Военно-патриотическое воспитание личного состава подразделения

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОГО КОЛЕКТИВУ
Військовому колективу, Збройним Силам України притаманні всі риси іншого колективу. Разом з тим військовий колектив як суб’єкт виховання має свої специфічні особливості, які справляють різноманітний вплив на військовослужбовців. Самою суттєвою особливістю військового колективу, яка відрізняє його від багатьох інших колективів нашого суспільства, є особлива суспільна значущість мети і завдань його практичної діяльності. Перед військовим колективом стоїть тільки йому властива задача: збройний захист суве­ренітету і національної незалежності України.
Військовий колектив об’єднує людей на тільки метою, але й родом діяльності, яка носить яскраво виражений колективний характер (її завдан­ня виконуються у складі екіпажу, відділення і т.д.) і зв’язаної з постійним по­доланням труднощів і небезпек, з обслуговуванням складної сучасної бойо­вої техніки і зброї.
Всі ці фактори викликають необхідність високої відповідальності, моральної залежності кожного військовослужбовця від колективу, від товаришів. Взаємо­залежність, воїна і колективу неперервно зростає по мірі розвитку і вдос­коналення бойової техніки та зброї, об’єктивно породжує у військовослужбовців почуття відповідальності за загальний успіх.
Важливою особливістю військового колективу є виключно чітка і ста­тутна (правова) зумовленість його організації. Йому властива сувора, проду­мана до деталей організаційна структура, сувора погодженість і обов’яз­ковість виконання статутних норм і правил поведінки в службі, в бою. Військовими статутами, настановами, наказами і розпорядженнями началь­ників регламентується не тільки службова діяльність і поведінка, але й взаємостосунки між військовослужбовцями.
Чіткість організації військового колективу посилюється тим, що керівництво кожним підрозділом, частиною, з’єднанням здійснюється ко­мандиром-єдиноначальником. Організація військового колективу, статутний військовий порядок, визначеність норм і правила співжиття сприяють фор­муванню у кожного військовослужбовця дисциплінованості, акуратності, закаляють волю і характер, виробляють погодженість і звички колективних дій. Все це ро­бить підрозділ, частину керованою і злагодженою системою.
Разом з тим при певних умовах (слабкий контроль з боку старших начальників, порушення вимог статутів і законів, низький рівень патріотичної свідомості) у окремих керівників може виникнути ілюзія необмеженої влади, захоплення голим адмініструванням тощо. Подібні явища можуть негативно вплинути на підлеглих, на їх службу і поведінку.
Велику роль в організації життя армії та флоту мають органи виховної роботи ЗСУ. Офіцери — виховники згуртовують особовий склад, виховують військовослужбовців на національних ідеях, формують високу відданість своєму народові, готовність захистити незалежність і суверенітет України.
Особливістю військового колективу є те, що в бою він виконує свої задачі силою зброї, бойової техніки. Родом своєї діяльності воїни покликані не тільки протистояти ворогові, його діям, але й перемогти його. Це зо­бов’язує кожного військовослужбовця виробляти у себе мужність, сміливість, настир­ливість, витривалість, прагнення до оволодіння воєнними знаннями і навич­ками. Без названих якостей воїн не зможе стати повноцінним членом військового колективу. Саме тому у багатьох військових підрозділах, військовослужбовців, які не прагнуть до цього, у певній мірі не сприймають і «не приймають» в ко­лективі.
До особливостей військового колективу можна віднести також відносну стабільність, тривалість і неперервність перебування особистості в одному і тому ж колективі. В колі одних і тих же товаришів протікає і праця, і побут. і вільний час військовослужбовця. Все це разом взяте, з врахуванням відірваності юнака від сім`ї і близьких, створює передумови для постійного впливу колективу на особистість, умови для більшої взаємної прив’язаності військовослужбовців один до одного.
Як і всі інші колективи, військовий колектив різнорідний за своїм скла­дом. Він об’єднує людей самих різних професій і національностей, різного віку, соціального положення, життєвого досвіду, різних за освітою, індивідуальними особливостями тощо.
Форму цілісності в психології колективу складають його структура, єдність і певна упорядкованість у взаємозв’язках окремих компонентів: різних соціально-психологічних явищ, взаємодій, взаємовідношень, колективних поглядів, установок, переконань, настроїв, звичок, традицій і т.д.
У сумісній діяльності люди безперечно вступають в ділові і емоційні (психологічні) контакти, взаємодіють, спілкуються. В структурі взаємовідносин військовослужбовців можна виділити такі сфери як служ­бову, суспільну, неслужбову (побутову), а також міжособистісну. Служ­бові, суспільні взаємостосунки життєво важлива основа взаємодії особово­го складу в службі, бою, повсякденному житті. Вони офіційно закріплені в організаційній структурі військового колективу, задаються у певних доку­ментах, наказах, настановах, правилах, інструкціях, статутах тощо. На їх дотримання спрямовані всі зусилля командирів, вихователів. Разом з тим і на службі і поза службою встановлюються позаслужбові, взаємостосунки, на основі емоцій, почуттів симпатії-антипатії тощо. Вони, певним чином, негативно чи позитивно позначаються на службових. взаємостосунках. Система службових взаємостосунків найбільш видима і найкраще керована. Міжособистісні взаємостосунки в силу своєї внутрішньої психологічної обумовленості складаються частіше всього стихійно. Вони менш видимі, організаційно неоформлені і вимагають у про­цесі виховної роботи більш пристальної уваги. Одним із негативних про­явів міжособистісних стосунків між воїнами різних періодів служби є так звані нестатутні стосунки, або ж «дідівщина».
До важливих рис військового колективу відноситься, перш за все, його цілеспрямованість. Військовий колектив має своє конкретне високе суспільне призначення. У відповідності з цим кожний підрозділ займається чітко певною діяльністю, у процесі якої послідовно розв’язує ціляй ряд прак­тичних задач. Система цілей і задач найближчих і віддалених складає спря­мованість військового колективу. В ній відображаються соціальне обличчя колективу, характер його дій, суспільні інтереси тощо. Тому спрямованість будь-якого колективу об’єктивно є виховною силою і ця сила тим значніша, чим значніший внесок колективу в загальнодержавну справу, чим вище суспільна необхідність і значимість задач, що розв’язуються колективом.
Військовий колектив, у якому здійснюється життєво значуща, необхідна і дуже важлива суспільна діяльність людей, формує у військовослужбовців патріотичні по­гляди і переконання, стійкий характер, звички правильної, дисциплінованої поведінки…
Сила впливу колективу на особистість багаторазово зростає, коли цілі і задачі не тільки поставлені, але й доведено до свідомості кожного військовослужбовця, зрозумілі і прийняті ним. Саме внутрішня переконаність всіх військовослужбовців в не­обхідності виконання задач, що поставлені перед колективом, свідчить про цілеспрямованість військового колективу, як про його важливу соціально-психологічну рису.
Для посилення виховної сили колективу мало визначити лише напрямок його діяльності. Важливо вміти конкретизувати мету колективу, розбити її на окремі задачі, визначити внесок кожного члена колективу в спільну справу, довести цю мету до свідомості кожного, викликати інтерес до її до­сягнення.
Однією з важливих рис колективу, як бойової одиниці і як вихователя, є його вимогливість. У високо вимогливому колективі не знаходить місця самозаспокоєність, у ньому міцніша дисципліна, вища боєготовність. Вихов­на цінність колективу також оцінюється за такою суттєвою педагогічною ознакою як динаміка розвитку вимог з колективі. Розвитку вимогливості військового колективу, підвищенню його професійної, бойової і виховної активності сприяє його самостійність, яка оцінюється здатністю, можливістю колективу самому розв’язувати певне коло задач, особливо вихов­них. Самостійність колективу посилює відчуття причетності особистості до нього, підвищує ефективність спонукаючих, заохочуючих і примушуючих стимулів, якими володіє колектив. Для формування самостійності колекти­ву дуже важливо не допускати дрібної опіки за діями активу, не підміняти його, допомагати розв’язувати йому самому питання дозвіллі, побуту, спор­ту, інші.
Ці та інші соціально-психологічні риси колективу, будучи відображенням конкретних об’єктивних умов його життєдіяльності, результатом організаторських і виховних зусиль керівників і громадських організацій, завжди динамічні, рухливі. Воші менш стійкі, ніж риси, якості особистості. Все це повинно враховуватись при організації різних напрямків виховної ро­боти у Збройних Силах України. ОСНОВИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТА ШЛЯХИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В АРМІЇ
Виховання захисників Української держави має бути в своїй основі національним і відповідати вимогам її Конституції, законів.
Головною метою виховання військовослужбовця повинно стати формування його як громадянина, патріота своєї держави, який на основі набуття соціального, військового досвіду, фізичного удосконалення, успадкування духовних над­бань українського народу, досягне достатнього рівня розвитку політич­ної, військової, правової, моральної, Трудової, художньо-естетичної куль­тури, здатний відстояти національні інтереси України. .
Пріоритетними напрямками системи виховання військовослужбовців мають стати:
формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання всіма силами забезпечувати розквіт держави, готовності зі зброєю в руках захищати її суверенітет і незалежність;
забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, до жінок, до дітей, до героїчного минулого рідного народу. До історії України;
формування почуття патріотизму, поваги до Збройних Сил України, ветеранів визвольної боротьбі, любові до бойової техніки та зброї, гор­дості за досягнення національної військової науки; — прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну та народів інших держав;
формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою й українською військовою термінологією;
виховання поваги, до Конституції, законодавства, статутів Збройних Сил, державної та військової символіки України;
пошук шляхів для розвитку індивідуальних здібностей, талантів військо­вослужбовців і забезпечення необхідних умов для самореалізації особис­тості;
забезпечення повноцінного фізичного виховання та розвитку молоді, охорони та зміцнення її здоров’я:
формування у юнаків готовності до безконфліктного, толерантного спілкування з іншими в більш екстремальних умовах військової служби. виключення випадків нестатутних взаємостосунків;
подальше поглиблення розвитку таких загальнолюдських якостей як патріотизму, відповідальності, справедливості, правдивості, колективізму, доброти та інших доброчинностей;
Шляхами вдосконалення процесу виховання військовослужбовців маїють стати:
реформування спрямованості і змісту виховання, відповідно до ви­мог Конституції, Воєнної доктрини України, наповнення його національним змістом;
впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів вихован­ня, які б відповідали подальшому всебічному розвиткові особистості юнака, враховували б історичний досвід, військового виховання молоді України;
координація зусиль військових органів з державними і громадськи­ми інституціями у справі виховання особистості патріота нашої держави;
розробка та впровадження у навчально-виховної процес результатів на­уково-філософських, психолого-педагогічних Досліджень з проблем ви­ховання військовослужбовців;
встановлення тісного зв’язку з трудовими, навчальними колективами, сім’ями, з яких були призвані на службу в армію юнаки;
розробка чітких державних стандартів, критеріїв вихованості військо­вослужбовців Збройних Сил України;
докорінні зміни у підготовці та перепідготовці військових кадрів, які відповідають за виховну роботу з молоддю;
розвиток в умовах армії та флоту різноманітних громадських мо­лодіжних об’єднань, клубів за інтересами, вподобаннями, з метою всебічного розвитку особистості; :
широке використання у навчально-виховному процесі позитивних над­бань української національної культури та культур інших народів.
2.2. ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
Виховання військовослужбовців Збройних Сил України повинно проходити в кон­тексті загальною розвитку особистості, у процесі засвоєння ними суспільного досвіду. Цілеспрямований виховний вплив, що має на меті фор­мування справжнього захисника держави, досягає найбільшого ефекту за умови дотримання відповідних методологічних принципів. Вони дають можливість логічно пов’язати вікові, педагогічні, соціаль­но-психологічні аспекти розвитку особистості у процесі виховання в єдину психолого-педагогічну лінію.–PAGE_BREAK–
Запропоновані принципи розвитку готовності особистості до служби в ЗСУ не суперечать, а значно доповнюють., розширюють тлумачення таких вже усталених базових принципів психології, як принципу єдності свідомості і діяльності, детермінізму, розвитку системності, інших.
