Реферат натему:
Воєннастратегія Богдана Хмельницького
Визвольна війна українськогонароду середини XVII ст. сформувала в Україні цілу когорту талановитихвоєначальників. Серед них найяскравіше проявився геній гетьмана України БогданаХмельницького (1595-1657) як державного і військового діяча. Як зазначається умонографії В.А. Смолія та В.С. Степанкова «Богдан Хмельницький», цейславетний син українського народу дійсно був полководцем європейськогомасштабу. Саме він створив одну з найсильніших армій у тодішній Європі, зумівналежним чином озброїти її, значно підніс ефективність української кінноти таартилерії. Блискучий стратег і тактик, прихильник блискавичних і рішучихвоєнних дій, неперевершений майстер маневру, Богдан Хмельницький заслуговує напочесне місце в історії воєнного мистецтва.
Як зауважує автор”Історії Русів”, таких людей Провидіння Боже віками тільки народжує влюдстві для особливих його намірів і призначень. Він, мавши надзвичайний розум,був вельми добродушний і справедливий, у справах національних — досконалийполітик, а на війні — безстрашний і заповзятливий вождь .
Своєрідним центромвизвольного руху українського народу у першій половині XVII ст. була ЗапорозькаСіч. На Січ Богдан Хмельницький прибув на початку 1648 року. Козацька Радапроголосила Хмельницького гетьманом. Насамперед він вирішив одну знайскладніших проблем — вибір союзників. Гетьман вислав посольство до Криму ідістав звідти обіцянку, що поміч буде прислана .
Запорозька Січ виступалаосновним осередком організації повстанських загонів для боротьби протикоронного війська. На Січі конкретизувалися методи і завдання визвольного руху.Недаремно у листі до короля Владислава IV від 27 червня 1636 р. урядовийкомісар у козацьких справах Адам Кисіль визнавав, що Запорожжя завжди було«капітулою всіх змовників проти існуючого порядку» .
На початку Визвольної війниукраїнського народу середини XVII ст. Богдан Хмельницький маввоєнно-стратегічну мету, що включала такі основні напрямки: 1) ліквідуватиоперативно-стратегічну перевагу польської армії у кавалерії залученням доскладу українського повстанського війська татарської кінноти, уклавши для цьогосоюзницьку угоду з кримським ханом; 2) отримати воєнну допомогу віддержав-сусідів, у першу чергу від Туреччини та Кримського Ханства; 3) створитиукраїнський артилерійський арсенал, систему розвідки; 4) із зібраним військомвийти із Запорозької Січі на Наддніпрянщину та Брацлавщину і при підтримцінаселення цих районів розгорнути воєнні дії проти польської армії; 5) кінцевийпункт походу — Біла Церква, де, зупинившись, поставити польському урядовівимогу: визнати козацтво провідним станом Речі Посполитої через повернення йомуправ і вільностей та надання привілеїв, збільшення козацького реєстру, а такожгарантувати захист православної церкви.
Поповнювалося козацькевійсько головним чином повстанцями Київщини й Задніпрянщини (теперішніПолтавщина й Чернігівщина).
Коли начальники коронноговійська, що стояло на Київщині, між Корсунем і Черкасами, гетьмани М.Потоцькийі М.Калиновський дізналися про повстанські задуми Богдана Хмельницького, товирішили зараз же, як тільки розпочнеться весна, йти на Запорожжя і тамзадушити бунт у самому зародку, не допускаючи, щоб він перекинувся на всюУкраїну.
У квітні 1648 р. М.Потоцькийпослав на приборкання повстанців частину реєстрових козаків на байдаках Дніпромпід проводом полковників Кричевського, Вадовського й Гурського та військовихосавулів Іляша й Барабаша, а також відділ німецької піхоти. Вони мализ’єднатися біля Кодака з відділом, який рушив 21 квітня «полем» підпроводом гетьманового сина Стефана Потоцького. В цьому відділі була рештареєстровців — близько 2500 чоловік під проводом комісара Шемберга й близько 1500жовнірів із кварцяного (королівського) війська. Це був авангард, слідом за якимрушило через кілька днів з-під Корсуня й головне військо, в якому було небільше 5-6 тис. людей.
Перша битва БогданаХмельницького відбулася на Жовтих Водах (правий берег Дніпра, на ПівденнийЗахід від сучасного Кременчука) 29 квітня — 16 травня 1648 р. 6-тисячнийпередовий загін поляків зустрівся з об’єднаними козацько-татарськими9-тисячними силами.
Козаки підійшли під саміпольські шанці, підкопалися, попідвозили гармати, порох, та почали приступ. Алеполяки мали сильнішу артилерію й відбили напад запорожців.
Тоді розпочалася позиційнаборотьба. Повстанці замкнули звідусіль польський табір, почали йогообстрілювати та періодично йшли на нього приступом: «день і ніч боротьба зними була, і по кілька разів на день».
30 квітня 1648 р. штурмпольського табору розпочався наступом української піхоти при підтримцітатарської кінноти. Питома вага татарської кінноти у штурмі польського таборубула мінімальною, але перебування навколо табору її полків, готових до бою,стримувало проведення контратак польської кавалерії проти наступаючої козацькоїпіхоти. Але поки що козацький штурм не мав успіху. У поляків на вежах було 10гармат. Хмельницький мав на той час всього 3 гармати-фальконети малого калібру.Бойові дії 30 квітня — 1 травня 1648 р. показали, що такою силою польськийтабір не здобути.
8-9 травня татарська кіннотазалишила Жовті Води і пішла в район зосередження на Інгульці, де хан збирав усісили для допомоги Богдану Хмельницькому.
