Релігія всучасному житті
1.Дайте характеристику такому релігієзнавчому напряму як лінгвістичнерелігієзнавство… 2
2. Хеттська релігія… 5
3. У чому полягає, за Конфуцієм, ідеал досконалої людини іяк він вплинув на формування китайського суспільства?.. 8
4. Чим православ’я відрізняється від католицизму?.. 12
5. Вкажіть основні причини виникнення і масового поширеннянеорелігій 14
/>/>/>1. Дайте характеристику такомурелігієзнавчому напряму як лінгвістичне релігієзнавство
/>
Лінгвістичне релігієзнавство – перший розділ лінгвістичногокультурознавства. Кожна з лінгво-культурологічних дисциплін знаходиться настику між лінгвістикою і культурознавством. Лінгвістичне релігієзнавство,зокрема, займає проміжне положення між мовознавством і релігієзнавством. Вонодосліджує проблеми, пов’язані з міфологічними уявленнями про походження мови ійого магічної функції.
У більшості релігій Бог з’являється як творець, деміург спочатку всьогоіснуючого, а потім – їх словесних позначень. Таким, зокрема, був Бог Птах удревніх єгиптян. Проте в Біблії відображені інші уявлення про походження мови:староєврейський Бог Ягве (Саваоф) спочатку створював слова, а потім – речі яківони позначають (пригадаєте: «Спочатку було слово…»). Бог Ягве створив лишеодну мову, а як же пояснює Біблія походження безлічі світових мов? Міф про вавилонськестовпотворіння оповідає, що в древньому Вавилоні була зроблена одного дняспроба побудувати башту, з якою можна було б дістатися до самого Бога.Розгніваний Бог змішав мови будівельників цієї башти. Тим самим він позбавив їхможливості розуміти один одного, а отже, і можливості продовжувати будівництвобашти. З тих пір на Землі з’явилася безліч мов. Слабкість міфологічних поясненьмовного філогенезу полягає в тому, що вони виходять тільки з чудотворнихздібностей Бога, проте, і в міфах відображена свідомість важливої ролі мови влюдському житті. Про це свідчить, зокрема, цей міф про творіння вавилонськогостовпа.
Прагматична функція мови, що розглядується у відношенні добожественних, надприродних істот (демонів), виступає в релігійній свідомості якмагічна функція. У чистому вигляді ця функція представлена в заклинаннях.Завдяки ним людина, що встановила контакт з надприродними істотами можездійснювати чудеса – зціляти смертельно хворих, воскрешати мертвих і томуподібне. Жрець (чаклун, шаман і т. п.) перетворює мир без участі яких-небудьматеріальних сил.
Магічна функція мови є функція чудодійна. Безліч прикладів їївикористання приведена в книзі Д. Фрезера «Золотая ветвь». Ось лише один з них.Приблизний опис малайського наступне чаклунства: «Беруть залишки нігтів,волосся, вій або слини наміченої жертви, так, щоб була представлена кожначастина тіла. Потім з воску, здобутого в покинутих бджолиних вуликах,виготовляється лялька. Протягом семи ночей вона повільно спалюється під лампоюіз словами:
Адже я не віск, не віск розтоплюю тут,
А спалюю печінку, серце і селезінку та когось.
Після сьомого разу ляльку остаточно розтоплюють, і жертва «помирає».
З магічної точки зору віруючі сприймають і молитви. Якоюсь міроюмолитва має дійсний позитивний психологічний ефект самонавіювання, оскількивона може налаштовувати віруючих на терпіння, на надію, що їхні страждання немарні, що їхні вороги будуть покарані і тому подібне. Таким чином людинапозбавляється негативних емоцій, бажання помсти тощо. Щоб це відчути,звернемося до такої наприклад, молитви: «Господи, услыши молитву мою, вонмимолению моему во истине Твоей, услыши меня в правде Твоей и не входи в суд срабом Твоим, ибо не оправдается пред Тобой никто из живущих. Ибо теснит врагдушу мою, втоптал в землю жизнь мою, вверг меня во тьму, как умерших в давниедни… Избавь меня от врагов моих, Господи! к тебе прибегаю. Научи меня творитьволю Твою, ибо Ты – Бог мой…». Молитва заснована на вірі, що Бог допоможелюдині бути на висоті найвищих етичних вимог.
Як у заклинаннях, так і в молитвах чоловік встановлюєкомунікативний зв’язок з надприродними істотами. Ці істоти і повинніздійснювати дії, бажані для цієї людини. У всіх релігіях вони діляться надобрих і злих. Спілкування з останніми завжди викликало страх в народі. Людей,які спромоглися на таке спілкування, намагалися позбутися, навіть — стратити(пригадаємо у зв’язку з цим повість А.І. Купріна « Олеся»). До добрих божеств услов’ян відносилися Перун (Бог грому і блискавки), Сварог (Бог сонця), Біліє(Бог тваринництва), Стрибог (Бог вітру), Мокошь (Богиня любові і рукоділля), адо злих – Лісовик (дух лісу), Водяний (дух води), русалки, вовкулаки і томуподібна нечисть. Звідки вона бралася? З мертвяків, тобто з людей, померлих неприродноюсмертю. «Один старий розповідав: «Як вмре чоловік своєю смертю, то іде або нанебо – у рай, або в пекло, до біса. А хто повіситься, або втопиться, той нанебо не йде, а ходить собі по землі… Бо його Бог не кличе, то вин і ходитьпоки не прийде йому година…
Де живуть мертвяки? У всіх нечистих місцях – у болотах, в хащах і томуподібне Всі вони на службі у біса, а деякі дослужуються до лісовиків, водяних ітому подібне «чинів». Один Лісовик розповідав: «Я така ж людина як і всі люди,але на мені хреста немає, я проклятий, мене мати прокляла» (Там же. – З. 7). Наслужбі у бісів знаходяться і русалки. От як про них розповідав одеський протоієрейСоколов: «Особи жіночої статі. Ходять голі. Тіло біле, як сніг. Обличчя світле,як висхідний місяць… Дів і молодих жінок не люблять, але чоловіків з реготомоточують, рвуть одяг, поки абсолютно не зроблять голими. Потім ззаду хапаютьпопід пахви, лоскотанням приводять їх в регіт і лоскочуть до тих пір, поки вонине знепритомніють. Тоді, обсипаючи їх поцілунками, беруть на руки і невидимкамиприносять в будинок і укладають на їхнє ліжко, а одруженого – до дружини під бік»(Зеленин Д.К. «Очерки русской мифологии»).
Спілкування з добрими божествами, зарелігійними уявленнями, не визнається негожим. Більш того, воно заохочується.Кожна людина – залежно від конкретної ситуації – має повне право вступити вконтакт з тим або іншим Богом. У древніх греків була досить деталізованакартина світу, окремі фрагменти якої знаходилися у веденні відповіднихбогів” – Зевса (грому і блискавки), Геліоса (сонця), