Міністерство освіти і наукиУкраїни
Вінницький державний педагогічнийуніверситет ім. М. Коцюбинського
Інститут історії, етнології іправа
Реферат
«Встановлення на російськомупрестолі династії Романових»
Виконала:студентка І курсу А групи
ГладченкоІрина
Перевірила:Мазур І. В.
Вінниця 2009
ВСТУП
21лютого 2013 року виповниться 400 років з дня обрання Собором усієї російськоїземлі на царство першого царя з Дому Романових – Михайла Федоровича. Підскіпетром Романових «Московська держава» перетворилась на могутню імперію тарозкинулась від берегів Білого та Балтійського до Чорного морів, далеко заКавказький хребет на південь, за Урал та Каспій на схід.
Романови– старовинний російський дворянський рід. Родоначальником його вважаєтьсяАндрій Іванович Кобила, батько якого (за найбільш прийнятою версією),Гланда-Камбила Дивонович, в хрещенні Іван, приїхав в Росію в останній чвертіХІІІ ст. з Литви або Прусії (ряд дослідників виводять походження Кобили зНовгорода). Про Андрія Івановича Кобилу (? – 1351р.) залишилась лише одналітописна згадка: в 1347 р. великий князь Симеон Гордий посилав його в Твер занареченою. В Кобили було п’ять синів, які стали родоначальниками багатьох боярських ідворянських родів:
§ Семен Жеребцов, родоначальник Лодигіних, Коновніциних (пізнішеграфів) та згаслих родів Кокоревих та Образцових;
§ Олександр Йолка, родоначальник Неплюєвих, Бобрикіних та Количевих;
§ Василій Вантей, або Івантей – був бездітним;
§ Гавриїл Гавра – також бездітний;
§ Федір Кошка, родоначальник Романових, Шереметьєвих тазгаслих родів Голтяєвих та Беззубцев.
Впершому поколінні Андрій Іванович і його сини називались Кобилини. ФедірАндрійович та його син Іван – Кошкіними, син останнього Захарій –Кашкіним-Захар’їним. Його наступники відкинули прізвище Кошкіних та засвоїлилише прізвище Захар’їних. З шостого коліна (Юрія Захарієвича) їх почалиназивати Захар’їними – Юр’євими.
ДітиПетра Яковлевича і брата його Василія в 6, 7 і 8 колінах прозивалисьЯковлєвими, а з Романа Юрієвича – Захар’їними – Романовими. Нащадик жостаннього називались просто Романови.
РідРоманових з’явивсяна політичній арені в той час, коли в Московській державі правив перший царІванВасильович, прозваний в народі Грозним. Він вибрав собі в дружини АнастасіюРомановну, дочку ближнього боярина Романа Юрійовича Захар’їна. В рідного братацариці Микити особливо відрізнявся старший син Федір своєю добротою тацікавістю. Внаслідок двірцевих інтриг при Борисі Годунові Федора Микитича булозаслано в Антонієво-Сійський монастир, який знаходився в 165 верстах відАрхангельська. За наказом царя Бориса Федора примусово постригли в монахи іназвали Філаретом. Дітей його – Михайла і Тетяну – відправили в Білоозеро.Михайла обрали царем саме через те, що він, хоч і не прямо, проте належав доцарського роду.
МихайлоФедорович
«Смутноевремя», або, «великая разруха Московского государства », як говорили в той час,продовжувалось близько десяти років. Країна лежала в руїнах. Населення країнирізко скоротилось, більша частина орних земель була занедбаною і заросла лісом.Особливо постраждали центральні уїзди та колись квітуча Новгородська земля. Втаких умовах було зібрано Земський собор, який був найбільш представничим заусю історію середньовічної Росії [Ш.М. Мунчаев, В.М. Устинов «История России»ст..85].В результаті царем було обрано 16-тирічного Михайла Романова, родичапершої жінки Івана Грозного. Ця обставина як би створювала видимістьпродовження попередньої династії російських князів, так як привита ІваномГрозним народу віра в «доброго законного царя» глибоко і надовго в’їлась в масову народнупсихіку.
СпочаткуМихайло зовсім не хотів бути царем. Матір його, інокиня Марфа не хотіла бачитисина на престолі, а сам юний спадкоємець відповідав прохаючим послам «съвеликим гневомъ и плачем», що він не бажає бути государем. Марфа казала: «Мойсын не въ совершенныхъ летах, да и Московского государства всякихъ чиновъ людиизмалодушествовались: давъ свои души прежнимъ государям, не прямо служили».
Заствердженням Р.В. Скриннікова, цар Михайло був людиною посередніх можливостей іне мав ні досвіду, ні мудрості в керуванні країною. Династія закріпилась післятого, як з польського полону в Москву повернувся батько Михайла Філарет.Насильно пострижений в монахи, він одержав від Лжедмитрія І сан митрополита. Навідміну від свого сина, Філарет мав твердий характер та відзначався виключнимчестолюбством. Він відмовився повертатися в мир, але додав до свого титулупатріарха титул «великого государя», який носили лише монархи.
Нате, що фактично країною керував не офіційний цар, а Філарет, вказує такийцікавий факт. В дев’ятнадцять років Михайло був обручений з Марією Хлоповою.Наречену забрали в Кремль, усе було приготованим до весілля. Хлопова подобаласьнареченому, але не влаштовувала Салтикових, які владно розпоряджались в палаці.Одного разу, коли у нареченої сталася легка нудота, Салтикови оголосили, щовона невиліковно хвора і відправили бідолашну в Сибір разом з ріднею. Філаретдоклав багато зусиль для того, щоб посватати для сина принцесу при датському чишведському дворі, але вони не увінчались успіхом. Тоді Михайло згадав про МаріюХлопову. Придворні лікарі підтвердили, що у тої був усього лише незначнийрозлад шлунку, а її дядько підтвердив причину недуги: потрапивши в палац,об’їлась ласощів. Салтикови були звинувачені в інтригах та заслані в Сибір.Але, за наказом Філарета, Михайло одружився з княжною Долгорукою, а після їїсмерті – з Стрєшнєвою. Остання цариця походила з незнатної родини, яка отрималадворянський титул з милості Лжедмитрія І.
Наперших порах правління становище нової династії було досить нестабільним.Романови не могли управляти державою і збирати податки без допомоги земськихсоборів. Виборні з міст збирались в Москві періодично протягом майже десятироків. Коли ж становище нової династії більш-менш затвердилось, собори втратилипопереднє значення. Проте смерть Філарета і важка поразка Росії у війні з РіччюПосполитою сприяли відродженню соборної практики. Поразка в Смоленській війніпоказала військову слабкість Росії. Літом 1645 р. стан здоров’я МихайлаФедоровича різко похитнувся. Невдача в влаштуванні долі власної дочки Ірини,яку він хотів видати заміж за датського королевича Вольдемара, нанесла важкийудар по м’якій натурі царя, який не відійшов ще від пережитого ним горя –смерті двох синів. В день свого янгола, стоячи на вранішній службі, цар відчувсебе недобре. До вечора хвороба посилилась. Цар наказав покликати до себецарицю, сина Олексія та патріарха. Попрощався з жінкою, благословив сина нацарство, висповідався та 12 липня близько третьої години ночі тихо помер.
