Міфи давнього Єгипту

РЕФЕРАТ
натему: „Міфи давнього Єгипту”
м.Харків

У процесіпередачі з покоління в покоління знань, відомостей про звичайні й незвичайніявища формується особлива форма закріплення пам’яті людства — міф (відгрецького mythos – переказ, сказання). Міфи являють собою складне культурнеявище. В них своєрідно відбита прадавня історія людства, і кожне нове поколіннясучасних людей прочитує її в дусі засвоєних (або втрачених) культурнихтрадицій.
Міф — ця почуттєвеуявлення про світ, коли людина не протиставляє себе природі. У ньому завждиприсутній узагальнюючий початок. Міфи пояснюють появу різних природних ікультурних особливостей, оповідають про походження космосу й людини,розповідають про зірки й планети, про чудесних істот — родоначальників племені,про надприродне фантастичне споріднення між певними групами людей (родом,племенем) і тотемом, оспівують подвиги героїв, попереджають про кінець світу йкатастрофи. Міфи відображують всілякі стихії, властиві природі, космосу, людині.У них живуть і діють боги, одержимі людськими пристрастями, що володіють тими жпороками й чеснотами. Міфи складалися в ту історичну епоху, коли звіріпредставлялися рівними богам, боги — людям, а люди — звірам. У ті далекі часилюди ще не відокремлювали себе від природи й не проводили чіткої відмінностіміж різними сферами своєї діяльності. Міфологія того періоду включала всюкультуру первісної людини. Лише пізніше з неї виділилися релігія, наука,мистецтво. В муках пізнання й перетворення природи люди самі створювали собібогів, одночасно покладаючись на їхній захист, підтримку і всебачення.
Міфологічнепізнання — це пізнання езотеричне, або, іншим словом, — таємне. Вонопередавалося через ритуальні посвяти особливо підготовленим особам і само пособі, як вважалося, володіє якоюсь надприродною силою.
Міфологія й замежами первісного ладу протягом усієї історії людства була й донині залишаєтьсяістотним аспектом культури. Міфотворчість розглядається як найважливіше явище вкультурній історії людства. У первісному суспільстві міфологія являла собоюосновний спосіб розуміння миру. Людині із самих ранніх часів доводилосяосмислювати навколишній світ. Міфологія й виступає як найбільш рання, первіснаформа духовної культури людства, що відповідає прадавньому й особливо первісномусуспільству.
Міфологія зігралазначну роль у генезисі різних ідеологічних форм, послуживши вихідним матеріаломдля розвитку філософії, наукових уявлень. Через казку й героїчний епос, щовиникли в глибоких надрах фольклору, з міфологією виявляється пов’язаною йлітература, зокрема, оповідальна. Відповідно драма й почасти лірика спочатку сприймалиелементи міфу безпосередньо через ритуали, народні свята, релігійні містерії.
У сучасній науціпанує думка про тісний зв’язок між міфологією й релігією, які при цьому,залишаються самостійними. Джерела релігії й міфології різні: коріння релігії –у безсиллі людини перед сліпими природними й соціальними стихіями; міфології –в елементарній потребі людського розуму в розумінні й поясненні навколишньоїдійсності. Виражаються релігія й міфологія у формах, обумовлених і загальнимрівнем суспільно-культурного розвитку, і конкретно-історичними факторами.
Міфи – цей витвірнародної фантазії, що наївно пояснює факти реального миру. Вони народжуються ізприродньої допитливості людства, на ранніх стадіях його розвитку, на ґрунтітрудового досвіду. В міру розширення цього досвіду, разом зі зростаннямматеріального виробництва, розширюється коло міфологічної фантазії,ускладнюється її зміст. Маючи різне коріння, міфологія й релігія мають загальне– фантазію, що персоніфікує. Саме це, вже на ранніх стадіях розвитку, сприяєвключенню міфологічних уявлень в область релігії.
Таким чином,міфологія тісно пов’язана з релігією, але в той же час вона залишаєтьсясамостійною, зберігає відому незалежність від релігії.
Центральну групуміфів становлять міфи про походження світу, всесвіту (космогонічні міфи) ілюдини (антропогонічні міфи). Звичайно в космогонічні міфи вплітаються теогонічнісюжети – міфи про походження богів і антопогонічні міфи – про походження людей.У числі широко розповсюджених міфологічних мотивів – міфи про чудесненародження, про походження смерті. Порівняно пізно виникли міфологічні уявленняпро загробний світ, про долю.
Джерела вивченняміфології Прадавнього Єгипту відрізняються неповнотою й не систематичністювикладу. Характер і походження багатьох міфів реконструюються на основі пізніхтекстів. Основними джерелами, по яких вивчають міфологічні уявлення провірування, культи, обряди стародавніх єгиптян є різноманітні релігійні тексти:гімни й молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найважливішимиє так звані «Тексти пірамід» — найдавніші тексти заклять, замовлянь і молитов,що супроводжували заупокійні царські ритуали, вирізані на стінах внутрішніхприміщень пірамід фараонів V і VI династій Прадавнього царства (XXVI–XXIII ст.до н.е.). Для реконструкції найважливіших сторін життя суспільства стародавньогоЄгипту використовуються й так звані «Тексти саркофагів», що збереглися насаркофагах епохи Середнього царства (XXI–XVIII ст. до н.е.), а також «Книгамертвих», яка створена від періоду Нового царства й до кінця історії стародавньогоЄгипту. Це найпопулярніша збірка релігійних текстів і заклять у стародавньомуЄгипті. Примірники ілюстрованої «Книги мертвих» клалися до гробниць поруч ізмумією померлого і слугували йому дороговказом у потойбічному світі.
Єгипетськаміфологія почала формуватися в VI–IV тисячолітті до н.е., задовго до виникненнякласового суспільства. У кожній області (номі) складався свій пантеон і культбогів. В уяві стародавніх єгиптян світ буквально кишів найрізноманітнішимибогами та духами. Боги у вигляді тварин, з головами птахів і звірів,боги-скорпіони, змієбоги діють у єгипетських міфах поряд з божествами влюдському вигляді. Чим могутнішим вважався бог, тим більше приписувалося йомукультових тварин, у вигляді яких він міг з’являтися перед людьми. Єгиптологиналічили в староєгипетському пантеоні понад дві тисячі богів! Можна сміливостверджувати, що навряд чи існувала в країні якась живність, яку бодай в одномуз номів не вважали б священною. Найпоширенішим був культ священного бика Апіса.Апіс сприймався як уособлення продуктивноїсили природи і родючості.
Культ священнихтварин проявився в зооморфному зображенні богів. Так, сонячного бога спершузображували у вигляді лева чи сокола, богиню Сохмет — у вигляді левиці,місячного бога Тота (його ще вважали богом мудрості й письма) — у виглядіібіса, охоронця підземного царства Анубіса — у вигляді шакала, бога війниВіпуата — у вигляді вовка, охоронцями особи фараона вважали сокола, коршака,гадюку та бджолу, самого ж фараона зображували у вигляді сфінкса. Сфінкс же —божество, що охороняє кордон пустелі, стереже Єгипет від Сета — бога смерті ігарячого спопеляючого вітру — представлявся у вигляді лева з людською головою. Деякізвірі і птахи стали вважатися душами богів і жили при храмах. Щоб бути визнанимвтіленням божества, тварина повинна була володіти особливим кольором, формоюплям, рогів. Після смерті трупи священних тварин муміфікувалися і захоронювались.Археологами знайдені цілі кладовища биків, кішок, крокодилів.
Згодом єгиптяниперейшли на антропоморфну іконографію своїх богів, частину яких вонинапіволюднили (зображували з тілом людини й головою тварини чи птаха). Так, богРа мав голову сокола, Сохмет – лева, Анубіс – шакала, Хатхор – корови, Хнум –барана. Інших же (Озіріса, Птаха, Амона, Хонсу, Мін, Атума, Ізіду та ін.)піддали цілковитій антропоморфізації.
Судячи з данихархеології, в самий прадавній період єгипетської історії ще не було космічнихбогів, яким приписували створення світу. Учені вважають, що перша версія цьогоміфу (космогонічні міфи) виникла незадовго до об’єднання Єгипту. Вищим культомв країні був культ сонячного божества. Єгипет називали «країною Сонця»,фараонів — «синами Сонця». Згідно із цією версією, сонце народилося від союзуземлі й неба. Це уособлення, безсумнівно, більш прадавнє, ніж космогонічні ідеїжерців з великих релігійних центрів. Як звичайно, від уже існуючого міфу невідмовлялися, і образи Геба (бога землі) і Нут (богині неба), як батьків богасонця Ра, зберігаються в релігії протягом усієї прадавньої історії. Захід ісхід Сонця в різних міфах пояснювався по-різному. У одних — небесне зведення представлялося у вигляді корови зтілом, покритим зірками, а іноді — в образі жінки-богині, яка, зігнувшись,пальцями рук і ніг торкається землі. У такому випадку зникнення і появу Сонцяпов’язували з проковтуванням світила і новим його народженням (щоранку Нутнароджує на світ сонце й щовечора ховає його на ніч у своєму череві). З іншихуявлень Ра вдень пливе по небу в човні до західних гір. Там він пересідає внічний човен, допливає до східних гір, звідки, витримавши битву зі своїмворогом-змієм, знову з’являється на небі. Символом незмінного відродження Рабув знак анх – це хрест у якого замість верхньої палички знаходиться коло. Усередньовічній алхімії анх був символом безсмертя.
Богословськісистеми, що пропонували іншу версію створення світу, виникли, імовірно, у одині той же час у декількох найбільших культових центрах Прадавнього Єгипту: Геліополі,Гермополі й Мемфісі. Кожен із цих центрів оголошував творцем світу свогоголовного бога, який був, у свою чергу, батьком інших богів, що поєднувалисядовкола нього.
 Загальною длявсіх космогонічних концепцій була ідея про те, що створенню світу передувавхаос води, зануреної у вічну пітьму. Початок виходу з хаосу зв’язувався звиникненням світла, втіленням якого було сонце. Уявлення про водний простір, зякого з’являється спочатку невеликий пагорб, тісно пов’язане з єгипетськимиреаліями: воно майже в точності відповідає щорічному розливу Нілу, мулисті водиякого покривали всю долину, а потім, відступаючи, поступово відкривали землю,готову до оранки. У цьому сенсі акт створення миру як би повторювався щорічно.
Єгипетські міфипро початок світу не являють собою єдиної, цільної розповіді. Часто ті саміміфологічні події зображені по-різному, і боги в них виступають у різномувигляді.
Жерці Геліополястворили свою версію виникнення світу, оголосивши його творінням бога сонця Ра,ототожненого з іншими богами–творцями Атумом і Хепрі («Атум» значить «Досконалий»,ім’я «Хепрі» можна перевести як «Той, хто виникає» або «Той, хто приводить довиникнення»). Атума звичайно зображували у вигляді людини, Хепрі — у виглядіскарабея, а це значить, що його культ припадає на той час, коли богам надаваливигляд тварин. Цікаво, що в Хепрі ніколи не було власного місця культу. Якуособлення висхідного сонця, він був тотожний Атуму – призахідному сонцю й Ра–, що світить удень. Вигляд скарабея, що надається йому, був пов’язаний зпереконанням, що цей жук здатний розмножуватися сам по собі, звідси йогобожественна творча сила. А вид скарабея, що штовхає поперед себе свою кулю,підказав єгиптянам образ бога, що котить сонце по небу.
Міф про створеннясвіту Атумом, Ра й Хепрі записаний в «Текстах пірамід», а на той час, колитекст його вперше був висічений у камені, він, імовірно, існував уже давно йбув широко відомий.
Згідно «Текстампірамід», Ра-Атум-Хепрі створив себе сам, виникнувши з хаосу, іменованогоНуном. Нун, або Першоокеан, зображувався звичайно як неозорий передвічнийводний простір. Атум, з’явившись із нього, не знайшов місця, на якому йомуможна було б утриматися. Тому він у першу чергу створив пагорб Бен-Бен. Стоячина цьому острівці твердого ґрунту, Ра-Атум-Хепрі приступив до створення іншихбогів. Оскільки він був один, першу пару богів йому довелося породити самому,виплюнувши з рота богів-близнюків: бога повітря Шу й богиню вологи Тефнут. Появадітей в Атума зумовлює появу подвійності. Від союзу цієї першої пари народилисяГеб (бог землі, а по суті сама Земля) і Нут (богиня неба або саме Небо). Вони усвою чергу породили: Озіріса й Ізіду, Сета й Нефтиду. Так виникла ВеликаДев’ятка богів – Геліопольська Еннеада. Таким чином, згідно з геліопольськимміфом, з’явилися земля й правлячі нею божества. За уявленням прадавніх єгиптян вгорі перебуває Нут, внизу Геб, а міжними Шу й Тефнут.
Ця версіястворення світу не була єдиною в єгипетській міфології. За одним з переказів,творцем людей був, наприклад, гончар – бог Хнум, що уособлювався у виглядібарана, який виліпив їх із глини.
