Вступ
Перехід до ринкової економіки обумовлений підвищеною увагою до банківської системи. Як і будь-яке підприємство, банк є самостійним господарюючим суб’єктом, володіє правами юридичної особи, виробляє і реалізує продукт, надає послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Банк вирішує питання, пов’язані з задоволенням суспільних потреб в своєму продукті і послугах, реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних і економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати операції, передбачені Законом "Про банки і банківську діяльність", Стаття 3 ,
Статутом банку. Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при надто несприятливій господарської кон’юнктурі. Але далеко не всі банківські операції повсякденно присутні і використовуються в практиці конкретного банківського закладу (наприклад, виконання міжнародних розрахунків чи трастові операції ). Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій, що конструюють діяльність банка відносять :
· прийом депозитів;
· здійснення грошових платежів і розрахунків;
· видача кредитів.
Систематичне виконання зазначених функцій і створює той фундамент, на якому базується робота банка. І хоч виконання кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банка, вони переплітаються між собою. Так, банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов’язкових резервів управляє динамікою кредиту.
Друга функціональна сфера діяльності банків – посередництво в кредиті. Комерційні банки виконують роль посередників між господарськими одиницями, що накопичують грошові кошти і тими, що їх потребують. Вони надають власникам вільних капіталів надійну форму вкладання грошей в виді різноманітних депозитів, що забезпечує збереження грошових коштів і задовольняє потребу клієнта в ліквідності. Банківський кредит – в багатьох випадках незамінна форма фінансових послуг, що дозволяє враховувати потреби конкретного позичальника і пристосовувати до них умови одержання позики (на відміну від ринку цінних паперів,де терміни і інші умови позик стандартизовані).
Крім виконання базових функцій, банки пропонують клієнтам безліч інших фінансових послуг. Наприклад, банки здійснюють різного роду довірчі операції для корпорацій і приватних осіб, зв’язаних з передачею майна в управління банку на довірчій основі, придбанням для клієнтів цінних паперів, управлінні нерухомістю, виконання гарантійних функцій по облігаційним випускам.
Банк має свою специфіку, передусім в тому, що він діє в сфері обміну, а не виробництва. По своїй природі банки пов’язані з грошовими і кредитними відносинами. Саме на їх базі і утворилося таке об’єднання як банк, що в цілому можна визначити як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна справа. Головним в суттєвості банку, його основою, можна вважати організацію грошово-кредитного процесу.
Сучасні кредитно-банківські системи мають складну, структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, що надаються клієнтам, то можна виділити три найважливіших елементи сучасної кредитної системи :
· центральний банк
· комерційні банки
· спеціалізовані фінансові заклади ( страхові, іпотечні, ощадні, інвестиційні банки )
Комерційні банки
відносяться до особливої категорії ділових підприємств, що одержали назву фінансових посередників. Вони заохочують капітали, заощадження населення і інші грошові кошти, що вивільнюються в процесі господарської діяльності, і надають їх в тимчасове користування іншим економічним суб’єктам, що потребують додаткового капіталу. Банки створюють нові вимоги і зобов’язання, що стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи вклади клієнтів, комерційний банк створює нове зобов’язання – депозит, а видаючи позику – нова вимога до позичальника. Цей процес утворення нових зобов’язань складає суть фінансового посередництва. Ця трансформація дозволяє подолати складності прямого контакту заощаджувачів і позичальників, що виникають із-за неспівпадання сум, що пропонуються і необхідних сум, їх термінів, прибутковості, і т.д. Масштаби фінансового посередництва в сучасній економіці по істині великі. Дані про це надає статистика грошових потоків. В цій системі обліку господарство поділено на ряд секторів : домашні господарства, ділові підприємства, державні заклади, фінансові інститути, закордонний сектор.
В країнах з розвиненою економікою сектор домашніх господарств, як правило є постачальником капіталу для інших секторів. Сектор ділових фірм в умовах нормальної економічної кон’юнктури має дефіцит грошових коштів. Державний сектор звичайно дефіцитний, тому держава виступає позичальником на ринку позичкових капіталів. Закордонний сектор може мати як дефіцит, так і збиток коштів в залежності від стану платіжного балансу країни по поточним операціям і сальдо міждержавного руху капіталу.
Комерційні банки є багатофункціональними закладами, що оперують в різноманітних секторах ринку позичкового капіталу. Вони надають клієнтам повний спектр послуг, включаючи кредити, прийом депозитів розрахунків і т. д. Цим вони відрізняються від спеціалізованих закладів, що обмежені певними функціями. Комерційні банки традиційно грають роль базової ланки кредитної системи.
Термін “Комерційний банк”
виник на ранніх етапах розвитку банківської справи, коли банки обслуговували здебільшого торгівлю (commerce), товарообмінні операції і платежі. Основною клієнтурою були торговці. Банки кредитували транспортування, схов і інші операції, зв’язані із товарообміном. З розвитком промислового виробництва виникни операції по короткостроковому кредитуванню виробничого циклу : позики на поповнення оборотного капіталу, утворення запасів сировини і готових виробів, виплату зарплати і т. д. Терміни кредитів поступово збільшувалися, частину банківських ресурсів почали використовувати для укладень в основний капітал, цінні папери. Інакше кажучи, термін “комерційний банк” втратив свій зміст. Він визначає “діловий” характер банка, його орієнтованість на обслуговування всіх видів господарських суб’єктів незалежно від роду їх діяльності.
По характеру власності банки можуть бути державні, акціонерні, кооперативні, приватні, муніципальні, змішані. При цьому дуже важливо, щоб законодавство забезпечувало не тільки різноманітність типів банків, але і їх рівноправність. В будь-якому випадку необхідно, щоб банк був автономним підприємством. Автономія банку повинна бути підкріплена юридично і економічно. Це означає, що в суспільстві не тільки приймаються закони про банки, про їхню діяльність, як перший і елементарний крок правової держави, але і велике значення має утримання самих законів, наскільки вони підкріпляють цю автономність, незалежність від політичного натиску, що йде врозріз з економічною метою кредитних об’єднань. При цьому ще важніше, як додержуються правові норми, чи насправді реалізуються юридичні закони, наскільки реально вони функціонують. Сама головна небезпека для банку може виходити від держави, яка розтрачує кошти в величезних масштабах, що призводить як до власної неспроможності, так і до фінансової неспроможності самого банку, що субсидує видатки держави за рахунок чужих джерел. Держава, що розтратно використає кредитні ресурси для реалізації своєї мети, підриває устої банку як економічного підприємства, перекреслює його дійсну суть.
Банк як економічне підприємство є господарюючим суб’єктом. Його засновники, акціонери вкладають свої ресурси, акумулюють свої кошти заради економічної вигоди. Банки, виникнувши з народногосподарських потреб, надають свої кредити, здійснюють розрахункові і інші операції, купівлю-продаж цінних паперів заради суспільно-необхідних потреб. І тому бізнес банку, його комерція не замикається в цілому його індивідуальними метою, діяльність банку як економічного підприємства має суспільний характер. Однак саме тому, що банк створюється як економічне підприємство, що розвиває комерцію в суспільстві, він не може виконувати ані благодійних задач, ані функцій держави по фінансуванню і безоплатній підтримці народного господарства.
Отже, головне – принцип прибуткового господарювання. Хоча в нинішній час багато банків не в змозі виконати цей принцип, і їхня діяльність не тільки не приносить їм доходів, а завдає збитків. Тому важливо простежити яким чином формується кінцевий фінансовий результат діяльності банку – прибуток або збиток, які фактори виявляють істотний вплив на фінансовий результат.
Етапи процесу кредитування.
Згідно статті 29 Закону “Про банки і банківську діяльність”
комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють в межах своєї діяльності.
Банківське кредитування здійснюється на принципах:
1. Строковості.
2. Цільового характеру.
3. Забезпеченості.
4. Платності.
Принцип строковості
означає, що позика повинна бути повернута позичальником банку в попередньо встановлений строк.
Економічною основою строковості є тривалість кругообігу оборотного капіталу.
Граничний строк кредитування позичальника на цю ціль не повинен перевищувати 12 місяців. Говорячи інакше – формування оборотного капіталу підприємств здійснюється з використанням короткострокового кредиту. Кредити на нове будівництво, на реконструкцію і модернізацію діючих підприємств подається на термін будівництва, освоєння і окупності об’єкту.
Від додержання принципу строковості залежить спроможність банку видавати нові кредити. При порушенні цього принципу з’являються прострочені кредити, при наявності яких нові кредити підприємствам, як правило, не видаються.
Цільовий характер
кредитування припускає вкладення позичених коштів в конкретні господарські процеси. Його додержання допомагає комерційному банку приймати рішення про можливість і доцільності видачі позик.
Принцип забезпеченості
кредитів – принцип, що допомагає банкам захистити свої інтереси і не допускати збитків від неповернення кредитів внаслідок неплатоспроможності позичальника.
Якщо в якості носіїв гарантії повернення кредиту виступають різноманітні види майна позичальника, вони називаються забезпеченими. Комерційний банк може видавати і незабезпечені майном кредити (бланкові
), однак вони видаються під високий процент, бо мають більший ступінь ризику.
Видаючи кредити суб’єктам господарювання банки вимагають не тільки повернення кредиту, але і сплати процентів за його використання. В умовах ринкових відносин процент є об’єктивним супутником кредиту, складовою ланкою позичкової операції, оскільки позичкова операція – це акт комерційного продажу на певний строк грошових коштів. Видача клієнтам позик здійснюється банком в межах наявних у нього кредитних ресурсів.
За рахунок доходів в виді процентної плати банки покривають свої витрати і отримують прибуток.
Всі питання, пов’язані з кредитуванням, вирішуються банком і клієнтом на договірній основі за допомогою укладання кредитної угоди, в якій передбачаються: ціль, сума, строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, форми забезпечення, права, обов’язки сторін по видачі і погашенню кредиту, перелік документів і періодичність їхнього надання і інші умови.
В процесі проведення кредитних операцій банки стикаються з кредитним ризиком – ризиком несплати позичальником основного боргу і процентів, що належаться кредитору. Для кожного виду кредитної угоди характерні свої специфічні причини і фактори, що визначають ступінь ризику. Існує декілька способів захисту від кредитного ризику.
1.Лімітування кредитів
– спосіб встановлення сум заборгованості по конкретному позичальнику. Ліміт подає собою встановлену певну суму кредиту, яку позичальник має право отримати.
2.Диверсифікація позик
– розподіл грошових коштів, що видаються в вигляді позик між різними суб’єктами. Чим більшому числу позичальників буде переданий позичковий капітал банку, тим меншим при інших рівних умовах буде ступінь ризику.
3.Оперативність при стягненні
– обов’язок банку підтримувати з позичальником контакти протягом строку користування останньою позикою. Банк повинен слідкувати за фінансовим станом клієнта і при появі несприятливих відхилень вжити заходи щодо повернення грошових коштів.
4.Страхування кредитних операцій
– банки повинні створювати страхові фонди, також страхувати високоризикові угоди в спеціалізованих страхових організаціях.
Процес кредитування складається з ряду етапів, кожний з яких забезпечує вирішення певних завдань, а в сукупності досягаються головні цілі – надійність і прибутковість для банку.
Розгляд заявки на одержання кредиту
Це початковий етап процесу кредитування. Для одержання кредиту позичальник звертається в банк з обгрунтованим клопотанням (заявкою), в якому вказується: цільове направлення кредиту, його сума, термін користування, дати його погашення, характеристика кредитованого заходу і очікуваний економічний ефект від його здійснення. На прохання банку позичальник надає і інші документи (наприклад копію засновницької угоди, статуту, положення або інших документів, документи бухгалтерської звітності, декларація про доходи, виписки по рахунку в інших банках та ін.).