ОлексійМихайлович
У1645 р. Цар Михайло помер, і трон зайняв його 16-тилітній син Олексій. Прикоронуванні Олексію Михайловичу був даний титул«Великогогосударя царя и великого князя всея Великия и Малыя России, самодержца Московского,Киевского,Владимирского,Новгородского,царя Казанского, царя Астраханского,царя Сибирского, государя Псковскогои великого князя Тверского, Югорского,Пермского,Вятского,Болгарскогои иных, государя и великого князя Новгорода низовыя земли, Черниговского,Рязанского,Ростовского,Ярославского,Белоозерского,Удорского,Обдорского,Кондинскогои всея северныя страны повелителя, государя иверской земли, карталинских игрузинских царей и кабардинской земли, черкасов и горских князей и многих иныхвосточных, западных и северных государств и земель отчича, дедича и наследника,государя и обладателя». Від сучасників отримавпрізвисько «Тишайший», незважаючи на те, що за увесь час його царювання не буложодного спокійного року, буз смут та війн.
Романовиприйшли до влади як виборна земська династія. Недооцінивши силу земщини, владане стала скликати собор для утвердження нового правителя. Через це в народіходили чутки, що Олексій – несправжній цар. Фактично країною правив«дядька»(вихователь) царевича Б.І. Морозов. Це послужило поштовхом для чуток,що Олексія на трон посадив лише один Морозов. В якості глави Стрілецького таАптекарського приказів та приказа Великої казни боярин Морозов утримував усвоїх руках контроль за стрілецьким гарнізоном столиці та фінансами держави.Олексій слухався його в питаннях державних та особистих.
Олексійдосяг повноліття, і йому почали підшукувати наречену. В Москві були влаштованіоглядини, на яких були присутні 200 потенційних наречених. Олексій обрав дівицюВсеволожську. Але при прибутті в палац в наречена втратила свідомість. Бояри,яких вибір молодого царя не влаштовував, заявили, що дівчина хвора на «падучу»хворобу, тобто епілепсію, та відправили її в Сибір. В результаті боярськихінтриг Олексій одружився з дочкою маловідомого боярського сина ІльїМилославського. Це було вигідно боярину Б.І. Морозову, який задумав провестиподаткову реформу. Казна відмінила «стрілецькі гроші» – головний прямий податокта ввела особливий податок на сіль. Реформа не вдалась – усього, чого добивсяМорозов своїм нововведенням, це занепад соляної торгівлі в країні. Народ був незадоволений,тому соляний податок протягом двох років відмінили та розпорядились зібрати«стрілецькі гроші» за цих два роки. В столиці почалися акції невдоволення.Розлючений натовп грабував боярські палати, вбивав винуватців реформи. Допростого люду долучилися і полки стрілецького гарнізону, оскільки їм невиплатили зарплатні. Але стрілецький Стрем’яний полк та деякі інші частини зберегли вірністьгосударю.
10червня в палац з’явились представники дворян та столичні купці. Вони вимагалинегайного скликання Земського собору для вирішення питань законності в державі.«Виборні» від дворян та горожан мали з’явитись в Москву 1 вересня 1648 року. Підготовка новогозбірника законів («Уложения») була покладена на особливу боярську комісію, якуочолив боярин князь Н.І. Одоєвський. Він представив собору новий збірник в січні1649 р., який назвали «Соборным Уложением». Це був перший друкований збірник законів вРосії. Його видали накладом в 2000 екземплярів та розіслали по містам. Воноостаточно сформувало систему державного кріпосного права в Росії.
Нацьому ж соборі було висунуто пропозицію відібрати в монастирів та церковземельні угіддя. Спочатку Олексій Михайлович не лише прийняв пропозицію, але йрозпорядився підготувати усі необхідні документи. Але опір вищого духовенствабув занадто великим, тому справа завершилась тим, що були підтверджені закониІвана Грозного, якими церкві заборонялось розширяти свої вотчинніземлеволодіння.
Неостанню роль в державних стравах при царю Олексію відігравав патріарх Никон.Його і обрав своїм наставником слабохарактерний цар. Никон заробив в народубеззаперечний авторитет. Коли в Новгороді та Пскові спалахнули повстання, Никонне злякався. Ледве почалась смута, він наклав анафему (церковне прокляття) назаколотників, назвавши поіменно головних бунтарів. В відповідь на це повстанціувірвалися в двір митрополита та почали лаяти його. Никон не злякався іпродовжував повчати бунтівників. Така поведінка Никона закріпила довіру донього Олексія.