Польський табір залишався воблозі козаків. Б. Хмельницький знав, що Дніпром проти нього йдуть не саміполяки, а реєстрові козаки, послані ними, тобто такі самі православно-руськілюди, як і всі українці, лише зобов’язані службою польському королеві. Ізапорозький вождь зважився вплинути на їхні почуття, аби відірвати їх відполяків. Полишивши табір, Б. Хмельницький поспішив до правого берега Дніпра, доурочища Кам’яний Затон, куди ввечері 3 травня підійшли й пристали до берегареєстрові козаки. За допомогою таємних агентів Б. Хмельницький зумів пробудитиу реєстрових козаків таку ненависть до поляків, що вони, ледь прийшовши доКам’яного Затону, повстали проти поневолювачів українського народу, перебилисвоїх начальників Барабаша, Вадовського, Ілляша та інших, покидавши їхні тіла уДніпро, і 4 травня об’єдналися з козаками, що стояли в таборі. До Жовтих Вод їхдоставили на прохання Б. Хмельницького, кіньми Тугай-бея.
Вночі 15 травня польськевійсько вишикувалося для здійснення маршу до урочища Княжі Байраки в умовахкозацького оточення не «табором» з возовою рухомою обороною, а вінший похідно-бойовий порядок — так званого «старого польськогошикування». Це шикування мало вигляд великого, порожнього всерединікінного чотирикутника, готового з кожного боку до негайної кавалерійськоїатаки. С. Потоцький просунувся на 8-12 км уздовж урочища Княжі Байраки.
Тут на світанку була введенау бій Богданом Хмельницьким козацька піхота, яка застосувала проти рухомогопольського табору польову артилерію, маневруючи гарматами за допомогою верховихконей. Втрати польського війська від цих атак були настільки великі, що цевикликало занепокоєння у татар-союзників, які були зацікавлені захопитиякнайбільшу кількість полонених.
Біля завчасно зробленогоперекопу шляху польське військо було зупинено козацькою піхотою. Жовтоводськубитву у результаті оточення та знищення противника піхотою і артилерією БогданаХмельницького та кіннотою Тугай-Бея було закінчено у першій половині дня 16травня 1648 р. у районі, обмеженому селами (назви сучасні) Попельнасте,Громівка, Холодіївка, Григорівка Дніпропетровської області. Командний пунктБогдана Хмельницького на кінцевому етапі битви перебував у Княжих Байраках(біля села Григорівка).
Так завершилася першапереможна битва Визвольної війни, що мала величезне політичне і воєннезначення. Важливим надбанням воєнного мистецтва Богдана Хмельницького у битвіна Жовтих Водах є застосування передового загону, сформованого з татарськоїкінноти, для зупинки ворога і прикриття головних сил козацької армії. Такожхарактерною особливістю битви стало застосування оперативного маневрування (зурахуванням просування військ) з метою створення вигідних умов для розгромуворога, зокрема розгрому його по частинах, а також тактичного маневрування наполі бою, зокрема, вогнем артилерії .
У ході першої битви дужегостро стало питання забезпечення українського війська артилерією. На цьомугрунті у гетьмана аж до завершення Жовтоводської битви виник план докорінноїреорганізації артилерії.
Б. Хмельницьким була створенаполкова (легка полкова) артилерія на двоколісній тязі, а також артилеріярезерву, тобто артилерія головного командування — гетьмана (важка польоваартилерія). До першої він зарахував 15 гармат, а до останньої — 11. Це бувпочаток якісної реорганізації війська Богдана Хмельницького, внаслідок якоїартилерія отримала статус окремого роду війська. Питома вага забезпеченняукраїнської армії артилерією залишалася на той час ще незадовільною — 1,6гармати на тисячу воїнів. Пізніше Б.Хмельницький довів цей показник до вимогчасу — 4 гармати на одну тисячу воїнів. У його арсеналі стане не менше 120одиниць полкової артилерії і близько 30 гармат артилерії головногокомандування.
25-26 травня 1648 р.відбулася битва під Корсунем. Оскільки для повстанців вона здійснювалася з ходу(з маршу), то є всі підстави вважати, що основи її переможних чинників булизакладені під час просування козацького війська.
Вранці, маючи звістку пропоразку передового загону під Жовтими Водами й переконані підісланим козаком утому, що повстанці значно переважають їх, командувачі 20-тисячних головнихпольських сил Калиновський та Потоцький залишили вигідні позиції під Корсунемі, маючи за поводиря таємного агента гетьмана, почали відступати, долаючибагато перешкод. 26 травня неподалік від Корсуня відбулася битва між польськимиі козацьким військом (козацькі сили зросли до 15 тис. без врахування татарськоїкінноти). Поляки знову зазнали поразки. Б.Хмельницькому до рук потрапили обидвакомандувачі польсько-шляхетської армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8520жовнірів, 41 гармата. За шість днів до битви під Корсунем помирає король ПольщіВладислав IV. Річ Посполита раптом втрачає короля, командирів і армію.
Головними, вирішальнимичинниками перемоги Б.Хмельницького були: 1) ліквідація польської оперативно-тактичноїпереваги у кавалерії шляхом включення до козацької армії татарської кінноти; 2)створення оперативно-тактичної переваги української армії над польською упіхоті за рахунок переходу на бік повстанців реєстрових козацьких полків; 3)вдале оперативне маневрування козацької армії шляхом проведення форсованогомаршу від Жовтих Вод до Корсуня та оточення польського війська в районіКорсунь-Стеблів-Ситники .
