіцяв Богданові «бути руським королем» і підтвердити все, що козаки «черезшаблю узяли». На бажання короля Хмельницький залишив Замостя і рушив доКиєва.
2. Від повстання до визвольної війни
На Різдво 1649-го року Богдан Хмельницький тріюмфально в’їхав до Києва.Його зустрічали” як героя-визволителя України з польської неволі, якнового Мойсея. Єрусалимський патріярх Паїсій, митрополит Київський СильвестерКосів, духовенство, професори Киево-Могилянської Колегії, спудеї влаштовувалипишні акти, виголошували панегірики. В Києві чекали посли Молдавського таВолоського господарів і Семигородського князя.
Перебування в Києві відіграло велику ролю в формуванні психології БогданаХмельницького. Розмови з патріярхом і київською елітою відкрили йому очі на те,що сталося в Україні. Він збагнув, що то було не повстання селян проти панів,не помста магнатам за сваволю та утиски народу, а велика війна за незалежністьУкраїни, за створення держави. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем,Пилявцями, переможний похід до Замостя створили нову ідеологію українців: вонизрозуміли свою вагу, свою силу. До війська Хмельницького, як згадано вище,переходило багато спольщених українців-шляхтичів, людей з широкою освітою, якісприяли створенню державницької ідеології Богдана.”
У лютому 1649 року, коли Хмельницький був у Переяславі, приїхали до ньогопосли від короля Яна-Казіміра. Хмельницький розмовляв з послами не як ватажокповстанців, а як володар України.
«Виб’ю з лядської неволі руський народ увесь! — казав він. —Перше яза свою шкоду і кривду воював, тепер буду воювати за нашу православну віру…Поможе мені в тому чбрнь уся — по Люблин, по Краків, і я ‘й’ не відступлю, боце права рука наша, щоб ви (польські пани), знищивши хлопів, і на козаків невдарили. Буду мати тисяч 200, 300 своїх, орду при тім… За границю війною непіду, шаблі на турків і татар не підіму. Досить маю в Україні, Поділлі і Велиштепер… у князівстві Ідоїм по Львів, по Холм і Галич».” Таку широкупрограму розгорнув Богдан Хмельницький перед польськими послами у 1649 році.Властиво, цю програму зберіг він до кінця свого життя. Серед послів бувсенатор, воєвода Брацлавський, а пізніше і Київський — Адам Кисіль, один ізнайвидатніших українських патріотів та політичних діячів XVII століття. Вінпоходив з волинської шляхти, був одним із найзаможніших магнатів та провідникомнепокозаченої православної шляхтеї і виступав в соймі та в сенатів обороніукраїнського народу і православної віри. Але він був противником повстання івважав, що між Польщею та Україною можна знайти компроміс. Кисіль не раз бравучасть як представник Польщі в переговорах з козаками. За відданість інтересамУкраїнипольська шляхта вважала його «зрадником». «Я майжезів’ялий, ввесь — умучений і на здоров’ї скалічений, — писав КисільХмельницькому в 1651 році, — три роки ганяю… від сойму почавши, доосіпостійно зношуся з королем, щоб кров християнська не лилася, щоб останнячастина народу нашого козацького не згинула». Так характеризував він своюдіяльність з першого року повстання Хмельницького.”
В особах колишніх друзів Хмельницького і Киселя стали один проти одногопатріоти, віддані Україні діячі, бо йшли вони різними шляхами і розділяла їхрізниця ідеології і тактики,
Перед Хмельницьким стояло тяжке завдання. Боротися з Польшею” щеюсвоїми лише силами Україна не могла, бо Польща не тільки мала великі власнівійськові сили, але й була багатою державою, що могла користатися найманимвійськом. Татари виявили себе як ненадійні союзники, які грабували населення івиводили ясир. Отже треба було шукати інших союзників.
У перших же місяцях повстання 1648 року Хмельницький мусів звернути увагуна Московщину. З 1647 року між Москвою і Польщею існував оборонний союз,спрямований проти Криму, але поскільки татари стали союзником Хмельницького,московсько-польський союз міг обернутися проти України. Богдан Хмельницький щобне допустити спільного виступу Польщі та Московщини проти України, ще в 1648році радив цареві Олексієві, скориставши з нагоди, зайняти Смоленськ і заявитипретенсію на польський престіл.” Ідею союзу з «одновірною»Москвою підтримував і патріярх Паїсій. Ще гостріше стало питання про цей союз у1649 році, йоли Хмельницький готувався до нової війни з Польщею. СилуянМужилов-ський, український посол до Москви, пропонував цареві на початку тогороку окупувати Сіверщину, щоб забезпечити Україну з півночі, просив хоч бидипломатичної інтервенції для захисту прав Православної Церкви в РечіПосполитій, але Москва не допомогла Україні.”
Шукання союзу привело Хмельницького до першої коаліціїукраїно-турецько-татарської, яку створив він тоді, коли не вдалося зреалізуватисоюзу з Молдавією та Семигородом.
Війна була неминуча. ЇЇ диктували настрої селян: «вся черньзброїться, смакуючи собі свободу від робіт та податків, і навіки не хоче матипанів, — писав сучасник. — Так чернь роз’ярилася, що або знищити шляхту, абосама згинути хоче». З другого боку Польщу лякали чутки, що БогданХмельницький творить «вільне князівство козацьке», «відокремленудержаву».18
На початку літа 1649 року 200-тисячне польське військо посунуло наУкраїну. Хмельницький, мавши лише коло 70.000 козаків, не рахуючи селянськихповстанців, та стільки ж татар, обложив у Збаражі польську армію і тримав Її воблозі півтора місяця.
Тим часом з півночі на Україну виступив Литовський гетьман Радзівілл. ПідЛоєвом полковник Станіслав-Михайло Кричевський дав йому відсіч, але сам загинуву бою.
На допомогу польській армії прийшов король з новими силами. Хмельницькийоточив королівське військо під Зборовом, але канцлер Оссолінський підкупив ханаІслам-Ґерея, і той поставив вимогу Хмельницькому: замиритися з королем, аботатари перейдуть на бік поляків. Хмельницький примушений був погодитися.
.Підписаний 18 серпня 1649 року Зборівський договір мав такі пункти: Вмежах Польської держави утворюється автономна область, до якої входятьвоевідства: Київське, Брацлавське та Чернігівське — від Случі до Дністра,частини Волині, Поділля. Цією областю управляє гетьман. Вона має своє військо —40.000 реєстрових козаків. Решта — селянство — мусить повертатися до панів івідбувати панщину. Королівська адміністрація та польські пани можутьповертатися на свої місця. Православна Церква дістає права рівні зРимо-Католицькою. Унія касується. Єзуїтські школи в Києві ліквідується.
Так — замість визволення українського народу з-під польської влади тастворення власної держави — здобутки кривавої боротьби обмежилисянаціонально-територіальною автономією для козацької верстви.
Зборівський договір проголошений як «Деклярація ласки короля, даноїна пункти прохання Війська Запорозького», був паперовий: ні в Польщі, ні вУкраїні його не зреалізовано. Особливо викликав протест пункт 6-ий про зрівнянняправославних з католиками. Остаточне рішення було відкладене до наступногосойму, на якому мав бути присутній і православний митрополит. Однак, назасідання сойму католицькі єпископи митрополита не допустили, також недопустили його до сенату. Українська Уніятська Церква звернулася до папиІнокентія X, який в листі до короля просив захисту для унія-тів, але не знайшовпідтримки. 8 січня 1650 року сойм ратифікував Зборівську угоду.
В Україні влада фактично перейшла до Війська Запорізького. Всю територіюподілено на полки, спочатку на 16, згодом число Їх зросло. Податки збираввійськовий скарб. Хмельницький, як незалежний володар, вів дипломатичніпереговори з сусідніми державами.
Коли Хмельницький спробував був на підставі Зборівського договору перевестиреєстр козаків, селяни, що брали участь у війні, не захотіли зрікатисякозацьких прав та повертатися до панів І підняли повстання. Ще більше обурювалиЇх польські пани, які поверталися в свої маєтки. З другого боку Польща невиконувала своїх зобов’язань: православний митрополит, як згадано, не діставмісця в сенаті, не повернено спірних земель, польський уряд не здійснив амністії,і багатьох повстанців страчено.”
3. Берестечко- жванець
Відчуваючи неминучість війни, Хмельницький старався забезпечити себесоюзами з сусідами. Насамперед примусив він до союзу Молдавського господаряВасиля Лупула, з дочкою якого, Роксан” дою, мав одружитися його син Тиміш.Наприкінці 1651 р. уклав союз з Туреччиною, і султан дозволив Кримському хановідопомагати козакам” Султан Магомет IV назвав Богдана «славою князівхристиянського народу» І обіцяв свою опіку. (М. Грушевський вважав цевасалітетом, але Д. Дорошенко — просто союзом). Це ще більше дратувало Польщу.Навесні 1651 року поляки напали на міетечко Красне на Поділлі, і в бою з нимизгинув один із найкращих українських полководців Данило Нечай. Але від Вінниціполяків відбив видатний козачий стратег — Іван Богун.”
Рішальна битва відбулася 28-30 червня 1651 року коло містечка Берестечка,над р. Стирем. Там у болотяній долині зустрілися два війська: Хмельницький —бл. 100.000 козаків разом із повстанцями та 50.000 татар, і поляків — 80.000 тастільки ж озброєної челяді. Иа самому початку бою татари раптом почали тікати.Хмельницький і Виговський поїхали мобілізувати нові сили, залишившикомандувачем І. Богуна, який відбиваючи наступ поляків, почав виводити козаківз бою. Але серед повстанців зчинилася паніка, вони кинулися тікати і понад30.000 їх втопилося в річці. Загинув і митрополит Коринтський Йоасаф, що привізХмельницькому меч, освячений на Гробі Господнім.
4-го серпня 1651 року Литовський гетьман Радзівілл узяв Чернігів та Київ.Міщани спалили Поділ” щоб не дати його литовцям. Митрополит СильвестерКосів, піддавшись паніці, вітав переможців.
Хмельницький зібрав нові полки, побудував укріплення біля білої Церкви, спинив польський похід іпогодився на переговори. Згідно з Білоцерківським миром, за козаками залишенолише Київське воєвідство, реєстр козаків зменшено до 20.000, польська шляхтамала право повернутися до свеїх маєтків, заборонялося вести закордонніпереговори. В Україні почалися знову повстання, збільшилася втеча населення замосковський кордон — на Слобожанщину.
Білоцерківський договір також не був реалізований: на соймі один ізшляхтичів наклав «вето», і договірне затверджено. Богдан Хмельницькийпоновив переговори з Молдавією, Кримом, Туреччиною, Москвою. Тому, що Лупулвідмовився виконати угоду — видати Роксанду за Тимоша, Хмельницький вирядив підйого командою військо до Молдавії. По дорозі під Батогом Тиміш зустрів20-тисячне військо гетьмана Калиновського. Поляки зазнали нищівної поразки, асам гетьман був забитий, взято 57 польських гармат, Тиміш вступив до Молдавії іодружився з Роксандою. В 3653 р. він загинув під час облоги Сучави, яку захопивволоський князь Матвій Басараб. Катастрофа балканської політики була страшним ударом дляпляну Богдана Хмельницького: він хотів посадити на престіл Молдавії Тимоша,Лупулеві дати Волощину і тим забезпечити Україні надійний західній кордон. Новелихо чекало далі: обложене козаками в Жванці у грудні 1653 року польськевійсько з королем Яном-Казіміром вже готове було капітулювати, але поляківзнову врятували татари, уклавши з ними сепаратний мир. Татарам дозволенограбувати українське населення та брати ясир по Барське староство.СтановищеУкраїни було тяжке. Війна, татарські напади, тотальна мобілізація, нарештіпосухи, неврожай, пошесті, знищення промислових закладів, головно рудень,ізоляція від ринків Західньої Европи — все це руйнувало господарство. Внаслідокцього населення в щораз більшій кількості пересолюється на схід, на південнийсхід, на Слобожанщину, Донеччину.” Як казав М. Грушевський, «справасамостійности України була вбита за ціну її територіяльного розширення»,бо прилучення України до Москви було вже пересуджене оцим еміграційним рухом.
4. Переяславська угода
Загроза нової війни з Польщею, повстання в полках України, брак надійнихсоюзників звертали знову думки до православної Москви, тим більше, що тисячівтікачів знаходили притулок на підлеглій Слобідській Україні і далі вМосковщині.
З 1648 року Богдан Хмельницький час від часу звертався до Москви зпроханням допомогти в боротьбі з Польщею. Він загрожував навіть війною, якщовона не дасть допомоги проти Польщі. Значну роль в справі союзу України зМосквою відіграло східне духовенство, вищі представники якого брали на себепосередництво між Богданом Хмельницьким і царем: Паїсій, патріярхЄрусалимський, що зустрічав Хмельницького у Києві в 1648 році й вітав, якнового Мойсея; Йоасаф, митроп. Коринтський, що загинув під Берестечком у 1651році; Гавриїл, митрополит Назаретський, що був у гетьмана після берестейськоїпоразки.
Усі звернення до Москви в справі допомоги були марні. Моковський уряд відмовлявабо відповідав загальними заявами, висилав хліб і сіль, але вичікував, небажаючи розривати миру з Польщею.
В. Ключевський так характеризував політику Москви супроти України: вона «протягом6 років приглядалася з нерухомою цікавістю, як справа Хмельницького, попсованататарами під Зборовом і Берестечком, хилилася до упадку, як Україна пустошиласясоюзниками-татарами і люто-нелюдською усобицею, і нарешті, коли Україна вжезнищилася дорешти, її прийняли під свою високу руку».
Наводячи цю цитату, М. Грушевський пояснював справу так: «Увесь хідісторії Східньої Европи міг би взяти інший і кращий напрямок, коли б Українаввійшла в політичну унію з Москвою в прчатках своєї боротьби з Польщею, щеповна сил, повна людности, не зневіреної в своїх провідниках і в піднятому нимиділі, здатної бути опозицією Москви, обстояти себе в сій позиції і не дати себезіпхнути на становище провінції. Московські політики може ненароком, а може йумисно дали поборюкатись українській козаччині з Польщею і дійти до останньогообопільного знищення… аби ввійти з свіжими силами між сил обезкровленихпротивників і взяти козаччину вже не в роді рівнорядного союзника, апідручного, котрого можна було б звести до ролі прислужника, підданого „холопа “.
У Москві добре врахували і другий бік питання. Союз з Україною був кончепотрібний для Москви з різних поглядів: він відкривав шлях до Чорного моря і назахід, забезпечував Їй панування на сході, а головне — трагічне становищеУкраїни загрожувало Москві або захопленням й Польщею, або союзом її зТуреччиною, чим не раз лякав Москву Хмельницький. Союз з Україною був дужебажаний для „Москви тим, що забезпечував Її мілітарні інтереси. Українамала 300.000 випробуваного, досвідченого, найкращого на Сході Европи війська.Всі ці умови робили союз з Україною конче потрібним для Москви.
1-го жовтня 1653 року Земський Собор у Москві ухвалив прийняти Україну “підвисоку руку царя», а 1 листопада московське посольство вже було на кордоніУкраїни. Цей поспіх, невластивий московському урядові, свідчить, яка великабула заінтересованість Москви. На чолі посольства стояв боярин Василь Бутурлін,намісник Тверський. В посольстві були: окольничий Іван Олфер’єв, намісникМуромський та дяк Ларіон Лопухін. З ними їхало духовенство з іконами,корогвами, хрестами, з образом Спаса — дар царя Хмельницькому — та великийпочет.
Гетьман був зайнятий війною з Польщею та похороном Тимзша і прибув доПереяслава лише 6 січня 1954 року. Він уникав будь-яких урочистих прийнять і ніразу не запросив московських послів до себе. Можливо, для того обрав дляпереговорів не Київ, чого добивалися посли, а тихий козацький Переяслав. Небуло прийняття і в полковника Переяславського Тетері. Всі переговоривідбувалися сухо й офіційно. 8-го січня відбулась Рада Старшин та поспіхом скликанаЗагальна Рада мешканців Переяслава. Після вислухання царської грамоти, гетьман,посли та старшини поїхали до Успенського собору.Там стався інцидент, непередбачений у Москві. Коли духовенство хотіло було привести до присягигетьмана та старшину, Хмельницький зажадав від послів, щоб вони перші принеслиприсягу від імени царя. Цим Хмельницький вимагав урочистого, формальногоствердження україно-московського союзу і запевнення оборони України та її прав.В цьому виявилася рівноправність сторожі — недовір’я щодо дійсних намірівМоскви.
Боярин Вутурлін рішуче відмовився приносити присягу за царя. Гетьман істаршина пішли на нараду. Посли, довгий час стояли в соборі, чекаючи. З’явилисьдва полковники — Тетеря та Лісницький (Миргородський) — і почали переконуватипослів скласти присягу, і знову вони відмовилися. Вся ця історія з присягоюбула публічним скандалом для московського посольства. Воно кілька годин чекалона гетьмана, і двічі підтверджена Вутурліним обіцянка, що цар охоронятиме всіправа України, була фактичною присягою. «Царское слово пременно не бьівает»,— скезав Вутурлін.
Питання — чи приносили московські посли присягу, чи ні — розв’язувалосярізним способом. Сучасники вважали, що фактично присяга була зложена, бо двічіповторив Бутурлін запевнення, що цар словом своїм ручиться, що Польщі Українине віддасть і державний лад її буде збережений. Це витлумачили Хмельницький істаршина, як а к т рівнозначний з присягою царя.”
Єдиний документ, в якому зберігся опис подій — це «Статейний список»Бутурліна — звіт, що його він подав царському урядові про переговори вПереяславі. Цей звіт не можна вважати за цілком вірний, бо він мас ознакипізнішої переробки, а про неточність його промовляє такий деталь: Бутурлінписав, що на Переяславській Раді зібрався «весь народ» і в церквіприсягало «великое множество всяких чинов людей» — тоді, як відомонавіть імена тих, ще присягали, разом 284 особи.
