Реферат на тему:
Українські легендарні оповіді. Уособлення днів тижня: СвятийПонеділок, Свята Неділя та Свята П’ятниця.
1. Святий Понеділок
Звичай умисного святкування деяких днів тижня, опрічцерковних свят і загальноприйнятого, із введенням християнства, святкуваннянеділі, вкорінився на Україні з давніх-давен і породив навіть уособлення самихцих днів у досить виразних образах. До таких днів належать понеділок, неділя іп’ятниця.
Особливо знаменним і незвичайним є, на перший погляд, начебтобезпідставне святкування понеділка, або так зване «понеділкування». Звертає,між іншим, на себе увагу насамперед та обставина, що святкування понеділка іп’ятниці (подекуди почасти ще й четверга) практикується майже виключно середзаміжніх жінок (частіше — немолодих) і полягає не лише в настійливій молитві і пості(так «понеділкують» і знахарі), але й в утримуванні від деяких — переважнозатяжних і важких — жіночих робіт. Аж до останнього часу в м. БорисполіПолтавської губернії зберігся особливо своєрідний звичай «понеділкування», щозводився лише до неробства всіх заміжніх жінок у цей день з повним відхиленнямбудь-яких релігійних, благочестивих мотивів. Мало того, — право нічого неробити по понеділках на все наступне життя виговорювалося нареченою нареченомуще до того, як вони візьмуть шлюб, і входило окремою статтею до передшлюбногодоговору. Правом «понеділкування», якщо лиш бажали, користувалися й дівчата зінших місцевостей, які виходили заміж за бориспільців, але позбавлялись його тіз місцевих наречених, котрі виходили заміж в інші села. У бориспільськомузвичаї мимоволі впадають у вічі такі його особливості: 1) «понеділкування» непов’язується — подібно, наприклад, до вшановування п’ятниць — до якихось святчи постів, а відбувається самостійно — і до того ж без черги, тобтощопонеділка; 2) воно практикується тільки серед жінок, притому заміжніх; 3) щонайвартіше відзначити — право «понеділкувати» входить окремою статтею допередшлюбного договору. Зазначені особливості дали привід п. Чернишову, наоснові праць Баховена, Моргана, Льоббока, а в новітній час — Поста іЖиро-Телона, дійти у своїй «Спробі витлумачення звичаю понеділкування» тогоцілком правдоподібного висновку, що звичай цей у його, так би мовити, бориспільськійформі виник за найвіддаленішої доби початкового становлення шлюбних взаєминмоногамічного типу. За первісної доби життя людства всі жінки певного племенівважалися пошлюбленими одночасно з усіма чоловіками того ж племені. Ця формашлюбного співжиття відома під назвою «общинного», або «комуністичного» шлюбу.Шлюб «комуністичний» не відразу перейшов у шлюб типу моногамічного і напроміжних щаблях поступового переходу породив чимало досить оригінальнихзвичаїв, серед яких особливий звичай, названий Льоббоком «шлюбом на тричверті», який виразно виступає в житті гасанидських арабів — племені, що живена Білому Нілі. Сутність цієї перехідної форми шлюбу полягає в тому, щодружина, згідно з шлюбним договором, зобов’язана зберігати цнотливість тільки увідомі дні тижня, в інші — має цілковите право розпоряджатися собою на свійвласний розсуд. Занесені до стародавніх хронік перекази (приміром, переказчеського народу, записаний Козьмою Празьким, та інші), дає підставу припускати,що і в житті слов’янського племені була доба, за якої шлюбні відносини малихарактер «общинного» шлюбу. М. Г. Ковалевський, зробивши систематичний оглядфактів архаїчної старовини слов’ян і зокрема українців, визнає за можливевважати стадоподібний стан з повним усуспільненням жінок найнижчим щаблемїхнього суспільного розвитку. До решток первісного «комунізму» жінок п. Ковалевський,слідом за професором Сумцовим, відносить, між іншим, нинішні українські«вечорниці» і великоруські «посиделки», а також деякі народні весільні обряди.Якщо це так, то в українському звичаї «понеділкування» в його бориспільськійформі (святкування понеділка щотижня, участь у цьому святкуванні лише заміжніхжінок і, зрештою, внесення права на «понеділкування» до шлюбного договору) неможна не бачити решток свого роду «шлюбу на три чверті». Звичай цей, такимчином, започатковано за часів становлення моногамічних шлюбних відносин. Колизгодом шлюбні відносини остаточно вже склалися як моногамічні, такі, щовимагали від жінки цілковитої подружньої цноти, «шлюб на три чверті», що єпрототипом «понеділкування», міг утриматися лиш за умови абсолютного зникненняз нього еротичного елемента або ж за умови видозміни цього елемента в простий обряд,який анітрохи не ображає почуттів чоловіка, — як видозмінився, приміром,болгарський звичай, за яким цнота нареченої належала друзям нареченого, увесільний обряд. Цей обряд у французькому весіллі дає право братові нареченогона перший поцілунок нареченої, в лауенбурзькому — право поїжджанам на той жеперший поцілунок, а в швабському — право дружка на перший танок з нареченою.Право на вільність від шлюбних обов’язків, що становило суттєву рису «шлюбу натри чверті», як несумісне вже з поняттям про сувору подружню цнотливість,поступово витискається посиленим розвитком іншої сторони того ж звичаю —трудової, доки, врешті-решт, не щезає зовсім, змінившись правом заміжньої жінкина вільність від праці у відомі виговорені (обумовлені) дні тижня. Стародавнійзвичай утримав своє реальне життєве значення, але був пристосований до новихцілей, і відповідно до цих останніх змінив свій колишній характер: еротичнийелемент зовсім відпав, а натомість його висунуто елемент економічний. Таоскільки право заміжніх жінок на звільнення у відомі дні тижня взагалі відбудь-якої праці завдавало очевидної шкоди родинному господарству, то під тискомекономічних потреб і в міру того, як родина набувала характеру рівноправноїспілки чоловіка й жінки, однаково зацікавлених у процвітанні родинного господарства,це право неминуче мало обмежитися як у часі, так і в обсязі: кількість днів,коли жінка звільнялася від праці, що існує в бориспільському звичаї, звелася доутримання по понеділках лиш від деяких видів жіночих робіт.
У такому вигляді звичай «понеділкування» існує нині в усійУкраїні, та тільки він набув уже суто християнського забарвлення, внаслідокчого «понеділкують» часто за обітницею, притому здебільшого літні жінки тазнахарі. Звичай цей полягає в тому, що в понеділок ніколи не їдять скоромного,а також (жінки) вважають за гріх «спускать лугу» (Слов’яносербський таСтаробільський повіти). Хто в понеділок поститься, тому не лише добре житиметьсяна землі, але не страшно й помирати; а хто не вшановував «святого Понеділка, тотому скверно йти на той світ», — все одно, що подорожньому без палиці йти здвору. Перша зустріч на тому світі — із святим Понеділком, який розпитує прогріхи: він і так усе знає, та допитується, чи була душа »на дрімливому полі», тобто чипроводила біля небіжчика ніч, в яку спати не можна, а треба весь час молитися(Білгородський повіт).
Святий Понеділок уособлюється в образі сивого діда: у такомувигляді він і являє себе людям. Він виконує не лише обов’язки райськогобрамника, як ми це вже бачили, а й грецького Харона — переводить через вогненнуріку, що протікає в межах загробного світу, душі померлих, а також супроводжуєна той світ душі змертвілих людей, що тимчасово залишають свою тілеснуоболонку, щоб ще до смерті побачити пекло і рай. Ось що розповідала однадівчина (Куп’янський повіт), яка змертвіла була, але за дві години знов ожила.«Коли я заснула, до мене явився старий сивий дід і повів мене крутою горою. Звідтивін показав мені рай і пекло. Після того я перейшла з ним вогненну ріку, і необпеклася. Тоді ми стали переходити через вузеньку річку. Дід стрибнув,перескочив та й каже мені: «Перестрибуй і ти!» Стрибнула я, але невдало: правоюногою ступила в річку і обпеклася. А річка та вся травою заросла. Нарешті, дідсказав мені: «Ну, дочко, тобі лишилося на землі жити тільки десять років, і часуже тепер повертатися додому; заміж хочеш — виходь, а хочеш — як знаєш». Тоді япрокинулась, і ось — як бачите». Присутні відразу ж подивилися на праву ногудівчини і побачили, що нога справді обпечена, посиніла, та так і не відходить.Звідтоді дівчина та почала весь час молитися Богові і ходити по монастирях; аколи живе вдома, то вийде з хлібиною на шлях і дає жебракам по кусню хліба й погрошику. Заміж не йде, а все чинить добрі справи і чекає смерті.
Зображення святого Понеділка в образі сивого старого, який топеребуває при брамі раю, то показує душі пекло і рай, очевидно, дає підставивважати, що на нього перенесено риси воротаря (брамника) раю святого апостола Петра, який до того ж, за деякимиредакціями апокрифа «Ходіння Богородиці по муках», є замість архангела Михаїлапроводирем Богоматері у пеклі.
2. СВЯТА НЕДЛЯ
Культ Святої Неділі, якого так суворо дотримуються в усійУкраїні, легко пояснити, з одного боку, високим значенням недільного дня вхристиянському світі, з іншого, — самим етимологічним смислом слова Неділя (від давньоруського — не дълать). Звідси — звичне уособленнянародом, що звик усе мислити тільки образами, святкового дозвілля. Але особливосильний вплив на виникнення культу Святої Неділі, без сумніву, справив відомийапокриф «Епістолія про Неділю», або «Лист з неба», «Лист Ісуса Христа», «Листнебесний».