Такими принципами є:
Принцип національної спрямованості та врахування суспільно-історичного досвіду України в підготовці молоді до захисту держави;
Гуманізація процесу виховання;
Розгляд виховного про­цесу як системної діяльності;
Неперервність виховання особистості у військовому навчально-виховному процесі;
Вдосконалення зовнішньої діяльності індивіда як основи формування необхідних якостей військовослужбовця;
Максимальне узгодження форм і методів виховання особистості в умовах г служби в Збройних Силах України з її віковими та індивідуальними особ­ливостями,
Виховання в колективі і через колектив,
Співвідношення ви­могливості до військовослужбовців з повагою де їх особистої гідності.
Опора на пози­тивне.
Єдність, узгодженість, послідовність виховних впливів.
Принцип національної спрямованості та врахування суспільно-історичного досвіду України у підготовці молоді до захисту держави.
Формування особистості патріота повинно будуватись на національних засадах, на суспільно-історичному досвіді України, на невіддільності йо­го від національного грунту. на врахуванні історичного досвіду, народних традицій у вихованні молоді, підготовці її до захисту незалежності України, на розвитку патріотичної свідомості кожного громадянина України незалежно віл його національності, віросповідання, соціального положення тощо. До­тримання цього принципу вимагає докорінного перегляду застарілих, ма­лоефективних заходів з військово-патріотичного виховання, з підготовки молоді ло захисту держачи. Слід творчо підійти до впровадження на­родних. національних звичаїв. форм роботи з військовослужбовцями з метою розвитку у них високою рівня національного патріотизму та готовності до захисту України.
Принцип гуманізації процесу вихованнявійськовослужбовців полягає в доведенні до свідомості юнаків того, що людина — найвища цінність, яку необхідно обороняти і захищати. Процес підготовки до можливої бойової діяльності, до захисту держави повинен відповідати основним вимогам,. проголошеним у Декларації про права людини, створювати всі умови для найповнішого розвитку особистості, яка з віком все більше здатна усвідо­млювати суспільне призначення військової діяльності, її роль у збереженні миру на планеті.
Виховання військовослужбовців не повинно викликати проявів антигуманної, амораль­ної поведінки, зневажливого ставлення до суспільства, інших народів, до загальнолюдських цінностей. Разом з тим, цей принцип не заперечує фор­мування в особистості осмисленої ненависті до всіх тих, хто посягає на людське життя, на мир та свободу свого та інших народів.
Принцип розгляду виховання як системної діяльності.
Формування особистості військовослужбовця проходить у доступній для нього системі суспільних відносин шляхом цілеспрямованого навчально-виховного впливу. В залежності від змісту, структури, особливостей організації виховної діяльності військовослужбовців певного розвитку зазнає кожна з сфер людської психіки. Розвиток мотиваційної готовності особистості випереджає загальну військово-професійну та емоційно-вольову складові і стимулює становлення ос­танніх. Незважаючи на те, що готовність до служби в армії формується як цілісне, утворення особистості, кожен з виділених нами компонентів роз­вивається за своїми специфічними закономірностями.
Якісні та кількісні зміни в загальній військово-професійній та емоційно-вольовій готовності до служби в армії проходять під впливом мо­тиваційних утворень, які є змістоутворюючим ядром особистості.
Принцип неперервності виховання особистості у військовому навчально-виховному процесі.
Готовність до військової служби доцільно оцінювати за рівнем розвит­ку особистості: її мотиваційної, емоційно-вольової сфер, пізнавальних про­цесів, знань, умінь, навичок, необхідних воїнові. Аналіз процесу станов­лення готовності свідчить, що, виступаючи складним утворенням особис­тості, вона формується упродовж всього процесу виховання.
У цілеспрямованій продуманій суспільне корисній діяльності військовослужбовців про­ходить успішне становлення їх як особистості. Нейтралізація чи ізоляція особистості від такої діяльності приводить до при зупинки процесу її виховання, до порушення функціональних зв’язків між окремими її складови­ми та до певного гальмування розвитку.
Принцип вдосконалення зовнішньої діяльності індивіда як основи фор­мування необхідних якостей особистості.
Становлення готовності до військового захисту держави як внутрішньо­го, психологічного утворення особистості проходить через активне ово­лодіння нею зовнішньою, предметною діяльністю.