Богослови Мемфісу,найбільшого політичного й релігійного центру Прадавнього Єгипту, одного з йогостолиць, включили у свій міф про створення світу багатьох богів, що належалирізним релігійним центрам. Але найбільше вшановувалася так звана Мемфісськадев’ятка богів: творець Птах і вісім його дітей, серед яких були бог сонця Атум– око Птаха, бог знань Тот – язик Птаха, бог родючості Апіс – душа Птаха, богповітря Шу – дихання Птаха, богиня вологи Тефнут – слина Птаха та інші. Птахвважався верховним богом, творцем усіх богів і світу. Його називали владикоюістини, божеством справедливості. Про Птаха говорили, що він – це сонце ймісяць одночасно. Іноді він вважався заступником ремесел. У Мемфісськомуваріанті Птах творив думкою та словом. Він як правило, зображувався у виглядімумії, у щільно прилеглому одязі, з поголеною головою. Птах часто зображувавсяразом з крокодилом, якого він топче ногами – символом мороку, зі скрабеєм(гнойовим жуком) на голові – символом воскресіння.
У Фівах головнимбогом був Амон – бог-творець усього сущого, що змушує природу щорокувідроджуватись. Священна тварина Амона – баран. Тому до храмів, присвяченихАмону, вели доріжки з обох боків прикрашені баранячими головами. Зображувавсябог у вигляді людини в червоній короні з двома високими чорними пір’їнами ісонячним диском, рідше – із головою барана. Амон ототожнювався з богом сонця Ра– Амона-Ра. Його дружина, богиня Мут, вважалася царицею неба і володаркою ночі,вона ж була матір’ю сонця, що сходить. Мут завжди зображувалася з подвійноюкороною – емблемою панування над Верхнім і Нижнім Єгиптом. Священна тварина Мут– корова. Видимим втіленням Амона вважався Ніл, якому Єгипет зобов’язаний бувсвоєю родючістю. У таких випадках Амона називали Амон-Ніл або Кнуфіс. З Амономпов’язане обожнювання фараонів – «синів бога». Вважалося, що фараоннароджується від звязку Амона з царицею-матір’ю, до якої бог приходить у виглядіїї чоловіка. Тому Амон і фараони – єдині владики світу, його правителі.
Іноді небесний звід представлявся у вигляді корови з тілом,покритим зірками, але існували ще уявлення, згідно з якими небо – це воднаповерхня, небесний Ніл, по якому вдень сонце обтікає землю. Під землею теж є Ніл,по ньому сонце, спустившись за обрій, пливе вночі. Розлив Нілу, що протікає поземлі, персоніфікувався в образі бога Хапі (його зображували у вигляді товстуназ дарами землі для богів), який сприяв врожаю своїми благодатними розливами.Сам Ніл також населявся добрими й злими божествами в образі тварин: крокодилів,гіпопотамів, жаб, скорпіонів, змій і т.ін..
Родючістю поліввідала богиня – володарка засіків і комор Рененутет, яка шанувалася в образізмії, що з’являється на полі під час жнив, стежачи за старанністю збиранняврожаю. Врожай винограду залежав від бога виноградної лози Шаї.
Ідеалом вищоїмудрості й правди, уособленням кращих сторін людської природи, втіленням розумув єгиптян був бог Тот. Він допомагав богу Ра в його боротьбі із силами пітьми.Його символом був Місяць.
Богом потойбічного світу вважався бог Анубіс. Він зображувався звичайно увигляді людини з головою шакала. До нього зверталися родичі померлого ізпроханням про заступництво в потойбічному світі.
Бог Амон вважався всесущим божеством повітря й вітру, яке наповнює увесьвидимий світ, дає життя всьому живому. Амон вважався божественним батькомєгипетських фараонів. Його називають великою живою душею, яка стоїть над усімабогами. Як повітря й вітер душа невидима. Амон вважався також духом оживляючим.Крім того, Амон був захисником пригноблених і знедолених. Його дружиною йжіночим втіленням душі була богиня Амаунет.
Бог Себек, який зображувався часто в образі крокодила, був також упантеоні єгипетських богів одним з головних божеств. До Себека звертались ізмолитвами про лікування хвороб, про допомогу в скрутних життєвих становищах.Вважалося також, що Себек опікується про долю померлого в потойбічному світі.Іноді Себек вважався супутником Ра, а іноді його супротивником. Його дружиною йжіночим втіленням була богиня Себекет, яка зображувалася у вигляді жінки зголовою лева.
Атон – в давньоєгипетській міфології бог сонця. За часів Древньогоцарства був одним з багатьох єгипетських богів, уособленням Ра, богом сонячногодиску. Поступово роль цього бога в давньоєгипетському пантеоні зростала, акількість його храмів і жерців збільшувалась. Вже за часів правління Хатшепсут,Атон уособлювався як «Творець всілякої живої істоти, який створив і впорядкувавВсесвіт».