Новийпатріарх присвятив багато часу проведенню церковної реформи, але церковнимисправами він не обмежився. В 1654 р. Олексій відправився в військовий похід наПольщу, залишивши в Москві свого однорічного сина та «дядька» (вихователя) приньому. Ним став князь Пронський, який в тому ж році і помер. Державні справиперейшли в руки «великого государя» Никона. Саме не нього Олексій поклаввідповідальність за мобілізацію населення та утримання армії.
Загалом,опіка бояр добряче обридла Олексію Михайловичу. В листі до Никона він писав, щовідправив у відставку старого палацового управителя і додавав: «… а слово моетепер в Дворце добре страшно и делается все без замедления». Патріарх Никон вусьому допомагав монарху для того, щоб закріпити в країні сильну самодержавнувладу. Отримавши титул «великого государя», Никон фактично почав виконуватифункції правителя держави, що було неприпустимо для глави церкви. Але післяповернення царя з походу його стосунки з Никоном зіпсувалися. Никон продовжуваводноосібно розпоряджатися державними справами, незважаючи на присутність царя.Теократичні прагнення патріарха стали дратувати Олексія. Остаточний розрив міжмонархом та думою з одного боку та Никоном з іншого був викликаний не простимнепорозумінням, а суперечкою про титул. Через бояр Олексій Михайлович а 1658 р.оголосив Никону, що забирає в нього титул «великого государя». В відповідьвладика покинув патріарший двір в Кремлі та відправився в монастир. Будучи вмонастирі, Никон виступив з обґрунтуванням ідеї переважання духовної влади надмиром. Владу патріарха він порівнював з денним світилом – Сонцем, царську владу– з Місяцем, який світить уночі. «Не от царей начальство священства приемлется,но от священства на царство помазуются», — проголошував владика і закінчувавсвою думку словами, що «священство царства преболе (вище – авт.) есть». Такимчином, Никон рішуче порвав з візантійською ідеєю «премудрої двійці», якаозначала фактично повне підпорядкування церкві імператорської влади. ТакожНикон багато читав, вивчав старі книги. Там він знайшов зміни та розбіжності згрецьким текстом та почав потистояти російським іконописцям, які відступали відгрецького канону в написанні ікон. Він увів київський спів замість давньогомосковського, увів небувалий звичай говорити проповіді на службі «від себе».Коли Олексій Михайлович був з військом в поході, патріарх наказав провести вМоскві обшук по хатах і забрати ікони нового зразка. В відібраних іконвипалювали очі і в такому вигляді носили їх по місту, проголошуючи указ, якийзагрожував важким покаранням тим, хто буде писати такі образи. Після цьогоневдовзі в Москві розпочалася морова виразка. Москвичі дуже захвилювалися.Потім сталось затемнення сонця. Після цього в народі почали казати: «Мор изатмение – кара Божия за нечестия Никона».Лише в 1666 р. царю вдалось скликатив Москві Вселенський собор. З обвинуваченням на адресу Никона виступив ОлексійРоманов. З Никона зняли зняли сан священника та відправили на Білоозеро.
«Тишайшаго»царя Олексія Михайловича сучасники вважали світлою особистістю.Він, за словамиіноземця Лізека, «…покорилъ себе сердца своихъ подданыхъ, которые столько желюбятъ его, сколько благовеютъ перед нимъ». Його правилом було «разсуждатьлюдей в правду, всемъ равно» та «безпомощнымъ помогать». У своєму улюбленомуселі Коломенському Олексій Михайлович усе життя будував розкішний палац, вівзразкове господарство, тішив себе соколиним полюванням, а вечорами розважавсябайками про минувшину та шахами. При Олексію Михайловичу Росія вступила вдипломатичні відносини з країнами Західної Європи: Англією, Голландією, Віднем,Венецією, Швецією та Данією. Коли померла перша жінка царя, Олексій Михайловичвступив в шлюб з Наталею Кирилівною Наришкіною. В 1672 р. 30 травня НаталяКирилівна подарувала чоловікові сина Петра – майбутнього імператора Петра І.