Вперше апокриф цей згадано наприкінці VI сторіччя:карфагенський єпископ Лиціан докоряє в листі іншому єпископу за надмірнудовірливість до названого апокрифа. В наступні сторіччя про нього згадуютьщораз частіше й частіше. Різні редакції «Епістолії про Неділю», здебільшогозахідноєвропейські, досить докладно розглянуто академіком Веселовським, ним жеґрунтовно викладено зовнішню історію недільного культу. Стосовно долі«Епістолії» на Русі, то апокриф цей є одним з найпопулярніших, бо за зберіганняйого в себе і розповсюдження серед інших обіцяно всілякі блага — земні йнебесні, ті ж, хто не довіряє небесному походженню його і не поширює апокрифа,зазнають прокляття в цьому житті і вічних пекельних мук у житті майбутньому:«Я, Ісус Христос, Син Бога живого, — говориться у варіанті апокрифа, що ходив поруках у 1884 році серед народу в Богодухівському повіті, — наказую вам, щоб висього листа, якого Своєю рукою писав, поважали й шанували; а який чоловік неповірить, той буде проклятий і загине навіки, в пекельному вогні горітиме. Ахто сього листа матиме і даватиме читати й переписувати, той хоч мав би у себестільки гріхів, скільки в морі піску, на деревах листя, на землі трави, на небізірок, то всі йому відпущені будуть. А хто матиме й не даватиме читати йпереписувати, той буде проклятий і загине, відречений царствія Божого. Котрийчоловік сього листа матиме, матиме повагу і шану, то лист цей має таку силу:хто його читатиме або приязно слухатиме, той одержить відпущення гріхів, іжоден супротивник йому шкоди не завдасть, і котра наречена вагітна буде, тоотроченя народить легко, і збереже її Господь, і дитя матиме від Бога найвищуласку, як душа інша, так і тілесна. А хто сього листа матиме, той Святе Письмоодержить. Амінь. Амінь. Кінець».
Великоруські редакції «Епістолії про Неділю» видані професоромТихонравовим за рукописом XVI сторіччя і академіком Пипіним — за новимисписками; південно-руські редакції видані Франком — з Дрогобицького рукописногозбірника першої половини XVIII сторіччя і редакцією журналу «Этнографическоеобозрение». Південно-руські ізводи — західноєвропейського походження, а невізантійського, як ізводи великоруські, і проникли в Україну через Польщу, атакож — є деякі підстави вважати — через галицьких і волинськихнімців-колоністів. У південно-руських ізводах, порівняно з великоруськими,значно скорочено і спрощено погрози, і зовсім опущено перелік подійстаро-заповітної історії, які, начебто, сталися в неділю. Але особливохарактерно те, що великоруські ізводи, крім ушанування Неділі, вимагають ще йнеодмінного вшанування середи і п’ятниці: «вшановуйте святу неділю, середу йп’яток: тими-бо трьома днями земля стоїть»; південно-руські зводи, як такі, щосклалися під впливом західноєвропейських редакцій, нічого не повідомляють провшанування п’ятниці, а тим паче середи,вшанування якої скасовано було для західної Церкви близько 300 року, наЕліберійському соборі, і замінено вшануванням суботи.
«Епістолія про Неділю» вплинула навіть на місцеву українськутворчість і дала життя декільком легендам про Святу Неділю, що уособлюється в образімолодої гарної жінки. Про початок святкування дня на честь Неділі легенда,записана в Новоград-Волинському повіті, розповідає таке.
Ми тому не працюємо в неділю, що Бог подарував цей деньНеділі і при тому сказав: «На тобі цей день, тільки дивися ж сама, щоб людитоді не працювали». Неділя подякувала Богові. А спочатку, кажуть, людипрацювали і в Неділю, та було це дуже давно, а тепер припиняють працювати вже всуботу ввечері, після заходу сонця, тому що Свята Неділенька покарає так, що йГосподи!
Якось їхали дорогою два чоловіки, і заїхали вони до одногосела. Хотіли було розпитати, як їхати далі, та ніде не видно було ні душі. Ажот дивляться — в хаті світиться. Ось один другому та й каже: «Ти лишайся біля воза,а я піду розпитаю про дорогу й запалю люльку». Підходить він під вікно, колибачить — стоїть верстак, за ним сидить молодиця і тче, а всі решта сплять — хтона лаві, хто на печі, хто на полу. Стоїть він під вікном — чекає, що з усьогоцього вийде? Коли входить до хати хороша-прехороша панна, та така ж гарна, яксонечко святеє: червона та ясна, і питає молодицю: «Що ти, — каже, — жінко добра, робиш?» —«Та ось лишилося трошки доткати полотна, то я хочу скінчити, щоб воно невалялось». — «А хіба тобі не буде для цього понеділка?» — «Та буде й понеділок,тільки я вже поспішаю скінчити, щоб воно не валялось». — «Ну, ти закінчуй, а язачекаю». А чоловік усе стовбичить під вікном, дивиться, що буде. Ось молодицязакінчила ткати, взяла ножа й хотіла відрізати. «Дай, — каже панна, — я тобі відріжу, а ти потримай».— «Добре», — каже молодиця. Взяла полотно і тримає. А Неділя взяла ніж,пообтинала їй шкіру на руках, — а тій і не боляче зовсім — здається, ніби паннакрає полотно. Тоді Неділя кинула ніж, здерла з молодиці шкіру, повісила її наверстаті й каже: «Ось тобі за те, щоб ти не працювала, коли зайде неділя».Чоловік той страшенно злякався, побіг чим скоріш до воза, і вони з товаришемвідразу ж поїхали далі. Під’їхали до корчми і спинилися ночувати. Прокинувсявін другого дня й розповідає: «Чи снилося мені, а чи бачив це я насправді, самне знаю…» І розповів по порядку все, що він бачив учора. Зібрались люди,пішли до тієї хати, дивляться — коли на верстаті справді висить шкіра, аобдерте тіло лежить на полу. Тоді той чоловік сказав, що це Неділя покараламолодицю за те, що та працювала. З того часу люди покинули працювати в неділю*.