У єгипетськійміфології Гор входив до складу головних єгипетських богів. Його уособленням бувбожественний сокіл. Символом цього бога вважався сонячний диск ізрозпростертими крилами. Гор зображувався у вигляді сокола або людини з головоюцього птаха. Гор носив різні імена, однак завжди його культ був пов’язаний ізсонцем і небом. Його дружиною й жіночим втіленням була богиня Хатхор, яка булабогинею любові, веселощів, танцю й музики. Греки ототожнювали її з Афродитою.
Спочатку Горвважався покровителем полювання. Пізніше цей бог став захищати фараонів. Своїмикрилами він оберігав правителя Єгипту. На статуї фараона Хефрена був зображенийсокіл, що прикриває крилами голову правителя. Гор вважався родоначальником усіхєгипетських фараонів. В імені майже кожного фараона було присутнє і’мя Гора.Воно ввійшло в п’ятичленну титулатуру фараона.
Гор є супутникомРа і Тота. Гор супроводжував човен свого батька, бога сонця Ра. На шляху човна вінперетворював у крокодилів і гіпопотамів ворогів батька. У цьому міфі Горз’єднався з Ра в єдине божество — Ра-Гарахути. В іншому варіанті образ Гора бувзлитий з образом бога Гора Бехдетського.
У всіх варіантахміфів Гор був захисником бога сонця Ра. Іноді він фігурує як син Ізіди, яказачала його від мертвого Озіріса, убитого своїм братом Сетом.
У єгиптян булидуже складні уявлення, пов’язані зі смертю і потойбічним світом. Виникаютьуявлення про те, що померлі (тобто їхня Ба, душа) вдень виходять на сонячнесвітло, злітають на небо до богів, мандрують по підземному царству (дуат).Смерть і існування після неї вони вважали безпосереднім продовженням земногожиття. Розумілося це настільки буквально, що було спеціальне заклинання, яке взамогильному світі відвертало смерть від людини, вже вмерлої на землі. Домертвих зверталися з письмовими проханнями, вони могли взяти участь в судовійсправі, лікуванні хворого. Однак, щоб забезпечити вічне замогильне існування,треба було додержатись безлічі спеціальних обрядів. Всі ці вірування і обрядискладали заупокійний культ, який пронизував і світогляд, і побут, і мистецтвоєгиптян. Єгиптяни вірили, що людина володіє декількома душами. Одна з них — Ба— у вигляді птаха з людською головою в момент смерті покидає тіло. Для того щобпомерлий ожив і знайшов безсмертя, Ба повинна повернутися, знову сполучитися зтілом. Звідси — звичай бальзамувати небіжчика (муміфікація) і споруджувати йомувічне житло — гробницю. Крім збереження тіла для подальшого щасливого існуванняпомерлий повинен був мати все, що він мав за життя. Людських жертвопринесень в єгипетському обряді поховання небуло. В гробницю клали численні зображення членів сім’ї, слуг, рабів. Крім Ба,кожна людина володіла ще однією душею — Ка. Ка — примарний двійник людини, щомешкав в гробниці. Ка також повинна була мати можливість відшукати свою земнуоболонку, для цього в гробницю клали скульптурні зображення померлого.
Вчені вважають,що стійку віру єгиптян у воскресіння душі й тіла могло породити чудовезбереження трупів у розпечених пісках пустелі (археологи нерідко знаходять тілаєгиптян, померлих задовго до винайдення способу бальзамування).
Стародавнієгиптяни мали нечітке уявлення про потойбічний світ. Він містився десь назаході, в Лівійській пустелі, у вигляді райських полів Іалу. На полях Іалувоскреслі відпочивають душею й тілесно, бо там немає ані ворогів, анісуперників, отож немає потреби вести постійну боротьбу за існування. Той, хтопотрапляє на них, веде там звичний земний спосіб життя — готує землю під засів,вирощує хліб тощо. Не доводиться йому надривати сили на іригаційних роботах, бополя Іалу вже забудовані каналами й дамбами. Той, хто не горить бажаннямпрацювати фізично, може сидіти, згорнувши руки, аби тільки родичі не забулипокласти в гробницю ушебті — глиняні статуетки слуг, які оживуть івиконуватимуть за небіжчика всю чорну роботу.
В уяві староданіхєгиптян життя і смерть — береги однієї ріки. Померти — значить переселитися наінший берег ріки. Свої помешкання єгиптяни будували на правому березі Нілу, агробниці — на лівому.