Для здійснення оперативногоманеврування головні сили української армії просувалися у смузі шириною до 13км, що забезпечило одночасність їх виходу у район битви. При цьомуБ.Хмельницький використав високу рухомість татарської кінноти для створеннясамостійного передового загону, який наздогнав і затримав польське військо, атакож прикрив вихід в район битви головних сил української армії.
Уже перші битви дарувалиБогданові Хмельницькому на все життя побратимів — талановитих воєначальниківМаксима Кривоноса, Данила Нечая, Івана Богуна.
Після Корсунської перемогиБ.Хмельницький отаборився під Білою Церквою. Звідти він звернувся доукраїнського народу з Універсалом, закликаючи його взяти участь у Визвольнійвійні на добрих конях і зі справною зброєю проти своїх «розорителів,озлобителів і супостатів».
Визвольна арміяБ.Хмельницького досягла більше 100 тисяч. Повстання переросло у Визвольну війнуукраїнського народу проти поневолювачів.
У вересні 1648 р. відбуласябитва під Пилявцями. На правому березі р. Ікви (Пилявки) були головні силиукраїнської армії, а на лівому полки М.Кривоноса. Їх об’єднувала вузька гребля,яку зміцнили шанцями та гарматами. Зумівши за допомогою розвідки дезінформуватипольське командування, гетьман заманив сюди 80-90 тисячне (включаючи озброєнихслуг) вороже військо, яке 19 вересня розташувалося табором на пагорбах і заболоченихдолинах. Реально оцінивши співвідношення сил, він вдався до тактики активноїоборони табору з наступною задачею потужного контрудару.
Битва розпочалася 21вересня. Незважаючи на втрату у цей день переправи, Б.Хмельницький,скориставшись підходом 22 вересня близько 5 тис. татар, наступного дня провівдобре скоординований широкомасштабний наступ з обох таборів і переміг.Пилявецька перемога ще раз переконливо продемонструвала силу українськоговійська, полководницький дар Богдана Хмельницького. Тут були показані високібойові якості української кінноти, яка винесла основний тягар боротьби зполяками, бо допомога татар мала переважно морально-психологічний характер.
Добившись успіху,Б.Хмельницький здійснює похід на Захід, узявши спочатку в облогу Львів (8-26жовтня), а згодом Замостя (6-21 листопада). Для організації боротьби населенняБелзького, Волинського і Руського воєводств він розіслав у різні райони своїполки. До середини листопада вони разом з загонами місцевих повстанцівзвільнили весь західноукраїнський регіон. Тут розпочалося формування державнихінституцій, зокрема, полково-сотенного територіально-адміністративного устрою .
В даній ситуаціївідбуваються деякі корективи у стратегії гетьмана Богдана Хмельницького.
У Києві Хмельницькомувлаштували урочисту зустріч. Тут він отримав благословення своїй справі відієрусалимського патріарха Паїсія, який простував до Москви. З ним Хмельницькийі відправив до московського царя Олексія Михайловича своє перше посольство начолі з Мужиловським для ведення переговорів.
Тим часом БогданХмельницький створює в Україні гетьманське правління. Чигирин став головноюрезиденцією гетьмана України. Це було початком державності, що складалася вУкраїні в ході Визвольної війни середини XVII ст. Хмельницький налагодиввиробництво гармат, вогнепальної зброї, селітри, пороху.
Улітку 1648 р. наЛівобережжі були сформовані Борзенський, Гадяцький, Миргородський, Полтавський,Прилуцький, Ніжинський, Ічнянський, на Правобережжі — Вінницький, Київський,Уманський полки.
З метою мобілізації силнароду для свого визволення одночасно зі створенням нових територіальнихкозацьких полків на їх базі розпочалося формування державних структур заполково-сотенним ладом. Це було найяскравішою ознакою переростання повстанняБ.Хмельницького у Визвольну війну українського народу з-під колоніальноїзалежності від Речі Посполитої. Такого ж реформування зазнали і шість колишніхреєстрових полків: крім того, на них покладалися обов’язки щодо наданнязбройної підтримки осередкам повстання та кадровому забезпеченнюновостворюваних козацьких полків.
До 1650 року в Україні булосформовано 16 полків, які становили територіальне ядро (180-200 тис. кв. км)держави, де проживало 1,6 млн населення.
Б.Хмельницький, як ібільшість старшин, продовжував залишатися у полоні ідей автономізму. Осіннякампанія 1648 р. після Пилявецької битви проводилася не стільки з метоювключення західного регіону до складу козацької держави, скільки дляреформування державного устрою Речі Посполитої: запровадження абсолютизму й визнанняза Україною (Руссю) таких же прав, які мала Литва. Причому ці сподіванняпов’язувалися з обранням на трон короля (Владислав IV помер у травні 1648 р.)спочатку московського царя, пізніше — трансільванського князя, а коли ці надіїстали примарними — королевича Яна Казимира. Саме тому Б.Хмельницький та йогоприбічники припустилися стратегічної помилки, якої згодом так і не вдалосявиправити: замість того, щоб укріпитися на західних кордонах (як це радилиМ.Кривоніс і П.Головацький), вони пішли 21 листопада на укладення перемир’я зЯном Казимиром, за яким передбачалося повернення армії на Україну. Молодадержава відмовилася, принаймні, від західного регіону, що вело до істотногопослаблення її воєнно-економічного потенціалу.
Враховуючи силу опору покозаченихмас, Б.Хмельницький відмовився (крім окремих випадків) від надання будь-якоїдопомоги шляхтичам, які наважувалися повернутися до своїх володінь. Водночасвін визнав козацькі права за тими селянами, і міщанами, які продовжувалиперебувати у складі його армії.