Далі — протягом двох днів Хмельницький з Виговським та посли обговорювалидеталі угоди, в тому числі — бажання гетьмана, щоб на Україну, власне до Києва,прийшло московське військо. Це було важливе дйя України не як оборона, бо щомогли зробити навіть 3.000 московського війська, коли йшлося 60.000 реєстровихкозаків та 350-тисячну армію, що стояла під Жванцем. Але це було конче потрібнедля України, як доказ, що не існувало вже й тіні залежності від Польщі, — цебуло найголовнішим на той момент.”
На тому закінчилися переговори гетьмана з посольством царя. О. Оглоблин укількох словах резюмує сенс переговорів: 1) встановлено військовий союз Україниз Московщиною, гарантований протекцією Московського царя над Україною та 2)дано гарантію царем про збереження всіх прав і вольностей УкраїнськоїДержави.”
У Переяславі сталася ще одна дуже важлива подія. До Вутурліна прибулиделегати від старшини, які просили затвердити Їх на різних посадах, неповідомляючи про це гетьмана. Бутурлїн відмовив їм. Цікаві прізвища деяких зпрохачів: батькова брат Виговського, батько майбутнього гетьмана Мазепи, СилуянМужаловський — видатний дипломат, посол до Москви в 1649 та 1693 рр., зісвояками та інші. Цей епізод оцінюють дослідники по-різному. М. Грушевський таА. Яковлів не надавали йому значення. О. Оглоблин, навпаки, вважає, що то була «першащілина в єдиному українському фронтів Правда, московський уряд не звернув тодіна це уваги, але надалі „Москва занотувала цей факт — і раніше чи пізнішевикористала… ці розбіжності серед керівних кіл України“.
З Переяслава поїхали московські посли по Україні приводиа’и до присягилюдність. Справа ця виявилася складною. В Києві митрополит Сильвестер Косівзаборонив усім підлеглим йому людям присягати. Відмовилися присягати полковникБогун, Кропив’янеьки Полтавський, Уманський, Брацлавський полки, Чорнобильтощо.
5. Українська держава Богдана Хмельницького
Тертя між Україною та Москвою почалися уже влітку 1654 року. Москвапроголосила війну Польщі, і з московським військом пішли на Білорусь козаки підпроводом наказного гетьмана Золо-таренка. Населення Білоруси радо визнаваловладу гетьмана і приймало козацький устрій. Проте, московські воєводи малиприєднувати білоруські землі до Московщини. Союз України з Москвою викликавсоюз Криму з Польщею. Спільні сили татар та поляків почали з осени 1654 рокуруйнувати Поділля, Брацлавщину, заходили до Білої Церкви, двічі були відбитівід Умані. Країна була зруйнована, обернена на пустелю, людність тікала наСлобожанщину (тоді втікачі з Кондратьевим на чолі заснували м. Суми). В бою наДрижиполі в січні 1955 року згинуло багато людей, але він не дав перемогижодній зі сторін, хоч становище Польщі значно погіршало. Тим часом Хмельницькийз воєводою Шереметьєвим перенесли дії до Галичини, а на півночі було підкореновсю Білорусь та Литву до Вільни. Населення Волині, Полісся, Поділля визналовладу гетьмана. Князь Святополк-Четвертинський просив у гетьмана війська дляохорони; під гетьманський реґімент просилися Радзівілл і слуцькі князі. В 1657році прийняла українську владу шляхта Пинського повіту. Так територіяУкраїнської Держави поширилася на захід та північ.
Становище Польщі було загрозливе. Шведський король Карло-Густав IV зайнявВаршаву і Краків. До нього приєднався курфюрст Бранденбурзький. Литва визналавладу Швеції. Король Ян-Казімір втік до Шлезька.
З цієї здавалося б безнадійної ситуації врятувала Польщу дипломатія: воназвернулася до Москви з пропозицією перемир’я і цареві запропоновано польськукорону після смерти бездітного Яна-Казіміра. В 1656 році підписано у Вільні,без представників від України, сепаратне перемир’я.
Віденський мир розв’язав Хмельницькому руки: мілітарний союз України зМосквою проти Польщі втратив вагу, а більше від договору нічого не залишилося.
Віленський мир викликав обурення Хмельницького і старшини. На Раді,скликаній у Чигирині 2 жовтня 1656 року, всі присутні полковники, осаули,сотники присягали, що будуть спільно боронити Україну: присягали собі, а нечужим монархам.