Особливе місце врелігійно-міфологічній культурі стародавніх єгиптян посідав цикл міфів іритуалів, пов’язаних з богом підземного царства Озірісом. Центральне святилищеОзіріса містилося в Абідосі, проте його культ вшановувався в усіх єгипетськихномах та у васальних країнах Східного Середземномор’я.
Міфи про Озірісазаплутані й суперечливі. В них домінують три теми: політична (міф про поєдинокміж Озірісом і Сетом відображав боротьбу між Верхнім і Нижнім Єгиптом,наслідком чого було утворення єдиної єгипетської монархії); землеробська(єгиптяни пов’язували з Озірісом зміну вегетаційного та мертвого періодів ужитті природи); есхатолічний (Озіріс творив посмертний суд, винагороджуючиправедників і караючи грішників). Міфами про це божество єгиптяни пояснювалитакож традицію кровозмішання в царській родині (Ізіда – сестра і дружинаОзіріса, а вони – батьки Гора-молодшого).
За одним з міфів,Озіріс, начебто, був зачатий богом землі Гебом в утробі богині неба Нут,дружини Ра. Коли Ра довідався про це, він розлютився і поклявся, що не будетакого місяця і дня, коли б зрадлива Нут змогла розродитись. Якби Нут могларозраховувати лише на пудтримку Геба, їй після цієї клятви Ра було бнепереливки, але серед небожителів знайшлися й інші, здатні захистити її відрозгніваного Ра. Бог мудрості Тот виграв у місячного бога в кості 1/72 частинудоби й склав із цих часток п’ять повних діб, включивши їх до календарного року.Упродовж цих додаткових днів прокляття Ра не діяло, й Нут народила богівОзіріса, Гора-старшого, Сета і богинь Ізіду та Нефтиду.
Першим царем Єгипту вважали Атума, після нього царював Шу, потім – Геб.Наступником Геба став його син Озіріс.
Озіріс і його сестра та одночасно дружина Ізіда є найважливішимифігурами єгипетського пантеону богів і божеств. Ще в утробі своєї матері НутОзіріс і Ізіда полюбили один одного. Коли Озіріс підріс, то він ставсправедливо правити своїм народом, опікувався про його культуру. Міф розповідаєпро те, як Озіріс, коли царював, навчив людей ремеслам, обробляти землю ісаджати сади, дав їм закони і привчив шанувати богів. Він багато мандрував, апід час його відсутності, країною правила його дружина Ізіда. Молодший братОзіріса, Сет дуже заздрив йому, і доки той мандрував по своїх володіннях,підготував проти нього змову, знайшовши 72-х змовників. Вони таємно виготовилисаркофаг, якому не було рівних за красою. Коли Озіріс повернувся, на його честьвлаштували банкет. На банкеті Сет запропонував саркофаг в подарунок тому, хтоляже в нього та кому він підійде за розмірами. Багато хто приміряв саркофаг,але не було рівних Озірісу за статурою. Йому ж саркофаг дуже сподобався, і вінвирішив також спробувати. Як тільки бог ліг до саркофага, змовники закрили їїта залили свинцем, а потім викинули до Нілу. Але саркофаг не потонув, водавіднесла його до фінікійського міста Бібл. Там дружина відшукала тіло чоловікаі таємно поховала його. Але якось під час полювання Сет випадково знайшовпоховання і розрубав тіло Озіріса на шматки та розкидав по всьому Єгипту. Ізідазнову зібрала всі шматки тіла докупи. За допомогою своєї сестри Нефтиди і богапідземного світу Анубіса набальзамувала тіло. Тіло Озіріса проросло колоссям, іжиття повернулося до нього (в іншому варіанті міфу воскресіння Озіріса пов’язується ізщорічними розливами Нілу, які пояснюються тим, що Ізіда, яка оплакує Озіріса,після «ночі сліз» наповнює ріку своїми слізьми). Відтоді щовесни, коли зявляються нові пагони, єгиптяни святкуютьвідродження Озіріса.
Ізіда магічним способом зачала від Озіріса сина Гора-молодшого, якого,потай від Сета, народила в заростях дельти Нілу. На суді богів за допомогою Ізідиподорослішавший Гор довів право на спадщину свого батька. У двобої із Сетом вінпереміг його. Сета було вигнано і він став богом пустелі і зла. За однією зверсій міфу, своє око, яке раніше вирвав у нього Сет, Гор подарував Озірісу, ітой ожив.
Однак Озіріс, небажаючи залишатися на землі, стає царем загробного миру (володарем Заходу,«полів Іалу» — царства мертвих) й верховним суддею над померлими. Гора вінпроголосив царем усього Єгипту. Щоночі Озіріс зустрічається з Ра, коли човенбога Сонця повертається із заходу на схід.