20 лютого 1649 р. уПереяславі розпочалися українсько-польські переговори. Їх перебіг показав, щона цей час гетьман, переосмисливши уроки торішньої боротьби, вперше в історіїукраїнського суспільно-політичної думки сформулював основні принципи національноїдержавної ідеї. Надалі вони були розвинені під час його квітневих переговорів змосковським посольством Г.Унковського.
Посли від польського королявручили Б.Хмельницькому грамоту на гетьманство, булаву і стяг. Нова політичнапрограма гетьмана висувала як першорядне завдання включення до складуукраїнської держави західного регіону. З огляду на це насамперед потрібно булозакріпити за собою контрольовану територію. І, згідно з умовами укладеного 25лютого 1649 р. з польським посольством перемир’я, гетьман добився визнанняде-факто автономії козацької України. Кордон між нею і Річчю Посполитою мавпроходити по ріках Горині, Прип’ять та м. Кам’янець-Подільський, через якийзаборонялося переходити польським підрозділам, урядовцям і шляхті. У політичномужитті відбувається заміна функціонування «генеральної» (чорної) радистаршинською, зміцнення гетьманської влади, яку Б.Хмельницький починаєрозглядати як дану Богом, що засвідчувало появу в нього монархічних прагнень.
З початку травня 1649 р. заумов небажання польського уряду йти на серйозні поступки сподівання напродовження українсько-польського політичного діалогу стають примарними.
Б.Хмельницький розпочавмобілізацію армії, що дістало повну підтримку народних мас. За словамиукраїнського літописця Самовидця, «так усе, що живо, піднялося вкозацтво».
Тим часом Польща такожзавершує підготовку до початку воєнних дій. І 31 травня дванадцятитисячневійсько вторглося у південно-східну Волинь. Українські полки І.Донця,А.Романенка, Г.Яцкевича, Кривоносенка й Таборенка разом з селянами і міщанаминамагалися стримати ворога. Відбулися бої в околицях Заслава, у Сульжинцях,Зв’ягелі, Остроколі та в інших містах. Десятки поселень було повністю знищеножовнірами. Вся південно-східна Волинь сплила кров’ю. Основні сили польськоїармії на чолі з польним гетьманом А.Фірлеєм спинилися табором під містомСтароконстантинів.
Дізнавшись про відновленнявоєнних дій, Б.Хмельницький негайно вирушив у похід, маючи на меті звільнитиукраїнські землі від Перемишля до московського кордону. Відвівши полки доЗбаража, польське командування розпочало підготовку до відбиття можливогонаступу козаків. До початку липня кількість жовнірів зросла до 15 тис.
Б.Хмельницький, маючи урозпорядженні до 100 тис війська, об’єднався 8-9 липня з кіннотою Іслам-Гірея(близько 30-40 тис) і вирішив наступати на противника. Ранком 10 липня,українсько-кримська кіннота з’явилася під Збаражем. Так розпочалася відома вісторії Збаразька облога. Упродовж липня-початку серпня Б.Хмельницький провів 7великих приступів.
Під час останньогогенерального штурму 6 серпня козаки групами по 15-20 чол. тягли 15гуляйгородів, які були поставлені на колеса, підносили величезні штурмовідрабини. По збаразькому замку і ворожому табору били козацькі гармати. Алеобложені не збиралися здаватися. Гриміли польські гармати, сіючи смерть, частівилазки збивали наступ українського війська. Лише 400 козакам вдалося здертисяна вал і поставити там свій прапор.
Під Збаражем Річ Посполитапрактично втратила одну з своїх армій.
Збаразька облога по правустоїть в одному ряду з блискучими перемогами українського полководцяБ.Хмельницького під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями та в інших битвах.Облога польського війська, як писав академік М.Грушевський, стала свідченням«талантів Хмельницького як стратега і правителя».
На допомогу обложенимвирушив з Любліна на чолі тридцятитисячного війська сам король Ян Казимир.Дізнавшись 7 серпня про наближення королівської армії Б.Хмельницький вирішиватакувати її на марші. Взявши із собою близько 40 тис українських кіннотників і20-30 тис. татар, Б.Хмельницький та Іслам-Гірей, вночі з 13 на 14 серпнязнялися з позицій і вирушили назустріч Яну Казимиру. Тим часом 20-тисячнепольське військо, прибувши 13 серпня в околиці Зборова, готувалося до переправичерез болотисту Стрипу. Посланий 14 серпня королем розвідувальний загінупродовж дня не зміг виявити присутності противника, хоча за даними одного зшляхтичів, той перебував від них «лише в одній милі».
Українське військо завдалопротивнику одночасно удару з фронту і з тилу. Захопивши переправи, повстанцірозгромили жовнірів і погнали їх до обозу під Зборів.
Дуже сильним був ударБ.Хмельницького із фронту. Зім’явши корогви князя С.Корецького, атакуючізробили вигляд, що наступатимуть на праве крило, але потім блискавично змінилинапрям атаки й обрушилися на ліве крило польського війська. Жовніри невитримали й почали відступати.
Становище польської арміїбуло катастрофічним. Вона зазнала тяжких втрат — близько 7 тис., у тому числіпонад 3 тис. убитими. У пошуках виходу із критичного становища король звернувсяз листом до хана, пропонуючи розпочати переговори. Останній спішно погодився,оскільки був принциповим противником розгрому Речі Посполитої й утвореннянезалежної Української держави. Він добре усвідомлював, що її поява біляпівнічних кордонів ханства покладе край найбільшому джерелу наживи — постійномупограбуванню українських земель і торгівлі ясиром. З огляду на це Іслам-Гірей уборотьбі України з Польщею вирішив проводити політику «рівноваги сил»,що вела до їх взаємного виснаження й давала можливість Криму відіграватипровідну роль у Південно-Східній Європі. Ця позиція кримської верхівки таїла усобі смертельну небезпеку для справи виборення Україною незалежності.