Надто сувора кара, яка постигає тих, хто не вшановує Неділі,пояснюється тим, що вони, працюючи, завдають Неділі страшних — відповідних тійчи іншій роботі — страждань.
Іде собі якось один чоловік, поганяє поволі, аж тут чимолодиця, чи дівчина, хто її там уже знає. «Здрастуйте, дядечку!» —«Здрастуйте!» — «Підвезіть мене!» — «Сідайте, паніматко», — чи яквін там уже назвав. — «Хто ви такі, звідкіля й куди прямуєте?» — розпитуєчоловік той. — «Я — Неділя, чоловічку.»— «Як же це так, що ви йдете пішки?» — «Тому що люди тепер Закону Божого незнають, ні на що не зважають: вони мене спекли, зварили, підсмажили, із шкварили, посікли,з’їли!» Побалакала, побалакала, коли глянув потім чоловік, а вона — хтозна-де йділася; шукав, шукав, та так і не знайшов (Чигиринський повіт).
Якщо хтось працює пізно проти неділі, бо має нагальнупотребу, Неділя в таких випадках навіть сама допоможе, та без суворої карипроте не залишить того, хто не вшановує її.
Діло було ще за часів панщини. В однієї жінки, на ім’я Марфа,тільки й було часу попрясти, що в суботу: це вже був її день. Пряде це вонасобі якось під неділю. Задзвонили до вечерні. їй би облишити працю, а вонакаже: «Дай ще надіну переділочку, спряду, хоч і неділя вже — прости мене,Господи, — зайшла; а то як піду на панщину, не скоро потім знов удастьсяпопрясти: хоч гріх, хоч два — а треба!» Наділа переділку, пряла, пряла — недопряла, та так і лягла, залишила; біля порога був маленький привалочок, вона йпоставила туди гребінь з мичкою, а веретено відірвала й поклала в куток.Повечеряли всі, лягли спати. Сплять. Раптом входить до хати така хороша жінка,у плахті добрій, у очіпку убрана, та й каже: «Марфо!» — «Га!» — озиваєтьсяМарфа. «Ти допряла переділку?»— «Ох ні, бабусю, не допряла!» — «Я — не бабуся, я — тітка. Уставай же, — каже, — та допряди!»А Марфа лежить, як камінь. «Бач, поставила, — хто ж її допряде? Видно, менідоведеться допрядати!» Марфа лежить, не ворухнеться, а вона дістала днище з-під лавки, сіла білявікна і давай прясти ту переділку. Марфа лежить та тільки поглядає. Допряла вона, а після того якзведеться з тим гребенем та як урепіжить ним Марфу тричі уздовж: «Не лежи, авставай Богу молись, коли я сама допрядаю! Чи знаєш ти, хто я? Ти проти неділінаділа переділку,ось тобі Неділя тепер і допряла!» Після того Марфа так і не підвелася вженіколи: пролежала тиждень і померла (Білгородський повіт).
Дуже часто Свята Неділя і подорожує світом, і діє вкупі зіСвятою П’ятницею.
3. СВЯТА П’ЯТНИЦЯ
Культ П’ятницідосяг значно більшого розвитку, ніж культ Неділі, в усіх майже без виняткухристиянських народів. За язичницьких часів життя слов’ян п’ятниця присвяченабула богині весни і родючості Фреї, або Сиві. З прийняттям християнства нашимипредками пам’ять про цю язичницьку богиню не могла, звісно, відразу зникнути,але водночас не могла миритися з нею й нова релігія. І ось Фрея поступиласямісцем святій великомучениці Параскеві, обезглавленій за Діоклетіана, іПресвятій Богородиці. Водночас повага всього християнського світу до п’ятниціще зумовлювалась і вражаючими споминами із земного життя Спасителя, пов’язанимиз цим днем. Суворе дотримання п’ятниці підказується вже у творі кесарійськогоєпископа Памфіла (340): «Життя Константина». У нас на Русі в XI століттіпревелебний Феодосій Печерський писав до великого князя Ізяслава: «аще ктоотречеся в среду или в пятницу мясне ясти, добро, вельми полезно не ясти. Не ясего завещаю, но святії апостоли; та- ко бо закон положиша, да всяк крестьянинпостится в середу и в пятницу… в середу бо жидове совет сотвориша на Іисуса ив пяток распяша Господа».
Розвитку культу Святої П’ятниці серед руського народунадзвичайно сприяло широке розповсюдження відомої апокрифічної «Оповіді про 12 п’ятниць»,під впливом якої вшанування п’ятниці у нас не обмежилось лише загальнимхарактером утримування від праці в цей день, а й розвинулося у вшанування почасових, або іменних,п’ятниць, що припадають на час напередодні великих річних свят, а у Великороси,за побутовим розвитком звичаю, окрім того, виражені ще й у формі обітних п’ятниць, коли дають обітницюсвяткувати відомі п’ятниці і постити в них на випадок якихось нещасть.