1656-й рік був переломовим в історії Хмельниччини. Звільнена морально відобов’язків, зв’язаних з мілітарним союзом з Москвою, Україна під мудримпроводом Богдана Хмельницького стала осередком ряду коаліцій, які охопили всюСхідню Європу»
Першу коаліцію почав укладати Хмельницький ще до Вілен-ського миру. Донеї входили — Швеція, Бранденбург, Семигород, Молдавія Волощина та Литва.Союзники вирішили розділити Польщу, при чому Україна мала дістати всі землі,залюднені українцями, і разом зі Швецією — протекторат над Литвою, яка маластати Королівством Литовським. Хмельницький діставав титул «дідичногокнязя». Цю коаліцію розбила Данія, яка, під впливом Австрії, почала війнузі Швецією, що примусило Карла-Ґустава IV вивести війська з Польщі; те самезробив за ним курфюрст Бранденбурзький.
З відходом шведських та бранденбурзьких військ, залишилися в Польщітільки війська Семигородського князя Юрія Ракочія та корпус козаків на чолі зполковником Ждановичем. Ракочій опинився в тяжкому стані і капітулював, а вкорпусі Ждановича почалися заворушення, викликані московськими агентами танеспокійними вістками з України. В зв’язку з цим Жданович повернувся додому.
6. Спадковість гетьманату
Богдан Хмельницький створив своїм надзвичайним адміністраційним талантомміцну й авторитетну владу. Гетьман був виборним, але Хмельницький почував себев силах сказати, що він — “єдиновладний самодержець України” (1648).В церквах поминали його як «гетьмана та государя». Шведський корольназивав його «дідичним князем». Хмельницький мріяв передатигетьманську владу своїм синам. Спочатку наслідником був Тиміш, талановитий,відважний юнак, якого Богдан одружив з дочкою господаря Молдавського. Післясмерті Тимоша він визначив як наслідника другого сина, Юрія, ще підлітка.Виконуючи бажання гетьмана, а з другого боку прагнучи уникнути боротьби загетьманську владу — старшина на Раді 1657 року без виборів проголосила Юріянаслідником гетьмана.
Передача булави без виборів, спадково, була явищем новим в історіїгетьманщини і викликала опозицію, насамперед серед старих полковників. Самгенеральний писар, найближчий співробітник гетьмана з 1648 року, Іван Виговський,належав до цієї опозиції. Династичний план гетьмана вніс розкол у лави старшинитоді, коли насувався тяжкий момент — смерть Богдана і розпад коаліції. Гетьманнаказав стратити полковника Лесницького і ще чотирьох видатних старшин, асамого Виговського звелів прикувати до землі на цілий день. Такі жорстокізаходи, звичайно, могли дати лише негативні наслідки. Чутки про події вЧигирині в значній мірі сприяли розкладові корпусу Ждановича: козаки поривалисьдодому та й сам полковник Жданович належав до партії Вигoвського.
Усі ці події і в Чигирині, і у війську — підривали сили старого гетьмана.З ним стався удар і 27 липня 1657 року він помер.
З Богданом Хмельницьким Україна втратила одного з найвидатніших своїхдіячів. Своїм виключним адміністраційним талантом він зумів розбурханеповстанням море, під час постійної війни, перетворити в міцну державу, зістрункою системою адміністрації, з новими законами, новим соціальним ладом; зумів дипломатичнимхистом лавірувати між ворожими сусідами і вивести Україну з того ярма, якенамагалася накласти Москва. Богдан Хмельницький спромігся перетворити «повстаннярабів», як називали українську революцію поляки, на міцну державу; з якоюшукали союзу та зв’язків великі держави, а з маленького козацького містаЧигирина зробити осередок Східної Європи, де зустрічалися дипломати різнихдержав. Не Москва, а Чигирин став центром політичного життя Європи. БогданаХмельницького порівнювали з Кромвелем, але була між ними велика різниця:Кромвел мав стару державу з налагодженою адміністрацією, армією, Хмельницький —розбурхану повстанням масу людей з протилежними інтересами та бажаннями.
Останні дні його були трагічні. Розкол серед старшини, заворушення увійську… Найбільший прихильник перетворення виборного гетьманату на спадковудинастію, В. Липинський, сам виніс для неї тяжкий вирок. «Гетьман, — пишевін, — завжди підкреслював: себе і потомків своїх. Тільки геніальний самодержець»міг не випустити зі своїх сильних рук проводу над своїми різноманітними посвоїм попереднім звичаям, вірі і культурі помічниками”. Але наслідникомбув 16-річний юнак, слабий духом і тілом, з неврівноваженою психікою. Старийгетьман розумів це і призначив вищу старшину — осаула Ковалевського таполковника Лесницького — опікунами Юрія, а генерального писаря Виговськогопросив бути «батьком, дорадником, поводарем молодому гетьманові».Старшина, противники нового династичного принципу, бачили, чим загрожувалаповнота влади в дитячих руках Юрася, і в той момент напруженої боротьби своїмжиттям платила за свої переконання в шкідливості дідичної влади,персоніфікованої слабим хлопчиком.