Названі документи надходять до відповідного працівника банку, що після розгляду проводить попередню бесіду з позичальником. За допомогою бесіди можна визначити якості позичальника, як керівника, його професійну підготовленість і визначити перспективи розвитку підприємства.
Оцінка кредитоспроможності клієнта і оцінка ризику по його позиці.
Цей етап можливий тільки при позитивних результатах попередньої бесіди. Спеціаліст банку проводить глибоке і ретельне обстеження фінансового стану клієнта. Цей етап є одним з найважливіших при наданні банком кредиту позичальнику.
Враховуючи велику важливість вивчення кредитоспроможності і оцінки ризику в банках західних держав створені спеціальні відділи.
При експертизі кредитної заявки клієнта використовуються різні джерела інформації:
– матеріали, отримані безпосередньо від клієнта;
– відомості про клієнта в архіві банку;
– інформація про клієнта, отримана за межами банку;
Велике значення має архів банку. Якщо клієнт вже одержував позику, то в архіві є інформація про непогашення, затримки або інші порушення.
З зовнішніх джерел важливої є інформація, отримана від банків-партнерів.
При вивченні заявки на кредит може бути проведена перевірка позичальника на місці. Дуже важливо з’ясувати компетентність робітників, що очолюють основні відділи підприємства.
В процесі роботи банку працівник банку зобов’язаний проаналізувати кредитоспроможність позичальника. Оцінюючи персональні якості позичальника банк зосереджує увагу на таких моментах: репутація, порядність і чесність, професійна спроможність і матеріальна забезпеченість. Ретельно вивчається фінансовий стан позичальника, коефіцієнти ліквідності, ефективність використання власних і позичених коштів. Для цього використовується бухгалтерська і статистична звітність позичальника за минулий період, матеріали попередніх перевірок на місці і прогнози його фінансового стану за строки користування позикою.
Існує багато
методик аналізу фінансового стану клієнта і його надійності в відношенні своєчасного погашення боргу банку. При вивченні кредитоспроможності клієнта важливе значення необхідно придавати аналізу коефіцієнтів, різних статей, що характеризують співвідношення балансу і динаміку цих показників.
Національний банк України згідно з Законом України "Про банки і банківську діяльність" (872-12) здійснює контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства.
З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національним банком України затверджені обов’язкові для виконання такі економічні нормативи регулювання їх діяльності:
– платоспроможність;
– ліквідність балансу;
– максимальний розмір ризику на одного позичальника;
– та інші.
Для зведення ризику діяльності комерційного банку до мінімуму та запобігання його банкрутства банк, до укладання кредитної угоди, здійснює попередній аналіз фінансового стану позичальника, вивчає його кредитоспроможність та розглядає перспективи розвитку.
Поняття кредитоспроможності включає правовий і господарсько-фінансовий стан позичальника, який визначає наявність передумов для одержання
ним кредитів, а також їх погашення у встановлені строки
.
Метою аналізу кредитоспроможності є отримання банком якісної оцінки діяльності позичальника, на підставі якої він приймає рішення щодо можливості і умов кредитування або припинення кредитних відносин з ним.
При оцінці кредитоспроможності позичальника враховуються: правомочність, яку юридична особа набуває тільки з моменту державної реєстрації його статуту у виконавчих органах влади, фінансова стабільність, платоспроможність та інші показники (ліквідність балансу, стан активів, ефективність використання коштів, прибуток, наявність забезпечення або інші гарантії повернення кредиту, рейтинг).
Джерелами визначення показників кредитоспроможності позичальника для комерційного банку можуть бути:
а) баланс (форма N 1);
б) звіт про:
– фінансові результати та їх використання (форма N 2);
– фінансово-майновий стан (форма N 3);
в) відомості статистичних органів;
г) дані оперативного обліку позичальника;
д) додаткова інформація, що надається за погодженням сторін.
Кожний комерційний банк має право самостійно обирати найбільш прийнятні показники для аналізу кредитоспроможності позичальника.
4. Кредитоспроможність та фінансова стабільність позичальника може характеризуватися такими показниками, які визначаються за даними його бухгалтерського звіту:
Назва показника
Спосіб визначення
Оцінка показника або його оптимальне значення
Неплатежі:
а) прострочена заборго-ваність за позиками
б) непогашені борги за внесками в бюджет, ра-хунками постачальників, зобов’язаннями інших кредиторів
Дані балансу позичаль-ника, звіт обслуговуючого банку
Незадовільний фінансо-вий стан, неспромож-ність здійснювати плате-жі за своїми зобо-в’язаннями
Розраховуються за даними балансу:
Ліквідність
:
І. Активи
:
1.Ліквідні кошти (каса, рахунки в банку, цінні папери).
2.Ліквідні кошти, що знаходяться в розпорядженні господарських організацій, які можуть бути перетворені в грошові кошти (дебітори, запаси).
3. Неліквідні кошти.
(Баланс вважається ліквідним, якщо сума активу перевищує суму пасиву)
ІІ. Пасиви
:
Короткострокові, довгострокові, відстрочені зобов’язання, постійні пасиви.
Коефіцієнти
:
1. Незалежності.
джерела власних та прирів-
нених до них коштів
К
н
=
актив балансу
При перевищенні питомої ваги власних коштів позичальник у будь-який момент може покрити всі зобов’язання власними ресурсами. Нормативне значення показника – 0,5
.
2. Маневрування.
сума власних оборотних коштів
К
м
=
сума джерел власних коштів
Перевищення показника характеризує можливість вільного використання коштів при зміні процесу виробництва. Нормативне значення показника – 0,4 – 0,6
.
3. Заборгованості.