ОлексійМихайлович помер на 47 році життя. Після нього залишилось від Милославської 6дочок та двоє синів – Федір та Іван, а від Наришкіної чотирирічний син Петро та2 дочки.
ФедірОлексійович
ФедірОлексійович народився 30 травня 1661 р. Вихованець Симона Полоцького, царевичФедір складав вірші, був любителем наук, особливо математичних. В день нового1675 р. Олексій Михайлович оголосив царевича Федора своїм наступником. Черезрік після смерті Олексія Михайловича 18 червня Федір Олексійович вступив нацарство.
Першажінка царя Федора Агаф’я Семенівна, дочка дворянина Семена Федоровича Грушецького, черезрік після взяття шлюбу, через три дні після народження сина віддала Богу душу. А через 10 днів,21 червня, помер і новонароджений царевич Ілля.
15лютого 1682 р. Федір Олексійович вдруге одружився з дочкою стольника МатвіяВасильовича Апраксіна – Марфою Матвіївною. В царській сім’ї велась боротьба міжцарицею Наталією Кирилівною Наришкіною, мачухою Федора, та сестрами і тітками царя.
Бояриприйшли до висновку, що місництво лише загальмовує розвиток держави, томувирішили подати царю «челобитье объ уничтожении местничества». 12 січня 1682 р.цар скликав святковий збір духовенства, думи і виборних придворних чинів дляобговорення «челобития» і сам почав говорити про недоліки місництва. Усіприсутні одноголосно оголосили: «…да погибнетъ въогне оное богоненавистное,враждотворное, братоненавистное и любовь отгоняющее местничество». Ті, хто булизвинувачені в поновлені місництва, підлягали позбавлення чина та конфіскаціїмайна.
Впершев Московській державі була виражена думка про повне відокремлення громадянськоївлади від військової. Цей проект пропонував створення «вечныхъ наместничествъ съвеликороднымъ бояриномъ во главе». Крім цього, цар Федір хотіл розмежувати в усійдержаві землі для припинення «тяжебъ и споровъ», але несподівана смертьзавадила йому привести в виконання це важливе розпорядження.
Протипосилення розкоші Федір Олексійович встановив для кожного соціального прошаркуне лише одяг, але й кількість коней для виїзду. Заборонено було носити дороге,особливо татарське вбрання; замість старовинних охабнем чоловіки повинні булиносити каптани, а жінки – шуби, тілогрійки та триухи, але не шапки. Боярам тадумним людям надавалось право їздити літом в каретах, а взимку – саньми, якізапрягалися парою коней. В святкові дні бояри могли їздити в каретах та санях,запряжених четвериком, а на змовини та весілля – шестериком. Стольникам,стряпчим і дворянина потрібно було їздити зимою в санях на одному коневі, авлітку – верхи. За свідченнями іноземців, за царювання Федора Олексійовича вРосії виникли кінські заводи.
ЗаФедора Олексійовича Кремль дуже прикрасили: на узвозі були посаджені гарнінабережні сади, які огороджувала кам’яна стіна. В цих садах згодом було влаштовано по 6 оранжерейних палат,які опалювались печами. В останні дні царювання Федора Олексійовича булоскладено проект вищого училища або Греко-Латинської академії. Ціллю цьогозакладу була підтримка православ’я. В цій академії мали викладати діалектику та філософію«природничу» і «праву».
Відприроди цар не відрізнявся міцним здоров’ям та помер на 22 році життя. Був похований вАрхангельському соборі.