Значення діяльності Богдана Хмельницького величезне, і для порівняння знею тяжко знайти в історії паралелі. Не можна упускати з ока, що тривала цядіяльність лише дев’ять років: з 1648-го по 1657-ий. Протягом того часубезперервно йшли війни, в яких він виявив свої виїмкові таланти стратега таорганізатора. Він командував не підготовленою до таких воєн армією, якаскладалася з різноманітних елементів: реєстрових козаків, вишколених польськимикомандирами на європейський кшталт; запорожців з їх особливою тактикою;повстанців, слабо озброєних, не вишколених до бою, бо не було часу; татарськихорд з їх власною командою. Не зважаючи на це, Хмельницький, завдяки глибокоопрацьованим планам воєнних операцій та військовій дисципліні, яку вніс він ваморфну озброєну масу, завдавав поразку за поразкою зразковій польській армії,підсиленій німецькими вояками, прославленими на всю Европу, з досвідом30-літньої війни.
Усі поразки Хмельницького, а їх було небагато, не можна класти на карбйого як вождя, бо їх зумовлювали передусім зради союзників-татар, що своєюпідступністю виривали гетьманові з самих рук забезпечені перемоги: підЗборовом, Берестечком і, нарешті, під Жванцем. Два рази — під Зборовом таЖванцем — король Ян-Казімір був у безвихідній ситуації, з якої врятували йоготатари.
Військова діяльність Хмельницького тісно пов’язана з дипломатичною. В ційділянці діяльності гетьмана найтяжче знайти пояснення, і єдиний ключ дозрозуміння його політики лежить у зрозумінні історичних подій та головної метижиття Хмельницького: здобути Україні незалежність. Перші кроки Хмельницького,від Жовтих Вод до Замостя, усвідомив він не як революцію, як війну з Польщею занезалежність України, а лише як бунт, як повстання «черні» протипанів, проти шляхти, яка не слухала короля. Супроти короля Владислава IVХмельницький, як і інші проводирі повстання, залишався лояльним, він хотівтільки вибороти мінімальну автономію. Цим пояснюється небажання використатиперемоги, участь послів на сеймах, вимога обрати на короля Яна-Казіміра.
Але коли Богдан Хмельницький зрозумів велич справи, яку почав, тоді вінповів, з почуттям національної свідомості та гідності, тверду, безкомпромісовуполітику:” за всяку ціну здобути і забезпечити незалежність УкраїнськійДержаві, в якій він був з Божої ласки володарем. З того часу, з 1649 року і аждо смерті, йшов Хмельницький до цієї мети. Він виявляв надзвичайну енергію тагнучкість, укладаючи союзи, коаліції, які могли б забезпечити незалежністьУкраїнській Державі.
Переяславська угода — цей мілітарний союз, що засвідчив перед усім світомнезалежність України від Польщі — був апогеєм дипломатичного талантуХмельницького. Останні три роки життя гетьмана характеризуються особливо інтенсивноюдипломатичною діяльністю. Союзи, коаліції зі Швецією, Семигородом, Молдавією,Валахіею — мусіли затвердити існування незалежної Української Держави. Послимогутніх держав добре знали шлях до скромного козацького міста Чигирина. НеМосква, «Третій Рим», а Чигирин став осередком, де вирішувалася доляСхідньої Европи. Важливе те, що своїми заходами Богдан Хмельницький визначившляхи, якими йшла Україна протягом 60 років незалежного життя — і на них требашукати дороговказів Мазепи.”
Богдан Хмельницький був блискучим адміністратором. Він створив армію з конгломератулюдей різного походження, прагнень, поглядів, моралі. Поки живий був великийБогдан — всі вони корилися його волі. Хмельницький умів пізнавати людей івикористовувати їх для справи. Він широко відкрив двері спольщеній українськійшляхті, і після перемоги на Жовтих Водах ця шляхта почала вертатися на Україну,де гетьман давав їм керівні посади. Під його твердою рукою працювали поручстарі реєстровики, як Дзкеджалій, татарського походження, Вовченко, Нестеренко,Тоігіга, Шумейко та інші; багаті козаки — Сомко, Волевач, а спільно з нимишляхетські родини Виговських, Нечаїв, Богун, Кричевський, Тетеря, Гоголь,Демович-Креховецький, Куцевич-Міньковський, колишній королівський пажМрозовицький, Жданович, Гуляницький, Богданович-Зарудний і, нарешті, ЮрійНемирич.” З цих людей виходять полковники, які користаються значноюсвободою в проведенні воєнних кампаній, та дипломати, які ведуть складнідипломатичні справи в різних державах.