сума позикових коштів
К
з
=
сума власних коштів
Залежить від структури та швидкості обігу коштів.Прискорення оборотності коштів не впливає на фінансовий стан позичальника. Нормативне значення показника – 0,5 – 1,0
.
4. Фінансової стабільності.
джерела власних та прирів-
нених до них коштів + дов-
гострокові позикові кошти
К
фс
=
актив балансу
Коефіцієнт показує питому вагу в загальній вартості майна усіх джерел коштів, що позичальник може використати у своїй поточній діяльності без втрат для кредиторів. При значенні 0,5
– ризик мінімальний.
5. Участь власних та довгострокових позичених коштів у запасах та затратах.
розділ І пасиву + довго-
строкові позичені кошти
мінус розділ І активу
К
увпк
=
розділ ІІ активу
Підтверджує платоспроможність клієнта. Нормативне значення показника 0,5
.
6. Загальний коефіцієнт покриття за балансом.
актив балансу мінус розділ
І активу
К
пб
=
короткострокові позички +
позичені кошти + розрахунки
з кредиторами (за виключен-
ням позик для працівників)
Показує здатність позичальника розраховуватись за своїми боргами. Значення – не менше 1,0
.
Необхідно мати на увазі: при розрахунках коефіцієнтів обов’язково виключаються з відповідних статей балансу знос основних засобів та нематеріальних активів, малоцінних і швидкозношуваних предметів.
При здійснені оцінки кредитоспроможності та фінансової стабільності банки можуть використовувати інші показники:
а) коефіцієнт інвестування, якщо він більше одиниці, це свідчить про достатність власних коштів.
джерела власних коштів
К
і
=
основні кошти та поза-
оборотні активи
б) коефіцієнт покриття балансу дає змогу встановити, чи покривають ліквідні кошти суму короткострокових зобов’язань і характеризує спроможність позичальника розрахуватися за своїми боргами
оборотні активи
К
пб
=
короткострокові зобов’язання
Цей коефіцієнт може дорівнювати 3,0, але не менше 1,0 і відповідність значення цього показника оптимальній величині є гарантією низького кредитного ризику.
в) коефіцієнт використання фінансових ресурсів (усього майна) дає змогу визначити, за який період одержаний прибуток може компенсувати вартість майна
балансовий прибуток
К
вфр
=
актив балансу
г) коефіцієнт ефективності використання власних коштів дає узагальнену оцінку ефективності вкладених коштів
балансовий прибуток
К
ввк
=
джерела власних коштів
При аналізі та визначенні оцінки діяльності позичальника можуть бути використані інші показники.
Для отримання комплексної оцінки кредитоспроможності позичальника потрібно визначені показники порівняти з оптимальними і на підставі їх аналізу вирішувати питання про можливість надання кредиту.
Реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки діяльності позичальника дозволять уникнути банку невиправданого ризику при здійсненні кредитних взаємовідносин.
Кредит надається банком, як правило, позичальникам з найбільш високою кредитоспроможністю, які забезпечують своєчасне його погашення за рахунок отриманих доходів.
У разі укладання договору та надання кредиту позичальнику із недостатньою кредитоспроможністю доцільно застосовувати такі заходи щодо зменшення кредитного ризику:
– зменшення розміру кредиту, що надається одному позичальнику;
– страхування кредитів;
– одержання достатнього забезпечення за виданими кредитами шляхом укладання договору застави на майно, цінні папери позичальника;
– надання позичальником поручительств, гарантій інших організацій;
– скорочення строків користування кредитом.
В практиці роботи комерційних банків України використовуються наступні показники, за допомогою яких можна оцінити ефективність роботи потенційного позичальника:
1. Рентабельність підприємства.
2. Рентабельність реалізованої продукції.
3. Рентабельність акціонерного капіталу.
4. Рентабельність активів.
5. Рентабельність затрат.
Ефективність використання клієнтом оборотного капіталу можна оцінити за допомогою таких показників:
1. Тривалість обороту капіталу в днях.
2. Кількість оборотів капіталу за певний період (швидкість обороту капіталу)
3. Коефіцієнт закріплення оборотного капіталу в вартості реалізованої продукції.
Звітність потенційного позичальника є лише одним з джерел одержання про нього інформації. До інших каналів відносяться архів банку, обмін інформацією з іншими банками і фінансовими установами, вивчення фінансової преси.
Розглядаючи можливість використання тих чи інших показників для оцінки кредитоспроможності позичальників, не слід забувати і про проведення об’ємного якісного аналізу. Так, наприклад менеджери кредитних відділів американських банків про підготовці кредитних меморандумів складають об’ємний звіт не тільки про основні характеристики діяльності позичальника (загальні відомості, дані про керівництво та його зміни, рейтингова оцінка акцій, облігацій та векселів, фінансові результати та інші кредитори), а й про галузь, у якій він працює, характер ринку його продукції тощо. Причому такий меморандум складається за стандартною схемою з конкретними висновками і пропозиціями менеджера. Загальна схема такого аналізу в згрупованому вигляді наведена в Таблиці 1.
, а її використання дає змогу мати чітке уявлення про характер і діяльність позичальника.
Таблиця 1.
Схема проведення кредитного аналізу (правило шести ”СІ” – принципи кредитування.