Суб`єктивація впливів, вимог суспільства відбувається опосередковано через різні види взаємодії індивіда у військовій службі: військову гру, бой­ову підготовку, спілкування, навчання, працю, громадську діяльність. Ство­рювані об’єктивні і суб’єктивні труднощі в процесі реалізації цих видів діяльності стають імпульсом до аналізу своєї готовності до бокової діяльності, до розгортання процесу саморозвитку якостей, властивостей, не­обхідних воїну сучасних Збройних Сил. Саме тому науково обгрунтована організація практичної діяльності військовослужбовців виступає реальною основою роз­витку високого рівня готовності особистості до захисту держави.
Принцип максимального узгодження форм і методів виховання осо­бистості у ЗСУ з її віковими та індивідуальними особ­ливостями.
Розпиток готовності до військової служби — це певна послідовність зміни властивостей, якостей особистості з притаманними їм структурою та психологічними закономірностями.
Даний принцип забезпечує наукове обгрунтування, приведення у певну систему всіх наявних на сьогодні форм і методів військово-патріотичного виховання і навчання відповідно до вікових та індивідуальних
особливостей військовослужбовців. Він націлює на необхідність прослідковування змін у мотиваційній, емоційно-вольовій та пізнавальній сферах юнака, на керування процесом розвитку кожного з компонентів особистості в залежності від й вікових та індивідуальних особливостей. Ігно­рування цього принципу призводить до деформування, суттєвого зниження рівня розпитку особистості. У багатьох випадках вікові, індивідуальні потреби юнаків у розвитку себе як справжнього військовослужбовця не задовольняються в системі нинішніх взаємосто­сунків, форм і методів навчально-виховної роботі; у Збройних Силах Ук­раїни. Відтак зростає загальне невдоволення, дискомфорт, апатія юнаків до військової служби, громадських справ, знижується рівень усвідомлення ними їх суспільного значення.
Виховання військовослужбовців в колективі і через колектив.
Педагогіка виходить з того, що тільки в колективі можна виховати лю­дину з високим рівнем свідомості, широким світоглядом і високою мораллю. Тільки в колективі розвивається моральна відповідальність індивіда за свою поведінку і поведінку всіх членів колективу. Дружний і цілеспрямова­ний колектив забезпечує багатство і повноту життя всіх членів, забезпечує в цьому розкриття всіх задатків і здібностей особистості.
Основу колективу складає сумісна суспільне корисна діяльність. Військова діяльність носить, як ніяка інша, яскравий колективний характер. Принцип виховання в колективі і через колектив вимагає від командирів турботи про згуртування підлеглих. Показником зрілості колективу, йо­го здатності успішно виконувати поставлені державою задачі, в тому числі і виховні, є його дисципліна. Тому зміцнення військової дисципліни і вихо­вання у військовослужбовців дисциплінованості є в той же час і розвитком у них активної соціальної позиції.
Співвідношення вимогливості до військовослужбовців з повагою до їх гідності, з тур­ботою про них.
Цей принцип підходу до людей сприяє створенню турботливого ставлен­ня до людини, вимогливості до себе і до інших, довіри. Вимога — спе­цифічний засіб спонукання людей до певних дій, вчинків, поведінки в цілому.
Основою для пред’явлення вимог до себе і до інших людей є норми, зако­ті моралі. Зміст вимог офіцера зумовлюється законами, воєнною присягою, військовими статутами і поширюється на всі сфери життєдіяльності військовослужбовців. Формами пред’явлення вимоги можуть бути: наказ, розпорядження, нагаду­вання, схвалення, зауваження, осуд, порада, рекомендація та інші.
Опора на позитивне в особистості і у військовому колективі.
Велику помилку допускають у вихованні ті командири, які спрямовують свою увагу головним чином на слабкі сторони в поведінці підлеглих, постійно підкреслюють їх недоліки, нагадують про погані вчинки. В резуль­таті цього виховання перетворюється в боротьбу з недоліками, з негативни­ми явищами. Позитивні ж властивості не закріплюються. не розвиваються і не використовуються як опора для формування високих морально-бойових
якостей. Підкреслювання тільки негативного у поведінці воїна приводить до того, що окремі юнаки починають себе вважати такими, що не піддаються вихованню.