ІоаннОлексійович
ІванОлексійович народився в Москві з 26 на 27 серпня 1666 р. він був п’ятим сином ОлексіяМихайловича. Цар Федір Олексійович, який так несподівано помер, не залишивзаповіту, де було б сказано, хто стає правителем після нього. Патріарх Іоакимперед наближеними до царської родини сказав: «Царъ Федоръ Алексеевич отошелъ въвечное блаженство. Чадъ по нему не осталось, но остались братья его – царевичиИванъ и Петръ Алексеевичи. Царевичъ Иванъ шестнадцатилетенъ, но одержимъскорбъю и слабъ здоровъемъ, царевичъ же Петръ десятирлетенъ. Изъ нихъ, двухъбратьев, кто будет наследникомъ российского престола, единый или оба будутьцарствовать? Спрашиваю и требую, чтобы сказали истину по совести, какъ передъпрестолом Божыимъ, кто же изречеть по страсти, да будеть тому жребий изменникаиуды!». Ті бояри, які знаходились в палаті, запропонували: «Это дело такое, котороедолжно быть решено всехъ чиновъ людьми».
Назагальнонародних зборах люди підтримали кандидатуру Петра, проте царівна Софіязапротестувала і, зіславшись на малолітство Петра, висунула кандидатуру Івана.
15травня столицею поповзли чутки, що царевича Івана задушили. Стрілецькі полки,яких заохочувала Софія, в бойовому порядку увійшли в Кремль. В палаці буловирішено показати обох царевичів народу, що цариця Наталя і зробила. Стрільціхотіли було мирно розійтись, проте їх образила поведінка Михайла ЮрійовичаДолгорукого. Роздратовані стрільці вбили і Долгорукого, і інших бояр. Їхпошматовані тіла стрільці волочили по вулицям Кремля.
Післятакої страшної розправи стрільці 18 травня проголосили царем Івана, а царівнуСофію – правителькою держави. Боярська Дума 26 травня вирішила, що Іван будеправити разом зі своїм малолітнім братом Петром. 26 червня обидва царя буливінчані на царство. Після закінчення смути та правління Софії у 1684 році ІоаннОлексійович на 18 році життя одружився з дочкою Єнісейського комендантаПарасковією Федорівною. В ній цар душі не чаяв, адже дружина була дуже гарна тадобра. Софії ж з правительки забажалось стати «самодержицею». Вона почалаплести інтриги при дворі та налаштовувати стільців та Івана проти Петра. ПротеІван сам поступився владою Петру, вважаючи його достойним правителем. Такзакінчилось тривладдя в Російській державі. Софію запроторили в монастир. ЦарІоанн Олексійович помер 29 січня 1696 року. З цього дня бере початокєдинодержав’яПетра Олексійовича, прозваного згодом Великим.
ВИСНОВКИ
Такимчином, прослідкувавши зміну на російському престолі династії Романових, бачимо,що сходження їх на престол було досить важким та тривалим. Не раз протиРоманових повставав народ, плели інтриги придворні та бояри, проте їм вдалосянадійно закріпитися на царському троні. Перший з них, Михайло Федорович,прийшов до влади в часи великої смути в Російській державі, коли саме їїіснування стояло під загрозою. Я лише йому та його наступникам вдалося зберегтицілісність держави. Ба більше – Романови не лише не допустили роздробленняРосії, а розширили її володіння. Не являючись прямими нащадками першогоросійського царя Іоанна ІV Грозного, усе ж вони належали до царської родини, щоі дало змогу висунути Михайла Федоровича, як потенційного представника наросійський престол. І, хоча правління перших Романових не було безхмарним тасупроводжувалось різними смутами, саме вони дали світу таких великих монархів,як Петро І, Катерина ІІ та Микола ІІ.
ВИКОРИСТАНАЛІТЕРАТУРА
1. Туманов В. П. Князья Киевской Руси и династия Романовых – Житомир:Вид-во «Волинь», 2001. -256 с.
2. CкрынниковР.Г История Российская ІХ – ХVII вв. – М.: Издательство «Весь мир», 1997. -496 с.