I. Характер.
II. Здатність.
III. Грошові кошти
1. Кредитна історія клієнта банку
2. Досвід роботи інших кредиторів з даним клієнтом
3. Мета позички
4. Досвід клієнта і складанні планів та прогнозів
5. Кредитний рейтинг клієнта
6. Наявність серед керівників осіб з правом другого підпису
1. Дієздатність клієнта і гарантія
2. Наявність статутних документів
3. Характеристика клієнта: юридичний статус, засновники, основна діяльність, тощо
1. Обсяг в звітному періоді: продаж, прибутку, дивідендів
2. Забезпеченість власними коштами
3. Наявність ліквідних резервів
4. Кредиторська та дебіторська заборгованість
5. Структура капіталу та рівень ліверіджу
6. Контроль за витратами
7. Динаміка цін на акції (показник Р/Е)
8. Наявність аудиторського висновку
9. Якість управління
10.Останні зміни в бухгалтерському обліку
IV. Забезпечення
V. Умови
VI. Контроль
1. Право власності на активи
2. Строк служби активів
3. Залишкова вартість
4. Борги, обмеження
5. Зобов’язання за лізингом та закладні
6. Наявність страхування
7. Гарантії
8. Банк клієнта
9. Судові санкції
10.Податкові санкції
11.Потреба в фінансових ресурсах
1. Рейтинг клієнта в своїй галузі, частка ринку
2. Конкурентоздатність клієнта
3. Чутливість до кон’юнктур-них та технологічних змін
4. Умови на ринку робочої сили
5. Вплив інфляції на грошові потоки клієнта
6. Довгострокові прогнози розвитку галузі та перспектива зростання клієнта
1. Банківське законодавство
2. Правила кредитування
3. Наявність документації у клієнта
4. Кредитна заявка та кредитний договір
5. Інформація сторонніх осіб (політики, економісти, громадські діячі) про зовнішні фактори зміни умов економічної діяльності
Однім з принципів банківського кредитування є забезпеченість зобов’язань продавця позичальнику щодо поверненню позички. Забезпечення зобов’язань може досягатися за рахунок застави позичальником майна, на що банком в відповідності з діючим законодавством може бути звернуте стягнення, гарантії (поручительства), стягнення пені і т.д.
Майно і інші форми зобов’язань продавця позичальника перед банком повинні задовольняти наступним вимогам:
1. Висока ліквідність.
2. Спроможність до тривалого строку зберігання (як мінімум протягом строку погашення позички).
3. Стабільність цін на заставлене майно.
4. Низькі витрати по зберіганню і реалізації застави.
В залежності від того, наскільки заставлене майно відповідає даним вимогам, варіюється обсяг позики, що видається. Розмір позики під заставу встановлюється в процентах до ринкової вартості застави в момент укладання кредитної угоди. В випадку неплатоспроможності позичальника кредитор має право реалізації застави з метою відшкодування з виторгуваних коштів боргу клієнта і витрат по реалізації. Виручка що залишилася повертається позичальнику. Якщо виручена сума виявиться недостатньою, то кредитор має право фінансової претензії до позичальника.
Найбільш розповсюдженими є наступні носії забезпечення кредитів:
1.Гарантія (поручительство)
– зобов’язання продавця третьої особи погасити борг позичальника в випадку його неплатоспроможності. Оформляється в вигляді самостійних зобов’язань продавця гаранта за допомогою передатного надпису на вимозі боргу (індосаменту). В ролі гаранта (поручителя) можуть виступати банки.
2.Переуступка контрактів
– форма, що практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярні поставки товару (надання послуг) контрактів. Позичальник переуступає контракт банку, що кредитує, в результаті чого надходження від замовника по оплаті робіт зараховуються суму премії в погашення заборгованості по позиці.
3.Переуступка дебіторської заборгованості
– це передача банку підлягаючих до оплати рахунків за поставлені позичальником товари. Переуступки можуть бути двох видів – з повідомленням дебіторів і без повідомлення дебіторів.
4.Забезпечення товарними запасами
. Заставою при цій формі виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага віддається товару, торгівля якими ведеться на біржі і по яким легко визначити ринкову ціну.
5.Вексель позичальника
– цей засіб оформлення застосовується при кредитуванні форм роздрібної торгівлі.
6.Забезпечення шляховими документами
– використовується при кредитуванні експортно-імпортних торговельних операцій. В цьому випадку в якості застави по короткостроковим позикам виступають документи, що засвічують відвантаження товарів (коносаменти і накладні). Коносаменти застосовуються при оформленні відвантажень товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні – іншими видами транспорту. Умовою видачі кредиту під забезпечення шляховими документами є страхування вантажу.
7.Забезпечення нерухомим майном
– використовується при видачі крупних довгострокових кредитів, що називаються іпотечними позиками. В якості застави можуть виступати:
– земельні ділянки, сільськогосподарські будівлі, приміщення.
– житлові будинки, квартири.
Забезпечення кредиту оформлюється борговими зобов’язаннями продавця – іпотекою. По деяким видам іпотечних позик банк може видавати іпотеки індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску цінних паперів (облігацій), що забезпечуються іпотеками. Дохід банку складається з різниці між позичковим процентом, що платить позичальник банку і процентом по цінним паперам, що банк виплачує їхнім держателям.
8.Забезпечення рухомим майном
. Види застави:
– устаткування, машини, механізми
– для індивідуальних позичальників – товари тривалого користування (в т.ч. автомобілі)
9.Забезпечення цінними паперами
. В заставу приймаються державні цінні папери і папери корпорацій. Обов’язковою умовою є ліквідність цінних паперів. Позичені кошти не повинні бути направлені на покупку нових цінних паперів.
10.Забезпечення дорогоцінними металами
– в якості застави приймаються монети, зливки, вироби з золота, срібла і платини, дорогоцінні камені та ін. Цей засіб використовується досить рідко.
В практиці роботи українських банків найбільш розповсюдженими формами забезпечення зобов’язань є застава майна, гарантія (поручительство) третьої особи, стягнення пені і штрафів в користь банку, страхування відповідальності позичальника перед банком за непогашення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові форми застави визначені Цивільним кодексом України.
Підготовка до заключення кредитного договору.
Розроблюючи умови майбутньої позички, банк повинен передусім визначити вид кредиту, що залежить від багатьох факторів. Банківські позички можуть бути використані для формування оборотного і основного капіталу. Грошові кошти, необхідні для погашення позик акумулюються по різному. Позичені кошти, використані для формування оборотного капіталу, вивільняються після завершення його кругообігу, як правило, після реалізації продукції, і з’являється можливість погасити кредит. Цей кругообіг як правило, не перевищує одного року і тому позики, вкладені в оборотний капітал, відносяться до короткострокових. Якщо позичка використовується для придбання обладнання, транспортних засобів або інших видів основних фондів, то засоби для її погашення будуть отримані тільки після тривалого періоду експлуатації, тому тут вимагається довгостроковий кредит. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, що відповідає характеру кредитованого заходу.