Апокрифічну «Оповідь про 12 п’ятниць» складено на Сході ще вперші сторіччя християнства; найдавніші списки її — французький і сербський —належать до XIV століття. Академік Веселовський розрізняє дві редакції «Оповіді»:
Елевферівську, відому лиш за слов’янськими рукописами, і Климентівську, відому за західноєвропейськими і руськими рукописами тадуховними віршами. «Руські редакції Климентівської «Оповіді», — говорить він, —являють ту особливість, що дотримання п’ятниць, розподілених за головнимирічними святами, пов’язане для кожної з них з обіцянням віруючому певнихпереваг. Ці переваги або узагальнені із змісту свята, якому передує та чи іншап’ятниця, або запозичені зі сфери народних прикмет і забобонів, пов’язаних зтим чи іншим днем чи порою року».
Українських «Оповідей про 12 п’ятниць» відомо всього лиш три:
1) виданих Петрушевичем,
2) записаних С. Руданським у Подільській губернії і
3) записаних у Чернігівській губернії від кобзаря Павла Братиці.
Оригінальнихдуховних віршів на Україні «Оповіді» не породили, а українські вірші проп’ятниці являють собою майже дослівне повторення тих восьми великоруських варіантів, яківидані П. Безсоновим. Ось зроблене професором М. Ф. Сумцовим загальне зведеннявсіх цих «Оповідей» і великоруських духовних віршів.
Перша п’ятниця — на першому тижні Великого посту. Винагорода: людина не зубожіє(Руданський); убережеться від «скверности і болізности» (Братиця). Те ж саме іу великоруських віршах.
Друга п’ятниця — напередодні Благовіщення (Братиця і Петрушевич);напередодні Світлого Воскресіння (Руданський). Винагорода: убезпечення віднаглої смерті. Те ж саме і у великоруських віршах.
Третя — на Страсний тиждень (Петрушевич і Братиця); на Вознесіння(Руданський). Винагорода: «не буде смутку мати» (Руданський); уникне неправогосуду (Братиця). У великоруських віршах: убережеться від супротивника ікровопролиття.
Четверта — Георгіївська, Святодухівська або на Вознесіння(Петрушевич); на Вознесіння (Братиця); Троїцька (Руданський). Винагорода: непотоне (Руданський); убережеться від «сумертвлення» (Братиця). У великоруськихвіршах: від потоплення.
П’ята — Святодухівська (Петрушевич і Братиця); Петропавлівська(Руданський). Винагорода: порятунок від напасті (Руданський); від потопу(Братиця). У великоруських віршах: від меча, «лісового заблудження»,«скорпійного змія», зубного болю, лихоманки, смерті непокаянної, потопу, полону.
Шоста — напередодні Петрового дня або Різдва Іоанна Предтечі(Петрушевич); Іллінська (Братиця); Спасівська (Руданський). Винагорода: убезпеченнявід грому (Братиця); «в гріхах смертельних не умре» (Руданський). Увеликоруських віршах: від вогню, пожежі і грому.
Сьома — Спасівська або Іллінська (Петрушевич); Спасівська (Братицяі Руданський). Винагорода: убезпечення від лихоманки (Братиця); побачить передсмертю Пресвяту Богородицю (Руданський). У великоруських віршах: від бідності,розбійників, потопу, лихоманки, всіх гріхів.
Восьма — перед Усікновенням глави Іоанна Хрестителя (Петрушевич іБратиця); Спасівська (Петрушевич); напередодні Різдва Пресвятої Богородиці(Руданський). Винагорода: охорона від ворогів і меча. У великоруських віршах:від лихоманки, нестатків, суму, бідності.
Дев’ята — Здвиженська, або Козьмо-Дем’янівська. Винагорода: «не будемуки мати» (Руданський); охорона в дорозі (Братиця). У великоруських віршах:від головного і зубного болю.
Десята — після Здвиження (Чесного Хреста) або напередодні архангелаМихаїла. Винагорода: охорона від звіра (Братиця); «від усякого гріха заховається»(Руданський). У великоруських віршах: перед смертю вздріє Богородицю; «уникненаглої смерті від звіра».
Одинадцята — напередодні Андрієвого дня або Різдва Христового(Петрушевич) і (Братиця); Покровська (Руданський). Винагорода: до книгинебесної запишуть (Руданський); порятунок від напасті (Братиця). У великоруськихвіршах: охоронятиметься від «знобленої смерті від морозу», вздріє Богородицю.
Дванадцята — по Різдву Христовому або напередодні БогоявленняГосподнього. Винагорода: охорона від вітру і лютих морозів (Братиця); Господьвізьме душу на небо. Те ж саме і у великоруських віршах.
Ми не говоритимемо тут, наскільки розвинене вшануванняП’ятниці у Великороси, на Україні ж воно супроводжувалося у XVIII сторіччінавіть особливим релігійним обрядом, що перейшов, без сумніву, з язичницькоїстаровини: «Чути, — мовиться вДуховному Регламенті, — що в Малій Росії, у полку Стародубівському,в день уреченний святковий водять жонку простовласу під іменем п’ятниці, аводять в ході церковному (якщо то по істині сказують) і при церкві честь онійвіддає народ з дарами і упованням якоїсь користі»*. Звичай цей до нашого часуне дійшов, але віра в те, що П’ятниця неодмінно покарає тих, хто не вшановуєїї, настільки глибоко пустила коріння у свідомість українського народу, що ще1831 року в м. Золотоноші порушено ціле діло щодо появи святої П’ятниці на полі в житі в образіжінки в білій намітці, простоволосої, котра начебто забороняла людям поп’ятницях працювати.