Озіріс став символом умираючої й воскресаючої природи. Ізіда — великабогиня-мати, символ материнства, подружньої вірності. Сет — це бог зла. Коли народючі землі біля Нілу налітав сухий, піщаний вітер з пустелі, то вважалося, щоце злоститься Сет.
Культ воскреслогоОзіріса став основою заупокійного культу. В стародавньому Єгипті впершез’явилася ідея про відплату по ділах людини, яка потім стала стрижневою усвітових релігіях. Над покійним Озіріс, разом з іншими богами, вершитьзагробний суд (йому присвячений 125-ий розділ «Книги мертвих»). Померлийвимовляв «Сповідь заперечення» що включала 42 пункти, а потім відбуваласьпсихостасія: зважування серця померлого на терезах, урівноважених істиною(зображенням богині Маат або її символами). Якщо рівновага терезів непорушувалася, душа отримувала виправдання (оживлення для щасливого життя наполях Іалу), якщо серце виявлялося важчим, то його пожирало чудовисько Аммат (левз головою крокодила).
Виправданим насуді Озіріса міг бути лише тільки покірний і терплячий у земному житті, той,хто не крав, не зазіхав на храмове майно, не повставав, не говорив зла протицаря і т.ін., а також «чистий серцем» («Я чистий, чистий, чистий» — стверджуєпомерлий на суді).
Бог Тот завждибув присутній у сценах суду над душами, тому його зображення досить частозустрічається на надгробних пам’ятниках. Він часто зображувався збогинею-левицею Пахт, яка мала гострозорі очі й гострі пазури. Пахт — богиняправосуддя, тому для грішників вона набувала образу злісної левиці, дляправедників — ласкавої кішки. Бог Тот записував дані — вагу добра і зла, а Озірісвиносив вирок.
Протевисокоморальну ідею про відплату за діла людини єгиптяни сповідувалинепослідовно. В «Книзі мертвих» знаходимо поради, як можна обдурити Озіріса йздобути вічне блаженство попри весь тягар земних гріхів.
Третій основнийцикл міфів Прадавнього Єгипту пов’язаний з Озірісом (землеробські міфи). КультОзіріса пов’язаний з поширенням землеробства в Єгипті. Він бог продуктивних силприроди (в «Книзі мертвих» він названий зерном, в «Текстах пірамід» — богомвиноградної лози), в’янучої та воскресаючої рослинності. Так, сіяння вважалосяпохороном зерна — Озіріса, поява сходів сприймалася як його відродження, азрізання колосся під час жнив – як умертвіннябога. Гора ж порівнювали з сонячним світлом, яке дає життя (сокіл був одночасносимволом і Гора і сонця).
Пов’язані з Озірісомміфи знайшли відбиття в численних обрядах. Наприкінці останнього зимовогомісяця «хойяк» — початку першого місяця весни «тібі» відбувалися містерії Озіріса, під час яких у драматичній формі відтворювалисьосновні епізоди міфу про нього. Жриці в образах Ізіди й Нефтиди зображувалипошуки, оплакування й поховання бога. Потім відбувався «великий бій» між Горомі Сетом. Драма завершувалася встановленням присвяченого Озірісу стовпа «джед»,що символізував відродження бога, і, опосередковано, — усієї природи. Вдодинастичний період свято закінчувалось боротьбою двох груп учасників обряду:одна з них представляла літо, а інша – зиму. Перемогу завжди брало літо(воскресіння природи). Після об’єднання країни під владою правителів ВерхньогоЄгипту характер обряду міняється. Тепер борються дві групи, одна з яких в одязіверхнього Єгипту, а інша – Нижнього. Перемога, природно, залишається за групою,що символізує Верхній Єгипет. У дні містерій Озірісасправлялися також драматизовані обряди коронації фараонів. Під час обрядумолодий фараон виступав у ролі Гора – сина Ізіди, а померлий цар зображувався Озірісом,що сидить на троні.
Характер Озіріса,як бога рослинності, відбився й в іншому циклі обрядів. У спеціальномуприміщенні храму ставилась зроблена із глини подоба фігури Озіріса, яка засіваласязерном. До свята Озіріса його зображення покривалося зеленими сходами, якісимволізували відродження бога. На малюнках нерідко зустрічається мумія Озірісаіз пророслими з неї сходами, які поливає жрець.