У кровопролитних боях Хмельницький зі своїми помічниками будував державу,поділяв Україну на полки, сотні, встановлював порядок, суд. А головне — творивнові соціяльні умови, в яких вся людність поділялася на два стани: козаків, щовоювали, та посполитих, що працювали. Цей порядок, який згодом зазнав значнихзмін, у загальних рисах існував, поки існувала Українська Держава.
«Найбільше місце Богдана Хмельницького в історії України, — не якполководця, хоч би й великого, не як дипломата, хоч би й блискучого, а якдержавного діяча, фундатора й будівничого Української Козацької Держави, — пишесучасний найкращий дослідник доби Хмельниччини, О Оглоблин — Яку б ділянкугромадсько-державного життя не взяти — Богдан Хмельницький скрізь виступає, якдержавний діяч великого формату» О Оглоблин підкреслює, що в організаціїверховної влади виявився державний геній Хмельницького Це було тяжке завданняТрадиція староруської княжої державності, ідея Великого Князівства Руського іреволюційне походження нової Української держави, військовий характер її устроюта адміністрації, реальна влада гетьмана і персональний авторитет БогданаХмельницького— все це відбилося на формуванні влади. Хмельницький зумів знайти геніальнусинтезу всього цього, — пише О. Оглоблин.
Авторитет Хмельницького був величезний: «володів усім один, щорозкаже, то всім військом роблять», — казав Тетеря. Полковник Савичоповідав: «Рядить гетьман, що їм гетьман велить робити, те вони й роблять»
Після Руїни, коли знову підноситься ідея української незалежної держави,починається захоплення добою Хмельниччини та її геніальним творцем. «Такихлюдей Провидіння Боже віками тільки породжує в людстві для особливих йогонамірів і призначень» — писав автор “Історії Русів”.
Висновки
ВеличБогдана Хмельницького полягає у тому, що він створив могутню українськукозацьку державу, без якої неможливе було б відродження української державностівже 1917 року.
Слідтакож підкреслити, що з початку народного повстання до приєднання до МосквиУкраїна жила як самостійна незалежна держава. Формально козацька держава іпідпорядковані їй землі звалися Військом запорізьким. У цій державі, щоохоплювала всю етнічну територію України, гетьман був, по суті справи,государем. Він і сам так себе сприймав і весь український народ бачив у ньомусвого голову, вождя, государя. А Україна мала всі ознаки і прикмети тогочасноїєвропейської держави.
Щостосується загальної оцінки козацької держави, то слід підкреслити, що вонабула, так би мовити, перш за все козацькою державою «де-факто», але,на жаль, не була проголошена «де-юре» українською державою. Ось чомупереговори в Переяславській раді йшли від імені Війська запорізького, а недержави України.
Кажучипро причини загибелі цієї спроби становлення національної держави, требарозвінчувати не тільки підступну політику російського царизму, але, на жаль, інепослідовну лінію деяких гетьманів, що привело до чвар і розладу в часи Руїни.Слід погодитися з зарубіжним істориком О. Субтельним, що після смерті Б.Хмельницького наступні гетьмани і старшини всього лише за 20 років зруйнуваливсі підвалини української національної державності.
Такимчином, створена Б. Хмельницьким велика козацька держава була, так би мовити,щаблиною в історії української державності. З точки зору цивілізаційного підходу,ця держава, яка мала ознаки демократичної республіки, була закономірним явищемнової епохи європейського Відродження, світового Ренесансу.
Список літератури
1. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. – К.,1991.
2. Історія держави і права України: У 2-х т. / За ред.В. Я. Талія, А. Й. Рогожина. — Том 1. — К.: Видавничий Дім Ін Юре, 2000.
3. М.П. Мірошниченко. Воєнна стратегіяБогдана Хмельницького. – «Воєнна історія», № 2 за 2002 рік.
4. Лановик Б.Д., Матейко Р.М. Історія України. — К.:Знання, 19995. БогданХмельницький — «не менш честолюбний, хоробрий та спритний, ніж Кромвель вАнглії» www.dt.ua/3000/3150/50940/