17 серпня воєнні діїприпинилися. Переговори хана з королем завершилися укладенням договору, щопередбачав установлення «вічної приязні» й надання взаємної допомогиу боротьбі проти ворогів. Після гострих дискусій Ян Казимир погодився на таємну6 статтю, в якій татарам дозволялося «вільно спустошувати край,повертаючись назад».
Згідно з укладеним 18 серпнядоговором територію козацької України складали всього три воєводства:Брацлавське, Київське і Чернігівське. Кількість козацького реєстру обмежувалася40 тисячами. Шляхта одержала право повернутися до маєтків, селяни і міщаниповинні були виконувати довоєнні повинності.
24 серпня було знято облогупольського війська під Збаражем. Воєнна кампанія завершилася. Таким чиномспроба створення соборної незалежної держави зазнала невдачі. Потрапивши довлаштованої ханом пастки, гетьман змушений був задовольнитися одержаннямкозацькою Україною автономії у межах Речі Посполитої.
Важливе місце у політицігетьмана в цей період посідала проблема реорганізаціїадміністративно-територіального устрою України та зміцнення державнихінституцій. Багато міст України отримали права самоврядування, іншікористувалися магдебурзьким правом. Взявши до уваги ці міста й містечка, селата хутори Б.Хмельницький запроваджував воєнне урядування козаків. Центральнимправлінням стала генеральна військова канцелярія, яка складалася з гетьмана,обозного (начальника артилерії і табірного лаштунку), осавула, писаря(державного секретаря) і хорунжого (головного прапороносця). У кожному полкубула своя канцелярія з полковим начальством. Це полковник, обозний, осавул,писар, суддя, хорунжий. У сотні — сотенна канцелярія, яка складалася з сотника,писаря і хорунжого. Над куренями начальствували отамани. Всі вони складаликозацьку старшину, яку обирали вільними голосами і яку затверджував гетьман.
У другій половині 1650 р.укладається угода з Портою про надання українським купцям права вільно плаватиЧорним морем, безмитної торгівлі у портах імперії й перебування у Стамбуліукраїнського резидента. Влітку 1650 р. Б.Хмельницький погодився на прийняттятурецької протекції, і наприкінці року султан взяв його «під крило іпротекцію неосяжної Порти». Справа тепер залишалася за відповідною ухвалоюстаршинської ради. І все ж проблема нейтралізації негативних наслідківкримсько-польського договору була нерозв’язаною.
19 лютого 1651 р. царОлексій Михайлович видав указ про скликання Земського собору, на якому повелівоголосити, що запорозький гетьман Богдан Хмельницький і козаки «бъют челомпод государеву высокую руку и подданство…» Проте цього разу собор ніякихконкретних рішень не схвалив.
Тим часом саме цього дня ж іроку 13-15-тисячна польська армія на чолі з польним гетьманом М.Калиновськимперейшла у наступ. 20 лютого вона атакувала м. Красне, де з основними силамибрацлавського полку перебував полковник Д.Нечай. У запеклому бою майже всікозаки полягли (в т.ч. і Д.Нечай), хоча й ворог втратив до 1 тис. жовнірів.Продовжуючи наступ, поляки захопили Мурафу, Шаргород, Чернівці, Ямпіль. Завдякидобре організованій кальницьким полковником І.Богуном обороні вінницькогомонастиря (11-20 березня) наступ М. Калиновськового загальмувався. З підходомсюди 20 березня українських полків, надісланих Б.Хмельницьким, польська арміярозпочала відступ спочатку до Бара, а згодом до Кам’янця-Подільського. За місяцьбоїв у Брацлавщині вона втратила близько 6 тис. жовнірів.
Український гетьманпереходить у наступ. Однак вичікувальна стратегія володаря Криму та йогопротидія проведенню українцями самостійних наступальних дій позбавилиБ.Хмельницького ініціативи й прирекли на пасивність (близько місяця 100-110 тисармія тупцювалася на місці у районі Тернополя — Збаража). Це дало можливістьЯну Казимиру успішно завершити мобілізацію величезної армії (близько 200 тисжовнірів і озброєних слуг) і привести її 19 червня під Берестечко. В цей часКази-Гірей робить спроби схилити гетьмана до замирення з королем, а такожпроводить переговори з правлячими колами Польщі щодо можливості порозуміння зханом.
Після зустрічі приблизно20-21 червня з 30-40 тис. ордою Б.Хмельницький подався до Берестечка, де 28червня розпочалася жорстока битва. Її перший день скінчився невдачею длякримсько-української кінноти, яка змушена була відступати. 29 червня вонаатакувала противника вже значно більшими силами. Тепер половина кінноти була українською.Польська кіннота зазнала серйозної поразки (лише шляхтичів загинуло близько200) й відступила до табору. Проте хан хотів домовитися про мир і томувідмовляв гетьмана від проведення генеральної битви.
29 червня Іслам-Гірей, засвідченням окремих джерел, вступив у таємні зносини з Яном Казимиром,пропонуючи посередництво у переговорах з українською стороною, а в разі їївідмови — прийняти «справедливі пункти», обіцяв також видатиБ.Хмельницького.