Оповідей про П’ятницю ходить у народі і записано етнографамидуже багато. В них її плутають то зі святою великомученицею Параскевою, тонавіть надають вигляду якоїсь фантастичної істоти, найчастіше вона ходить сама,іноді зі Святою Неділею, а в одній оповіді — зі святою Ганною (порушеннясвяткування п’ятниці відбулося під свято Зачаття святої Ганни, 9 грудня; інодізамість Святої П’ятниці з’являється лише «привиденція» (привид). З’являючись долюдей, Свята П’ятниця має на меті стежити за тим, щоб вони не порушувалившанування її дня.
Найголовніша робота, яку суворо заборонено в п’ятницю іввечері проти п’ятниці, — прядіння. Жінці, котра пряде у п’ятницю, на томусвіті «пробивають горло клоччям», а на цьому світі в неї не родитимуть коноплі,які, до того ж, випиватимуть горобці(5). Сиділа якось одна дівчина під п’ятницюі пряла. Коли чує — «щось» підходить під вікно. «А ти, дівко, прядеш?» —«Пряду», — відповідає. Вона (П’ятниця) раптом як кине у вікно горстку веретен(у варіантах — 12, 40 і навіть 50) та й каже: «На ж тобі ці веретена: щоб ти їхдо світанку всі запряла; а коли не запрядеш, — каже, — то не житимеш більше насвіті!» І пішла собі. Дівчина злякалась: «Що ж мені в світі Божому робити тепер?» — гадаєсобі, тому що як швидко не пряди, а більше двох чи трьох веретен не напрядеш.Між тим П’ятниця шпурнула їй штук 20 веретен. Що тут робити? Взяла вона, та наодне веретено нитку напряла, на друге нитку, на третє… аби пошвидше, тодівикинула всі їх за вікно та й зачинилася. Трохи згодом П’ятниця знову підходитьдо вікна. — «А, — каже, — здогадалася, зрозуміла, що зробити; щастя твоє! Десь ловко навчилася, ато інакше — не жити б тобі більше на світі; знала б ти, як прясти протип’ятниці!» Дівчина від жаху так і впала ницьма (оповідь записано в м.Лебедині).
В Остерському повіті кажуть, що Свята П’ятниця («це такамолодиця») ходить у п’ятницю по хатах і дивиться, хто з жінок пряде, причому,щоб покарати, скручує прядильницям на обох руках пальці. За західноєвропейськимивіруваннями, за прялями стежать особливі уособлені істоти: у німців — Берта, уіталійців — Бефана, які також прялям, які забарилися, накидають пусті веретенаі взагалі карають ледачих, а старанних, навпаки, заохочують. Паралельно додіяльності Святої П’ятниці в цьому напрямку можемо послатися й ми, зі свогобоку, на розповідь «бабуні Марці Оверчихи» про те, як Свята П’ятниця допомоглапрясти каліці й горбатій дівчині — сироті Явдосі Божисі, а тоді навчила і самуїї прясти так, що краще Божихи ніхто не вмів і не міг.
Не можна також, за українськими легендами, у п’ятницю іввечері проти п’ятниці провадити і всі ті роботи, що передують прядінню, як-от:тіпать пряжу, терти, м’яти, мичок микать.
В одного чоловіка було три невістки. Одна з них цілий рікнездужала і дала обітницю нічого не робити в п’ятницю — так само, як у неділю.Інші дві невістки почали сміятися з неї за те, що вона нічого не робить поп’ятницях. Якось у п’ятницю одна з них пішла воду носити, а друга стала мичкимикати, третя ж, котра дала обітницю, сіла собі на печі й сидить. Ось першазмикала ціле повісьмо, причому — ні з того ні з сього — в неї заболіла голова,і вона заснула; друга п’ять разів принесла води. Раптом до хати входитьдівчина, сама П’ятниця, заглянула на пічку і каже тій, котра нічого не робила:«Ти нікому нічого не розповіси?» — «Ні». — «Дивися ж, що я робитиму, і наказуйусім, щоб по п’ятницях не працювали». Тоді взяла голову тієї невістки, котразмикала повісьмо коноплі, розколола її, зняла череп, геть-чисто всю кострицювсипала в голову, після чого зшила її шовком, як вона раніш була. Дівчина пішлаз хати, а невістка та прокинулась і все хапається за голову: надто вже вонарозболілася в неї. Невістка, котра нічого не робила, всміхнулась при цьому. «Чомути смієшся? Це ти мені наврочила за те, що я багато мичокнамикала! Сама, либонь — Свята Явдоха(Євдокія), сидиш собі на печі, нічого не робиш!» Вона з тієї пори захворіла, атретя невістка все лиш посміюється, однак таємниці не розкриває. Возили хвору ідо лікарів уже — ніхто не допомагає, і вона так промучилась цілий рік, щодовелося хоч помирати. Раптом третій невістці, яка не працювала по п’ятницях,являється якось уві сні Свята П’ятниця і каже: «Скажи хворій, щоб вона далатаку обітницю: хай поститься 15 п’ятниць і найме 15 молебнів у 5-ти церквах, —тоді вона одужає». Вона розповіла все хворій, але та не звернула на це ніякоїуваги. Тоді П’ятниця явилася до неї самої уві сні і каже: «А чи знаєш, що є утвоїй голові?» — «Не знаю». — «А хочеш знати?» — «Хочу». — «Якщо не хочеш діласполнять, то помреш, залишиш сиротами дітей». — «Виконаю діло», — пообіцялатоді хвора. П’ятниця сказала: «Висякайся на землю!» Сякнула вона — і з носапочала випадати костриця. — «Дивись, що в твоїй голові!» Хвора впала на коліна;тоді почала поститися і молитися. Знову явилась П’ятниця, наслала на неїглибокий сон, розпорола голову, вимила, вичистила, зцілила, а кострицю всюсклала на купку. Хвора прокинулась, розплющила очі, глянула — а перед неюлежить уся костриця, яку вона намикала з мичок. «Більше не чинитимеш так?» —спитала П’ятниця. Хвора зареклася так робити (Лубенський повіт).