Переговори по укладанню кредитного договору з клієнтом
.
При цьому клієнту надаються пропозиції з умов майбутньої угоди – процентної ставки, комісії, забезпечення, ці пропозиції можуть істотно відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заяві клієнта. Зближення позицій банку і досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.
Після того, як досягнута згода по всім умовам кредитної угоди, підготовляється заключення. Цей документ подається кредитному комітету для затвердження. Водночас підписується і кредитний договір. З метою контролю за погашенням кредиту і забезпеченням нарахування процентів видача позик проводиться з окремих особових позичкових рахунків. Кредит може видаватися одноразово, або частинами в строки, визначені в кредитному договорі.
Видана позика може зараховуватися на розрахунковий рахунок, окремий депозитний рахунок позичальника, або депонуватися на рахунку “Чекові книжки і акредитиви”, використовуватися в іншому порядку, зазначеному в договорі.
Якщо в процесі кредитування змінилися умови здійснення кредитного проекту, заходи по незалежним причинам призвели позичальника до додаткової потреби в грошових коштах, банк може задовольнити цю потребу на умові укладання додаткової угоди.
Банк може надати відстрочку погашення кредиту. Це допускається при виникненні фінансових труднощів із-за непередбачених обставин. Така відстрочка надається на погоджений з банком період під підвищений процент і повинна бути обумовлена в кредитному договорі.
Контроль з боку банку за виконанням умов кредитного договору
.
Процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов кредитного договору
. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником чергових внесків в погашення позики і процентів по ній. Оскільки в кожній позиці існує ризик непогашення боргу із-за непередбачених обставин, банк прагне видавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен втрачати можливостей розвивати свої позичкові операції по наданню кредитів, пов’язаних з підвищеним ризиком, тому, що вони приносять більш високий дохід.
Труднощі з погашенням позик можуть виникати по різноманітним причинам, найбільш розповсюдженими є: помилки і недогляди самого банку, допущенні при розгляді кредитної заявки, розробці умов кредитного договору і наступному контролі (наприклад неякісно проведена оцінка кредитоспроможності клієнта, неповне відображення умов в договорі і т.д.); неефективна робота клієнта, що отримав позику (слабке керівництво, погіршення якості продукції, зростання витрат і т.д.); фактори, що не знаходяться під контролем банку (погіршення економічної кон’юнктури, зміни політичної ситуації, законодавства).
Проблемні кредити, як правило, не виникають зненацька. Є численні сигнали про те, що фінансове положення позичальника погіршується і що виданий йому кредит не буде погашений в строк або не буде повернутий. Ці повідомлення працівник банку повинен уміти виявити. Для цього використовується: аналіз бухгалтерської і фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення третіх осіб і т.д.
Контроль за своєчасним і повним погашенням кредиту і виплатою процентів
по ньому є важливим етапом процесу кредитування. Він здійснюється систематичними шляхом аналізу досьє позичальника, перегляду кредитного портфеля банку, оцінка стану позик і проведення аудиторських перевірок.
Як вже говорилося, кожний банк розробляє і здійснює свою політику, що складається під впливом поточних і перспективних задач банку. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується кредитної політики і тому періодично аналізує склад і структуру виданих позик або кредитний портфель. Від структури і якості кредитного портфеля в значній мірі залежить його тривалість, репутація і фінансовий успіх. Тому банку необхідно ретельно аналізувати якість позик, проводити незалежні експертизи крупних кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від кредитної політики.
Контроль за крупними, особливо крупними і проблемними позиками може перебувати в повторному аналізі бухгалтерських і фінансових звітів, перевірці документації, якості забезпечення. При контрольній перевірці знов розглядається питання про відповідність даної позички цілям і установкам кредитної політики банку.
В практиці роботи акціонерних банків України використовується наступна класифікація кредитів за ступенем ризику: стандартні, задовільні, граничні, сумнівні і безнадійні.
Важливою формою контролю за якістю кредитного портфеля, що використовується банками західних країн, є аудиторська перевірка позик. Вона здійснюється спеціальним відділом, підвідомчим контролеру банку і відрізняється від звичайного контролю кредитного портфеля тим, що виробляється негласно робітниками незалежних служб, не зв’язаних з кредитними відділами.
Результати аудиторської перевірки відображаються в спеціальному звіті, що надається керівництву банку і його підрозділам. Наряду з оцінкою кредитного портфеля аудитори дають рекомендації по поглибленню кредитної роботи, а якщо необхідно, то і зміні в банку методів. що склалися і форм кредитування.
Погашення кредиту
Може здійснюватися різними способами: одноразовим внеском по закінченню строку позики, рівномірними внесками протягом періоду дії кредитної угоди, шляхом направлення на погашення кредиту виручки від реалізації продукції. В випадку погашення кредиту рівномірними внесками розробляється графік погашення в відповідності зі строками оборотності того капіталу, на формування якого видається позика. Більшість банківських позик видається під певний вид забезпечення.
Велика увага при структуруванні позики приділяється визначенню вартості кредиту, що складається з процентної ставки, комісії за видачу і оформлення кредитів і інших елементів. При визначенні процентної ставки необхідно враховувати різноманітні фактори, притаманні конкретній угоді, її місцю і часу. Якщо, наприклад, клієнт користується іншими видами послуг даного банку, в результаті чого банк повинен отримати дохід, те він повинен прагнути покращити і зберегти відношення з клієнтом.
Можливості удосконалення проведення кредитних операцій комерційними банками України.