Бездіяльність володаря Кримудала можливість королю перехопити ініціативу і розпочати наступ силами центру іправого флангу. Від гарматного пострілу по його ставці Іслам-Гірей стрімкокинувся на пагорб, і, наче за сигналом вся орда почала швидко відступати унапрямку міста Лешнева. Українська армія одразу ж потрапила у катастрофічнестановище. Татари залишили поле бою, навіть не зіткнувшись з противником, крімтого одночасно всією ордою, що засвідчує її готовність до цього маневру.
Хан затримав при собіБ.Хмельницького (який прибув до нього, щоб переконати у необхідностіповернутися назад) до кінця першої декади липня, що вкрай негативно позначилосяна боєздатності українського війська. На чолі війська став Джеджелій, якийпрагнув згрупувати селянсько-козацькі сили на подальшу боротьбу з насідаючимиполяками. Проте, козацьке військо зазнало поразки. Але завдяки вміломукерівництву Івана Богуна, який змінив Джеджелія, основну частину військ вдалосявивести з оточення і врятувати.
Поразки переслідували в цейрік селянсько-козацьке військо не лише під Берестечком, а й у Литві, кудиБ.Хмельницький відправив 20-тисячний загін під начальством Небаби. Литовськийгетьман Радзивілл, розгромивши Небабу, підступив до Києва, взяв його і ставпросуватися далі. Таким чином, небезпека загрожувала Україні з обох боків. І цедобре розумів Б.Хмельницький. Тільки що визволившись із татарського полону, вінорганізував козаків, селян, міщан і чинив ворожим військам героїчний опір, апотім зупинив їх під Білою Церквою. М.Потоцький погодився на переговори.
Укладена у вересні 1651 р. Білоцерківськаугода зводила нанівець автономію держави. Її територія обмежувалася Київськимвоєводством, кількість козаків зменшувалася до 20 тис., пани одержали правоповертатися до маєтків, гетьман підпорядковувався владі коронного гетьманатощо.
Ці положення угоди викликалинеабиякі хвилювання в козацькому таборі. Козаки бажали миру лише на умовахЗборівського договору. Вони не бажали бути підлеглими, втікали на слободи, що втой час були у володінні Московської держави. З них згодом і виростали такі містаяк Харків, Суми, Лебедин, Охтирка.
Професор Д.І.Багалій,зокрема, зазначав у своєму дослідженні “Історія Слобідської України”,що Берестейська січа розвіяла надії українського народу здобути волю і мибачимо його велике переселення на слободи у 1651 р. Друге переселення було у1659 р., але найзначніше — в тяжкі часи руїни — в гетьманство Брюховецького,Многогрішного й Самойловича у 1663-1687 рр., коли гетьманом на Правобережжі бувДорошенко і усе Правобережжя обернулося в пустелю. Як тільки, бувало, станенепереливки нашим людям, підіймаються усім селом з сімействами та збіжжям, якеможна ухопити і йдуть світ за очі. Кидаючи навіки свою оселю, рідний край,батьківщину, селяни палили свої хати і усякі будівлі, щоб вони не залишилися вспадок ворогам.
Ті ж, хто залишалися намісці, не припиняли боротьби. Поява на початку березня 1652 р. на Лівобережжіпідрозділів польської армії викликали тут новий спалах боротьби — Україна зновупалала в огні.
Серед радикальногоугруповання старшини визріває задум про зміщення Б.Хмельницького. Хоча він буввикритий і за рішенням ради у середині травня 1652 р. було страчено групуполковників і сотників, розвиток подій виходив з-під контролю уряду. Виниклазагроза вибуху громадянської війни, за словами Б.Хмельницького, «Русі зРуссю».
Гетьман вчасно зрозумів цюстрашну небезпеку. Тому з кінця квітня 1652 р. він розпочав мобілізаціюкозацьких полків для наступу проти 16-20 тисячного ворожого війська, яке стоялотабором під Батогом (поблизу сучасного села Четвертинівки Тростянецького районуна Вінничині).
На початку другої декадитравня Б.Хмельницький вирушив у похід, заручившись при цьому підтримкою Криму,невдоволеного політикою Варшави. 1 червня авангард українсько-татарськоговійська під проводом гетьманського сина Тимофія розпочав бої з противником.Наступного дня підійшов Б.Хмельницький. Оглянувши величезний табір поляків, вінзрозумів, що у польного гетьмана М.Калиновського замало сил для йогоодночасного захисту по всьому периметру. Тому було прийнято рішення застосуватипроти ворожих сил двобічний обхват і оточення. У другій половині дняБ.Хмельницький розпочав стрімку атаку. Не минуло й години з початку битви, якпольська кіннота заметушилася й розпочала підготовку до втечі. Помітивши це, М.Калиновський наказав німецьким піхотинцям відкрити вогонь по утікачах. У цейкритичний момент українські розвідники запалили у ворожому таборі солому йсіно. Жовнірів охопила паніка, яка полегшила українсько-татарським загонампрорив у середину табору. Оволодівши ним, козаки пішли на приступ редутів, дезакріпилися німці, й до заходу сонця захопили їх. В той же час козацька кіннотапід командуванням Івана Богуна здійснила вдалий окільний маневр і завдаланищівного удару полякам з тилу. Битва закінчилася 2 червня 1652 року перемогоюгероїчного війська Богдана Хмельницького. За всю свою середньовічну історіюПольща не зазнавала такого страшного розгрому. Загинуло щонайменше 8 тисжовнірів, у тому числі половина усіх гусар Речі Посполитої.
Сучасники порівнюють цюпереможну битву Богдана Хмельницького з відомою перемогою карфагенськогополководця Ганнібала над римською армією під Каннами у 216 р. до н.е.