Принцип опори па позитивне вимагає використання, з мстою виховання не тільки того, що є хорошого в особистості, а й в житті колективу, в суспільстві.
Принцип єдності узгодженості і послідовності у вихованні.
Добитися узгодженості в роботі з підлеглими — значить пред`являти до них єдині вимоги, виховувати їх спільними зусиллями офіцерів, прапор­щиків, сержантів. Погодженість у виховній роботі досягається шляхом її продуманого планування, колективної оцінки стану справ у підрозділах, без­перечного виконання вимог військової присяги. військових статуті;).
Виховання передбачає послідовність в роботі. Суть її полягає перш за все в тому, щоб йти вперед, опираючись на все досягнуте раніше, творчо загачуючи його. Все, що досягнуто у вихованні конкретного воїнського колективу береться на озброєння, розвивається і примножується. 2.3. ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВОГО ВИХОВАННЯ
Сутність військового виховання полягає у формуванні в особистості та­ких морально-бойових якостей, які необхідні озброєній людині для захисту національних завоювань українського народу. Метою цього виховання є розвиток у юнаків таких якостей як вірність військовому обов’язку, при­сязі, та статутам, висока дисциплінованість, мужність, стійкість, відвага, вірність бойовим та національно-історичним традиціям і т.д.
Військове виховання здійснюється у ході всього навчальне -виховного процесу, в процесі бойової та гуманітарної підготовки військовослужбовців. Зміст тако­го виховання визначається Конституцією, законами України, воєнною при­сягою та військовими статутами.
Військова служба, діяльність воїнів самі по собі дуже складні і об’єктивно містять в собі виховні можливості. Так. в ході бойової підготов­ки, виконання навчально-бойових задач, особливо в полі, в повітрі, на морі, у військовослужбовців розвиваються якості, необхідні людині в сучасному бою. В бойовому навчанні накопичується досвід поведінки у складних і небезпечних ситуаціях. Цей процес проходить тим успішніше, чим у більшій мірі створюється напруженість, постійно змінюється обстановка, скоро­чуються нормативи на виконання тих чи інших дій тощо.
Бойова підготовка — не єдина сфера, в якій формуються морально-бойові якості. Бойові чергування, виконання обов’язків караульної і внутрішньої служби, військово-спортивні змагання, дії військовослужбовців при оголошенні різних сту­пенів бойової готовності, весь уклад військового життя сприяють вихован­ню й особистості, необхідних справжньому воїну, бойових якостей.
Різні види діяльності суттєво впливають на військове виховання юнаків у тому випадку, коли створені командирами необхідні для цього умови: по­передньо моделюються ситуації з врахуванням індивідуального навантаження на кожну особистість, продумується допомога кожному і здійснюється систематичний контроль за діями підлеглих. Обов’язко­вим заключним моментом у процесі військового виховання повинна бути оцінка праці, діяльності військовослужбовця. Оцінка та визнання його за­слуг, старань є сильним мотивом, який стимулює особистість до самороз­витку у себе якостей справжнього воїна.    продолжение
–PAGE_BREAK–
На процеси військового виховання особистості суттєво впливає рівень її моральної, патріотичної вихованості. Високий ступінь військової вихова­ності характерний для дисциплінованих військовослужбовців. Дисциплінованість є не­обхідною умовою досягнення високого рівня знань і фізичної загартова­ності особового складу. Труднощі, без яких немислима навчально-бойова діяльність, успішно можуть бути подолані тільки тими військовослужбовцями, які внутрішньо, психологічно готові точно, бездоганно і в строк виконати всі на­кази і розпорядження командирів, не жаліють сил і часу для досягнення ви­сокої бойової майстерності.
Рівень військової вихованості визначається також ступенем воєнної спеціальної підготовки військовослужбовців та командирів всіх ланок, здатністю останніх вміло керувати військами, навчально-виховним процесом. Досягнення військовослужбовцями високого рівня воєнної і спеціальної підготовки настирливо вимагає від них великих вольових зусиль, високої організованості, самодисципліни. цілеспрямованості, вміння раціонально використовувати; вій службовий час.