В умовах економічної нестабільності діяльність комерційних банків виявилась дуже пов’язаною з проблемою неповернення кредитів, до чого призвело різке зниження кредитоспроможності, тобто неможливість своєчасного та в повному обсязі повернення одержаних позичок. Ця проблема, в свою чергу, пов’язана з різким спадом виробництва в реальному секторі економіки, але суттєвий вплив на неї мала і недостатньо виважена політика багатьох комерційних банків “нової хвилі”, що виникли в умовах високої інфляції і головне джерело своїх прибутків вбачають у високих відсотках за кредити. Хоча частково ситуація й змінюється на краще, але все ще залишається вкрай напруженою, оскільки такого натиску не витримують не тільки клієнти банків, але й банки. Так, станом на 01.11.1996 р. із 231 комерційного банку 22 перебували в процесі ліквідації, 8 – збанкрутіли, щодо 6 банків прийнято рішення щодо припинення діяльності, а 28 комерційних банків працюють у режимі фінансового оздоровлення.
За останні роки темпи кредитування комерційними банками суб’єктів господарювання суттєво сповільнились. Станом на 01.02.1997 р. залишки заборгованості за кредитами складали 5.09 млрд грв., тоді як на кінець 1996 року вони складали 5.45 млрд грв. В 1992 році в порівнянні з 1991 обсяги кредитування зросли в 28 разів, у 1995 – тільки на 164%, в 1996 році лише на 33%.
Значні зміни структурі як короткотермінового, так і довготермінового кредитування відображають реальні труднощі перехідного періоду до ринкових відносин. За останні два роки частка кредитів у матеріальне виробництво скоротилась на 6.3 процентні пункти, тоді як кредити для здійснення розрахунків збільшилась на 7.9 процентного пункту, хоча кризу неплатежів ще не вдалося подолати і позитивних зрушень у вирішенні цього питання ще не помітно.
Найбільшими позичальниками комерційних банків поки що залишаються державні підприємства і організації. На них у січні 1997 року припадає близько 60% кредитів, але якщо порівняти цей показник з рівнем 1995 року, то можна зробити висновок про зміни на користь недержавного сектора і домашніх господарств, частка яких за два роки зросла на 2 процентних пункти.
У зв’язку з цілою низкою чинників макро- та мікроекономічного характеру розгортання короткострокового та довгострокового кредитування об’єктів господарської діяльності в останні роки було гіпертрофованим, а тому негативно вплинуло на перебіг деяких економічних подій і явищ. Стрімке наростання обсягів кредитування в 1992-1994 роках на фоні запровадженої Національним банком України політики “дешевих грошей” призвело до стрімкого підвищення облікової ставки в 1992 році на рівні 80%, у 1993 – до 190, в 1994 році – до 225.9%.
Відповідно до такого підвищення облікової ставки зросли і процентні ставки комерційних банків: в 1993 році в порівнянні з 1992 – в 2.91 рази, в 1994 – 2.65, в 1995 – 1.41, знизившись у 1996 році фактично до рівня 1992 року. Слід зазначити, що на фоні такого розбалансування фінансово-кредитної системи політика багатьох комерційних банків не була виваженою – більшість їз них намагалась одержати максимальний прибуток, орієнтуючись на один вид активних операцій – кредитування, причому в досить агресивній формі. Так, якщо в 1992 році маржа між відсотками за кредитами та депозитами складала 8 процентних пунктів, то в 1995 році – 45.9. Протягом 1996 року відбулось затухання, а за січень 1997 року маржа фактично знизилась до 40%, але все же залишається все ще високою. Проведений аналіз дозволяє зрозуміти, чому в комерційних банках виникли проблеми з поверненням кредитів. Перша і головна причина – економічний егоїзм банків, небажання зрозуміти потреби клієнтів і допомогти їм у розв’язанні їх фінансових проблем. Друга причина – гіпертрофоване уявлення про сутність і завдання банку: більшість банківських працівників, частіше за все не мали необхідної освіти і не знають або просто не розуміють сутність всіх активних операцій банку і тому сконцентровують діяльність в основному на кредитуванні.
Наслідком такої політики можна вважати банкрутство досить великих банків – “INKO”, “Відродження”, “Градобанк”, а також значну частку неповернених кредитів. Станом на 01.01.97 безнадійні кредити, видані комерційним банкам, складали близько 2%. Прострочені кредити за 1996 рік зросли на 31.9%, а їх частка в загальній заборгованості досягла 13.4%. Питома вага пролонгованих кредитів на початок 1997 року складала 15.3%, що свідчить про нестабільність комерційних банків.
Особливо слід сказати про надання кредитів нерезидентам – у 1995-1997 роках кредити, видані в іноземній валюті фактично на 99% були прострочені або пролонговані, що наводить на думку про безпідставність надання їх.
Грунтуючись на проведеному аналізі потрібно заначати, що досить важливою проблемою є визначення кредитоспроможності клієнта та розробка стратегії своєї діяльності.
Згідно з Положенням Національного банку України “Про кредитування” №246 від 29.09.95 (з наступними доповненнями) головним принципом кредитування банків є забезпеченість кредиту, що “означає наявність у банка права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника”. Відповідно до даного Положення основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:
– забезпеченість власними коштами не менш, ніж на 50% видатків позичальника (клієнта);
– репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни тощо);
– оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, конкурентоздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, обсяги експорту;
– економічна кон’юнктура (перспективи розвитку підприємства-позичальника, наявність дрежер-коштів для капіталовкладень).
Аналізуючи запропоновані критерії, можна сказати, що крім першого, решта мають якісний характер, а завдання визначення певних кількісних параметрів та їх оцінки повністю покладені на менеджерів комерційного банку. Згідно з вказаними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника у вітчизняній практиці всі кредит поділяються на п’ять груп: стандартні, нестандартні, сумнівні, небезпечні та безнадійні.