Переможна битва під Батогомвикликала масове повстання козацької України проти шляхти, і до початку липняна всій території повністю відновлюється функціонування національних органіввлади. Українська держава виборола фактичну незалежність. У джерелах знаходимозгадку про карбування восени 1652 р. власної української монети. Гетьман почавдумати про створенням 50-тисячної регулярної армії. Зміцнювалася його влада.
Проте, з весни 1653 р.почало ускладнюватися міжнародне становище України. Справа в тому, щоБ.Хмельницький, намагаючись прилучити Молдавію до антипольського союзу, домігсяодруження (серпень 1652 р.) сина Тиморія з донькою молдавського воєводи В.ЛупуРозандою, не передбачивши при цьому негативних наслідків цієї акції. ТодіМолдавія перебувала в складі Османської імперії, яка протидіяла включенню її усферу політичних інтересів України. Крім того українсько-молдавський союзнасторожив володарів Валахії й Трансільванії, що зумовило їх зближення з РіччюПосполитою. І внаслідок нерозважливих дій Тиморія Хмельницького у Молдавії утравні 1653 р. на початку червня розпочалося оформлення антиукраїнськоїкоаліції у складі Польщі, Валахії й Трансільванії, до якої згодом приєдналася(після державного перевороту) і Молдавія.
Улітку 1953 р. гетьманприпускається нової помилки у молдавській політиці, внаслідок якої близько18-19 серпня 6-8 тисячне українське військо під проводом Тимофія було оточене уСочаві молдавсько-валасько-трансільвансько-польськими підрозділами. Ця помилкапризвела також до погіршення відносин з Кримом і Портою.
Цією сприятливою для себеситуацією вирішив скористатися польський уряд. 22 серпня 1653 р. армія,очолювана Яном Казимиром, вирушила з-під Глинян у похід. Дізнавшись про це,гетьман намагався якомога швидше завершити мобілізацію козацьких полків ізаручитися допомогою Криму. Лише на початку жовтня він, не знаючи про смертьсина (помер він від рани у середині вересня), виступив у похід. Об’єднавшись удорозі з татарами, поперед себе направив до Сочави авангард, який незабаромповернувся назад, оскільки обложені українські загони добилися почесноїкапітуляції й вирушили в Україну.
Діставши звістку про смертьТимофія, наприкінці другої декади жовтня Б.Хмельницький подався до Кам’янця,щоб перехопити на марші польське військо. Тим часом останнє (налічуючи до 40тис. жовнірів) після двотижневого перепочинку під Кам’янцем 29 вереснявиступило до Бара, плануючи подальший наступ до Білої Церкви. Однак дізнавшисьбіля села Зеленче про об’єднання українсько-кримського війська, король вирішивповернутися й спішитися біля міста Жванець, сподіваючись на підхід союзників. 8жовтня жовніри зайняли позиції під містечком між ріками Дністер і Жванчик. 21жовтня розпочалися воєнні дії.
Б. Хмельницький спочаткустояв табором під Шаргородом, а потім підійшов до Бара. Маючи дані про важкестановище противника (голод, епідемія, дезертирство), він вирішив відмовитьсявід проведення вирішальної битви й досягти капітуляції поляків шляхом їхоблоги. І вже на початку листопада вони опиняються майже у повному оточенні.Для активізації воєнних дій і посилення блокади ворожого табору гетьман переніссвою ставку до Гусятина. До середини грудня становище поляків стаєкатастрофічним: від голоду й холоду померло близько 10 тис. жовнірів і слуг.
За таких обставин корольпішов на переговори з ханом (в яких українській стороні відводилася рольстатистів), і 15 грудня вони завершуються укладенням (в усній формі) Кам’янецькоїугоди. Щодо України вона передбачала відновлення не умов Зборівського договору,а лише прав і вільностей козацтва. Всі ж інші аспекти договору відкидалися.Тому не випадково Крим погодився на негайну окупацію козацької Українипольським військом, повернення туди панів, відновлення повинностей селян іміщан. Отже, політичні наслідки Жванецької кампанії виявилися катастрофічними:не передбачалося навіть автономії Української держави в складі Речі Посполитої.Воєнно-політичний союз з ханством ставав фатальним.
Гостро постає проблемапошуку міцної, концентрованої воєнно-політичної допомоги ззовні. У контекстіцього особливого значення набула справа українсько-московського союзу. Врезультаті тривалих переговорів 11 жовтня 1653 р. Земський собор вирішивприйняти Військо Запорозьке «під свою государеву руку» й розпочативійну проти Речі Посполитої. 29 жовтня посольство В.Бутурліна виїхало в Українудля юридичного оформлення цього акту з боку гетьмана й старшини. У такий спосібМосковія прагнула запобігти небезпечному для себе зближенню України з Портою інебажаному зміцненню Польщі у разі поразки України.
Після рішення Переяславськоїради від 18 січня 1654 р. переговори продовжуються і завершуються укладеннямнаприкінці березня договору. Він передбачав: збереження за Українською державоювитвореної форми правління (республіканської) й устрою інституцій політичноївлади (унітарного); території, суду й судочинства; армії (у 60 тис. козаків);фінансової системи; територіально-адміністративного устрою; нової моделісоціально-економічних відносин; повної незалежності у проведенні внутрішньоїполітики. Її суверенітет частково обмежувався: у сфері зовнішньополітичноїдіяльності (відносинах із Річчю Посполитою і Портою), а також зобов’язаннямсплачувати певну суму данини до московської скарбниці. За своїмиформально-правовими ознаками договір скоріше нагадував акт про встановленнявідносин номінального васалітету чи протекції, а за змістом передбачавстворення під верховенством корони Романових конфедерації, спрямованої протизовнішнього ворога.