Не можна також у п’ятницю прати і золити білизну, труситисажу, пекти хліб, робити квашу, чесатися (якщо жінка чешеться у п’ятницю, товолосся, яке падає при цьому, розлітається по 12-ти дворах, і від ньогопоходить хвороба «волос»), мити голову, мазати піч і припічок, співати пісень.Жінки, що провадять усі вказані роботи у п’ятницю, не лише зневажають П’ятницюцим, але й завдають їй всіляких страждань, через що вона і являється до людейто «білявою хорошою дівкою» у всьому білому, то дівчиною «в биндах» (стрічках)та в квітках, то «голою дівкою», в якої «на грудях нагрузилось костриці таклоччя, мов притулено», то старою, одягненою в свитку на голе тіло, яке все внеї «попечене, подряпане, поколяне, і по усьому тілу пухирі такі здорові, якхліб» і т. ін.
Їхав один чоловік на ярмарок. Дивиться, коли біжить за нимгола дівчина. А їхав він волами. Озирнувся — перелякався, поганяє дужче волів;а вона гукає: «Зачекай, чоловіче, зачекай!» А він утікає. Наздоганяє його; осьуже зовсім близько. «Бог з тобою, чоловіче! — каже. — Я не хтось там, а П’ятінка!»Бачить він, що не втече, зупинився. Наздогнала. Мужик накинув на дівчину рядно.Сіла вона на віз. А в неї всі груди всіяні кострицею та клоччям, ніби вониприклеєні. Чоловік і питає: «Що це таке у вас на грудях?» — «А ось що це, —відповідає вона, — хто мне коноплю та пряде у п’ятницю, так усе це сідає меніна серце. Я не допомагаю тим людям, які не шанують Святої П’ятниці, ні в полі,ні вдома, ні в путі-дорозі. Не рятую того чоловіка, котрий мене не рятує, а хтомене рятує — рятую і я того, не даю йому загинути, милую його і охороняю. Коли повернешсядодому, звели жінці й донькам, щоб вони до дев’ятого покоління шанувалиП’ятницю, — тоді і я допомагатиму їм в усьому » (Лубенський повіт).
В Єлисаветградському повіті записано таку оповідь зі сліводнієї літньої жінки.
Ось наварила я обідати, спекла хліб і сіла причесатися. Колиприїхали з поля син і невістка. Пообідали ми. Невістка позолила сорочки, і сілими з нею прясти. Пряли ми аж до вечора. Увечері входить до нас якась жінка —стара-престара, одягнена у свитку, причому свитка на ліктях подерта, і крізьдірки світило голе тіло. Ввійшла і каже: «Доброго вечора! А що ви сьогодніробили?» А я й кажу: «Спекла житнього хліба, вмилася, зачесалась, а невістка позолиласорочки, та й сіли удвох прясти». — «А ви, — каже, — забули, що сьогодні СвятаП’ятниця?» — «І справді, — кажу, — забула!» — «Та ви, — каже, — хоч іпам’ятаєте, а все ж у Святу П’ятницю і хліб печете, і сорочки золите, йчешетесь, і прядете, а про те забуваєте, що в п’ятницю нічого цього не можнаробити, тому що П’ятниця — така ж свята, як і інші, і що вона терпить за васмуки, коли ви її не шануєте!» Проказала це і скинула із себе свитку; а підсвиткою, виявляється, нема ні сорочки, ні спідниці, а голе тіло, та такепопечене, подряпане, поколоте, і по всьому тілу пухирі такі величезні, якбуханці. «Ось, бачите, — мовила вона, — яка я попечена, позолена, поколота, яків мене пухирі? Коли ви печете хліб, у мене відразу ж вискакують пухирі; коли визолите сорочки, я відразу ж покриваюсь попелом; коли ви чешетесь, на моєму тілівідразу ж з’являються басамани; коли прядете, це все одно, що мене колете, —тому я поколота». Коли вона сказала нам це, ми відразу ж із невісткою давайхреститися, давай молитися. Ось Свята П’ятниця і каже: «Ну, тепер прощавайте!Сьогодні я вам нічого не зроблю, лише дивіться ж — на майбутнє не печітьжитнього хліба, не золіть сорочок, не прядіть і не чешітеся у Святу П’ятницю;коли ж робитимете все це, то на цьому світі вас спіткає лихо, а на тому світікипітимете в смолі, і пектимуть вас, золитимуть, і колотимуть веретенами, ітерпітимете ви те, що я тепер зношу». — Мовила, і з тим пішла.