Успішно справитись з виконанням будь-якої задачі війська можуть ли­ше тоді. коли в них безперервно підтримується високий рівень процесу військового виховання: висока організованість і порядок, коли особовий склад глибоко усвідомлює значення боєготовності кожного підрозділу і ЗСУ в цілому.
Важливою умовою підвищення рівня військового виховання є формування у військовослужбовців правильних уявлень про характер і особливості сучасного бою, максимальне наближення навчання до бойової дійсності. У цьому про­цесі недопустимим є як непомірне нагнітання небезпеки, так і навчання військовослужбовців з певним послабленням вимог. У першому випадку можна нанести психічну і фізичну травму особистості, в другому — зни­жується боєготовність кожного військовослужбовця і підрозділу в цілому, слабо форму­ються необхідні юнакам бойові якості.
Потрібно, щоб обстановка на заняттях була об’єктивно безпечною, а об’єктивно представлялась воїнам такою, що може викликати у них переживання, близькі до психічних станів людей в умовах реальної бойової обстановки. Тільки тоді буде успіх у формуванні морально-бойових якостей військовослужбовців, в основі яких лежить воля.
Таким чином, інтереси успішного військового виховання вимагають від командирів глибоких знань з психолого-педагогічних основ його організації, настирливого використання і вдосконалення всіх форм і методів роботи з людьми у навчально-бойовій діяльності.
Певної уваги заслуговують моральне і фізичне виховання військовослужбовців для успішного виконання ними своїх обов`язків. 2. 4. ХАРАКТЕРИСТИКА МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ВОЇНІВ
Одним із завдань морального виховання військовослужбовців є роз’яс­нення їм морального боку військової покори. Необхідність покори витікає із специфіки військової праці, закономірностей ведення можливої збройної боротьби. Покірність в армії завжди була стержнем дисципліни і організованості і особливо зросла потреба в ній в умовах сучасного бою. Для формування цієї якості недостатньо лише розуміння необхідності покори, необхідно, щоб воїн виробив у себе внутрішню потребу підкорятися волі із рішенням командирів.
Важливим фактором морального виховання військовослужбовців є мо­ральна оцінка його особистості. 2.5. ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ВОЇНІВ
Головна мета фізичного виховання військовослужбовців — формування фізично дос­коналих готових до оборони людей. Основними задачами фізичного вихо­вання є: розвиток у військовослужбовців фізичної сили, витривалості, спритності, швид­кості в рухах, формування у них, необхідних для військової діяльності, ру­хових навичок та вмінь, виховання високих вольових, морально-бойових якостей, зміцнення здоров’я і забезпечення нормального фізичного розвит­ку особистості, озброєння військовослужбовців знаннями в галузі фізичної культури, спор­ту, гігієни побуту тощо.
Фізичні тренування у процесі бойової -підготовки мають велике значення у фізичному вихованні військовослужбовців. В процесі бойової підготовки в особового складу підрозділу розвиваються такі якості, як витривалість, сила, спритність, сміливість, винахідливість, рішучість та багато інших.
Ефективність фізичного виховання багато в чому визначається рівнем свідомості воїнів, розуміння ними необхідності і потреби систематичного фізичного самовдосконалення. Допомогу в цьому вони повинні отримувати від командирів, активу.
Список використаної літератури:
Темко Г.Д., Томчук М.І., Методичні основи виховання воїнів Збройних Сил України. –К.: Варта. 1997.
Ващенко Г. Виховний ідеал.- Полтава; Полтавський вісник, 1994. ЗМІСТ.
1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІЙСЬКОВОГО КОЛЕКТИВУ
2. ОСНОВИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ
2.1. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ТА ШЛЯХИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ В АРМІЇ
2.2. ПРИНЦИПИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ
2.3. ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВОГО ВИХОВАННЯ
2.4 ХАРАКТЕРИСТИКА МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ВОЇНІВ
2.5 ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ВОЇНІВ
Національний Авіаційний Університет Факультет військової підготовки
Реферат з дисципліни :МВР
Тема :
Військово-патріотичне виховання особового складу підрозділу
Виконав: студент 303 ФІТ

Перевірив :
підполковникГречаний B.В.
Київ 2001