Не всі були задоволеніпереяславськими рішеннями і «Березневими статтями». У числі їх були іпредставники вищого православного духовенства на чолі з Сільвестром Косовим.Воно насамперед боялося своєї залежності від московського патріарха. Булинезадоволені й представники інших станів. Не склали присяги царю Іван Сірко,Іван Богун та інші.
Не все задовольняло вдоговорі й Богдана Хмельницького, але він добре розумів, що для блага Українисаме він зараз найпотрібніший і мусив підтримувати його.
У 1654 р. Московія розпочалавійну проти шляхетської Польщі, якій тепер доводилося вести бойові дії на двафронти. Влітку 1654 р. між Кримом і Річчю Посполитою укладається «Вічнийдоговір» про взаємну допомогу. Намагання Б.Хмельницького скористатисясмертю хана для відновлення українсько-кримського союзу успіху не мали, і новийхан Магомет-Гірей 22 листопада ратифікував договір з Польщею.
Усвідомлюючи страшнунебезпеку удару 30-40 тисячного польського війська із заходу і 30-40 тисячноїорди з півдня, гетьман прагне добитися від Москви допомоги. Але бюрократичнийапарат Московії виявлявся неспроможним реально оцінити воєнно-політичнуситуацію і вчасно переорієнтуватися та надіслати додаткові сили. ТомуБ.Хмельницький втратив кілька місяців часу, сприятливого для наступу противорога. Цим скористалося польське командування, і в листопаді 1654 р.30-тисячна армія вторглася у Брацлавщину. До кінця лютого 1655 р. 50 містПодільського краю були повністю зруйновані, десятки тисяч подолян загинули у боротьбі,інші — масово переселилися у Молдавію та Лівобережну Україну.
Після об’єднання на початку1655 р. з татарською ордою польське командування продовжило наступ до Умані.Кровопролитна війна не виявила переможця, жодна з сторін не могла провести рішучийнаступ.
Московія, налякана успіхамиШвеції у Прибалтиці, вирішила піти на зближення з Річчю Посполитою. Інаприкінці травня наступного року цар оголосив війну Швеції. Дізнавшись прозміну зовнішньополітичного курсу Олексія Михайловича, гетьман зрозумів, щомосковське-польське замирення можливе лише за рахунок українських інтересів.Так воно і сталося, коли у 1667 році Московія і Річ Посполита підписалиАндрусівське перемир’я, яким фактично була анульована переяславсько-московськаугода.
Аналіз воєнних дій дозволяєвиявити системність у воєнному мистецтві Богдана Хмельницького з такимизакономірностями:
1. Прагнення українськогополководця розгромити ворога у генеральній битві.
2. Застосування маневруваннявійськ на оперативно-стратегічному рівні. Якщо під час козацьких повстаньздійснювалося маневрування у районі воєнних дій, то у Визвольній війніманеврування такого рівня здійснювалося частиною війська (авангардом, загономособливого призначення) у складі 4-5 козацьких полків (15-20 тис. чол.).
3. Застосування маневруваннявійськ на оперативно-тактичному рівні.
Під час козацьких повстань1591-1636 рр. маневрування цього рівня здійснювалося з метою ухилення від битвишляхом переходу повстанського війська до оборони українського«табору».
У битвах на Жовтих Водах,під Корсунем, Зборовом, Берестечком, Батогом з частини українського військастворювався передовий загін (загін особливого призначення), який напередоднібитви, рухаючись попереду головних сил на відстані 15-20 км, мав на метізустріти (наздогнати) ворога, атакувати, виснажити його боєм і прикрити вихідголовних сил у район битви та введення їх у бій.
Богданом Хмельницькимзастосовувалася своєрідна козацька тактика, що склалася ще за часів ПетраСагайдачного. В ході оперативно-тактичного маневрування військ битва була однимз його етапів, спрямованих на виснаження або вимотування ворога.
4. Залучення до боротьбипроти ворога широких мас населення.
5. Основними видамистратегічних дій в період Визвольної війни українського народу середини ХVІІстоліття були наступ, оборона, контрнаступ, а також партизанська боротьба противорога. Своєрідність української стратегії в цей час полягала у поєднаннівищезазначених видів стратегічних дій з цілим комплексом маневрування козацькихрегулярних угруповань, а також повстанських підрозділів.
Все це свідчить, що в ходіВизвольної війни українського народу середини XVII століття сформуваласясвоєрідна воєнна стратегія Б.Хмельницького, як провідна складова частинавоєнного мистецтва.
Списоквикористаної літератури
1. Крип’якевич І., Гнатевич Б.та ін. Історія українського війська. — Львів, 1992. — С.193.
2. Там само. — С.194.
3. Сокульський А.Л. ФлотЗапорозької Січі в XVI-XVIII ст.: структурна організація, технологія тавійськове мистецтво. Дис. к.і.н. — К., 1999. — С.113-114.
4. Крип’якевич І., Гнатевич Б.та ін. Назв. праця. — С.194.
5. Боплан Г.Л. де. ОписУкраїни, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонівМосковії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя іведення воєн. — К., 1990.
6. Яворницький Д.І. Історіязапорозьких козаків: У 3-х т. — Львів, 1991. — Т.1. — С.392, 393. Тушин Ю.П.Русское мореплавание на Каспийском, Азовском и Черном морях. — М., 1978. — С.79, 80.
7. Сокульський А.Л. Назв.праця. — С.106.
8. Там само. — С.107, 108.
9. Палий А.И. Наши ВеликиеПредки. Гетман Сагайдачный. — Умань, 2001. — С.42, 43