Якщо породілля, яка не вшановувала Святої П’ятниці,звертається під час переймів до неї за допомогою, то П’ятниця скаже їй:«Зачекай: помажу, позмиваю, розчешусь стільки разів, скільки разів ти чесаласяв п’ятницю, а тоді вже й прийду до тебе на поміч».
Зовсім інше чекає на породіллю, котра вшановувала п’ятницю,як про це свідчить легенда з циклу «Обходів апостольських», записана в Білгородськомуповіті.
Раз ходив Господь зі святим Петром по селу, і стали вонипроситися до одного чоловіка ночувати. Чоловік цей жив у достатках, усього внього було вдосталь, а подорожні мали всього лиш торбиночки за плечима, як ужебраків. «А що — пустимо ми жебраків переночувати?» — питає чоловік. — «Тавоно пустити переночувати ще й можна б, та їм же, либонь, доведеться дати йповечеряти?» — відповідає дружина. — «Та ми у вас хліба не просимо, — сказалиподорожні, — дайте нам лиш куток переночувати». Впустили їх, відвели куток.Вийняв Господь проскурку, перерізав її навпіл — одну половинку взяв Собі, адругу дав Петрові. — «Набери, раба Господня, кваску», — попросив він тодігосподиню. Та набрала, їдять вони проскурку, кваском прихлещують. Повечерялитак, помолилися Богу, а проскурка — знов ціла! Господар і каже тихо господині:«Що воно за люди такі? Перерізали проскурку, повечеряли нею — й вона зновціла!» А хазяйка відповідає: «Та хіба це жебраки? Це дурисвіти обманаторі(народ циганів, тобто — як цигани)! І хіба то в них проскура?» А Господь все цезнає! Переночували, помолилися і пішли собі. Йдуть, а святий Петро й каже:«Господи! Що буде тій домівці, в якій ми щойно ночували?» — «Озирнись!» —відповів Господь. Озирнувся святий Петро, а ту оселю так полум’ям і оповило.Ввійшли вони в іншу слободу, прийшли на самий край її. «Давай попросимося доцього чоловіка. До бідного, переночувати». Попросились, пустили їх. Господар ікаже жінці: «А знаєш що?» — «А що?» — «Розпали в грубці та звари хоч гречанихгалушечок прочанам на вечерю: як же таким голодним людям лягати спати! Повечеряємо,чим Господь послав: що нам Бог дав, те й добрим людям, чим ми ситі й чому раді,тим і людей погодуємо: ми від того не збідніємо». Зварила хазяйка галушечок,сіли, повечеряли, дістала також огірочків. Встали вранці, а воно все ціле настолі. «Господи милосердний! — вигукнув вражений господар, — що це в нас залюди? Наварили галушок, і самі ми поїли, і вони повечеряли, хліб порізали — івсе це залишилось цілим!» А жінка й каже: «Це — сам Бог, котрий тепер ходить поземлі!» Пішла вона тоді в комору взяти борошна: борошна було всього лиш на дні,а тепер раптом — повна діжка! «Бачиш, я казала!.. Слава Тобі, Господи, що намБог таких людей послав!..» Господь із святим Петром рушили далі. Йдуть вониполем, підійшли до панської повітки, а там дівчина ховається в передчуттіблизьких пологів. Господь глянув на неї і мовив: «Поможи тобі, Боже, і Ти, Свята Богородице, і ти,Свята П’ятінко-Параскево!» Зачинив двері і пішов далі. Поминулислобідку, вийшли на міст. Якась жінка пере сорочки на льоду. Господь пройшовповз неї, насунувши шапку на очі, і не глянув у той бік, ніби й не бачив, щовона пере в п’ятницю. Перейшли через міст. Петро й каже: «Господи! Як же цетак?» — «А що таке?» — «Адже то була якась блудниця, а Ти перехрестив повітку ісказав: поможи тобі, Боже, і Ти,Свята Богородице, і Свята П’ятінко-Параскево; а цій Ти й шапки незняв!» — «Еге, святий Петре! А чи знаєш ти, який тепер день? Хіба можнасьогодні прати? Я не дозволяю сьогодні прати!» Святий Петро озирнувся, іпобачив, що та жінка так прямо й пішла під лід…
Старі господині, бувало, в ніч з четверга на п’ятницюзастеляли стіл, клали хліб-сіль, ложку, ставили трохи юшки або каші в горщику,накритому зверху мискою, — все це для Святої П’ятниці. Залишки цього звичаюзбереглися донині в деяких глухих селах і хуторах Лубенського повіту. Цікаво,що звичаї, подібні до цих, є в Богемії, Перигорі, Бретані і Нормандії.
П’ятниця також дуже часто виводиться в українських казках,переважно в образі фантастичної істоти.