Зі створеннямрабовласницької держави єгиптяни стали обожнювати фараона, який вважався живимбогом на землі. Це був прояв царського культу. Вважалося, що безмежну владуфараонові могли дати лише боги, тому до тронного ім’я фараона долучали й ім’ябога. Померлий фараон прирівнювався до Озіріса, який знаходить вічне життя.Правлячого фараона вважали живим богом, Гором у плоті, сином Ра. Такі уявленнямали реальну основу: влада фараона була абсолютною, йому підкорявся величезний аппарат чиновників, йому належали всі землі вдержаві, золоті рудники і копальні срібла, в його особисте розпорядженнянадходили податки. Єгиптяни вірили, що влада фараона поширюється навіть на силиприроди.Уявлення про Озіріса, як про бога родючості, було перенесено й нафараона, який вважався магічним осередком родючості країни й тому приймавучасть у всіх основних обрядах землеробського характеру: з настанням часупідйому Нілу кидав у ріку папірус – указ, в якому наказував річці розлитися;першим урочисто починав підготовку ґрунту для посіву; зрізав перший сніп насвяті жнив, за всю країну приносив вдячну жертву богині врожаю Рененутет істатуям померлих фараонів після закінчення польових робіт.
Фараон, якнащадок творця й володаря світу (в кінці Стародавнього Царства) має владу надусім космосом. Саме цей монументальний аспект давньоєгипетської влади втіленийв статуї фараонів раннього періоду, й найперший, найвищий шедевр серед них –піраміда Хефрена. Владний, незворушний, з очима, спрямованими за далекийгоризонт, де царює його батько Ра, фараон власною особою зберігає рівновагусвіту, якому кожний момент часу загрожує поверненням хаосу.
Простим людямзаборонялося промовляти вголос не тільки ім’я фараона, але навіть його царськийтитул – це вважалося тяжким гріхом. Про нього говорили: «… той, хто своєюмогутністю підкоряє Всесвіт» або «… той, хто затьмарює своєю величчю зірки». Фараон– це алегорія, яка збереглася в Біблії (в перекладі – великий будинок, тобто –той, який живе у великому будинку). В написах ім’я фараона захищалося –обводилося особливою рамкою – картушем (цей звичай допоміг у свій часрозшифрувати ієрогліфи).
Нечуванеобожнення фараона і його влади зміцнювало рабовласницьку державу.
У єгипетськихміфах знайшли відбиття особливості світосприймання жителів долини Нілу, їх уявленняпро походження світу і його влаштування, які склалися протягом тисячоріч, щоідуть своїм коріннями в первісні часи. Тут і спроби знайти джерела буття вбіологічному акті створення богів, пошуки споконвічноїсубстанції, уособленої божественними парами, — зародок пізніших вченьпро першоелементи світу, і, нарешті, як одне з вищих досягнень єгипетськоїтеологічної думки – прагнення пояснити походження світу, людей і всієї культурияк результат творчої сили, втіленої в слові бога.
З єгипетськихміфів, у їхній нерозривній єдності з ритуалами, магічними заклинаннями, іззагальною системою релігійних уявлень, ми черпаємо відомості не тільки продуховне життя єгиптян, але й про окремі сторони їх повсякденного буття,починаючи від трудових турбот хлібороба і пастуха й кінчаючи сферою державноїполітики.
Без знайомства зміфами ми не можемо скласти повну картину єгипетської літератури, тому що самеміфологія була джерелом літературних творів. Залучення міфологічного матеріалунеобхідно й при розгляді історії Єгипту, особливо прадавніх її періодів;необхідна вона й при розумінні ряду проблем єгипетського мистецтва. Але значенняєгипетських міфів ще ширше – вони дають коштовний матеріал і для порівняльноговивчення релігійних уявлень на Прадавньому Сході, і для дослідження ідеологіїгреко-римського світу, і для історії виникнення й розвитку християнства.
Релігія таміфологія стародавніх єгиптян істотно вплинули на духовний світ іншихстародавніх народів Передньої Азії, насамперед східно-середземноморських.Зокрема, жителі фінікійського міста Бібл вшановували культ Озіріса, астародавні євреї влаштовували похорони на єгипетський лад, їхній племінний богЯхве, як і єгипетський Птах, створив світ за допомогою божественного слова.Античний світ також зазнав впливу єгипетської релігії, особливо в планівшанування культу Ізіди, храми якої існували в ряді міст Греції та Риму, атакож у Галлії, Іспанії та Британії. Деякі вчені вважають, що й християнськевчення про воскресіння після смерті, про страшний суд, про Трійцю тощо такожмає єгипетське походження.