Головною метою оцінки кредитоспроможності клієнта є визначення ризику, який банк може взяти на себе, обсягів капіталу, що перебувають під ризиком, та розробка заходів щодо запобігання або усунення ризику. Всебічна оцінка фінансової стійкості позичальника та врахування можливих ризиків за кредитними операціями дають змогу комерційному банку більш ефективно здійснювати управління кредитними ресурсами та одержувати стабільні прибутки.
Важливою проблемою забезпечення повернення наданих позичок є визначення форм та джерел забезпечення повернення позики, під якими розуміють конкретне фінансове джерело погашення боргу, юридичне оформлення права позичальника на його використання, організацію контролю банку за достатністю та сприйнятливістю цього джерела, що гарантувало б позичальнику збереження та мобільність його позичкових ресурсів.
Із загального обсягу кредитної заборгованості комерційним банкам України станом на 01.01.1997 р. 44,2% кредитів видано під заставу майна, 12,4% під страхування, гарантію та поручительство, 2,7% під гарантію уряду, а 5,2% під гарантію інших банків. Таким чином, переважною формою забезпечення повернення кредиту є його видача під заставу високоліквідних матеріальних об’єктів, цінностей та іншого майна. Останнім часом поширення набуває тенденція видачі позики під заставу цінних паперів, яку можна охарактеризувати позитивно, особливо коли мова йде про облігації внутрішньої державної позики, що мають 100-відсоткову ліквідність.
Про розвиток короткострокового і довгострокового кредитування свідчать наступні дані:
Таблиця 2.
Обсяги і структура кредитів, наданих комерційними банками суб’єктам господарювання в 1991-1997 році.
В тому числі
Роки
Всього
у валюті
за терміном
національній
іноземній
короткострокові
довгострокові
Залишки заборгованості на кінець періоду млн грв.
1991
0.97
0.97
—
0.85
0.12
1992
27
24
3
26
1
1993
406
385
21
396
11
1994
1558
1199
359
1381
176
1995
4113
3029
1084
3678
435
1996
5452
4102
1350
4885
607
1997 (січень)
5093
3752
1342
4472
621
Питома вага у загальному обсязі, %
1991
100
100
—
87.2
12.8
1992
100
90.6
9.4
95.4
4.6
1993
100
94.8
5.2
97.4
2.6
1994
100
77.0
23.0
88.7
11.3
1995
100
73.6
26.4
89.4
10.6
1996
100
75.2
24.8
88.9
11.1
1997 (січень)
100
73.2
26.3
87.8
12.2
Таблиця 3. Структура кредитів за сферами і секторами народного господарства в 1995-1997 роках,%
Показники
1995р.
млн. грв
1996р.
млн грв.
1997р.
(січень)
млн грв.
Кредитування за сферами народного господарства:
матеріальне виробництво
62.2
61.1
56.3
невиробнича сфера
14.1
10.7
12.5
здійснення розрахунків
23.3
28.2
31.2
Кредитування секторів народного господарства:
державний
63
64
60
домашні господарства
33
31
35
Кредити в іноземній валюті за секторами:
державний
4
5
5
недержавний
49
53
52
інші сектори (домашні господарства, фінансові небанківські організації, некомерційні організації)
1
0
1
Кредити, надані комерційними банками України нерезидентам,
35
43
36
в т.ч прострочені та пролонговані
35
42
36
Таблиця 4.
Аналізуючи дані таблиці 4
можна зробити висновок, що з плином часу питома вага кредитів, виданих в національній валюті зменшується, а в іноземній зростає. Це можна пояснити нестабільністю національної валюти і недовірою до неї з боку українських банкірів.
Таблиця 5.
Згідно даних таблиці 5
можна зробити висновок, що в останній час зросла питома вага довгострокових кредитів, наданих українськими банками. Це можна пояснити тим, що банківські установи почали надавати кредити в галузі народного господарства, які потребують довгострокових вкладень, а також частково тим, що велика частина кредитів пролонгована, що робить вигляд того, що банки надають довгострокові кредити.
Підводячи підсумки викладеного, слід зазначити актуальність питання оцінки кредитоспроможності клієнтів банку не тільки для них самих, але і для позичальника, оскільки правильне законодавче і нормативне врегулювання таких відносин сприяє своєчасному поверненню коштів, прискоренню обігу їх, стимулюючи тим самим подальший розвиток економіки.
Використана література:
1. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.
2. Єпіфанов А., Міщенко В.
Проблеми кредитування та оцінки кредитоспромож-ності клієнтів банку// Банківська справа №5, 1997 рік, ст.39-45.
3. Ковальчук Т.Т., Коваль М.М.
Ліквідність комерційного банку. Київ: Знання, 1996.
4. Колесников В.И., Проливецкая Л.П., Александрова Н.Т.
Банковское дело. Москва: Финансы и статистика,1995.
5. Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н.
Коммерческие банки и их операции. Москва: Банки и биржи, ”ЮНИТИ”, 1995.
6. Мороз А.
Основы банковского дела. Киев: УФБШ – 1994.
7. Мороз А.Н.
Коммерческие банки: активные операции. Киев: УФБШ, 1996. 57 стр.
8. Мороз А.Н.
Коммерческие банки: финансовая устойчивость коммерческого банка. Киев: УФБШ, 1996. 56 стр.
9. Пантелеєв Віталій, Халява Світлана
. Фінансова стійкість комерційного банку: проблеми регулювання// Банківська справа №1, 1996 рік, ст.32-40.
10.Раєвський Костянтин
. Особливості регулювання та аналізу діяльності комерційних банків// Банківська справа №2, 1997 рік, ст. 31-32.
11.Сугоняко Олександр
. Роль комерційних банків у встановленні національної економіки// Закон і Бізнес №24, 1996 рік, ст. 4.
12.Усоскин В.М.
Современный коммерческий банк: управление и операции. Москва: ИПЦ “Вазар-Ферро",1994. 320 стр.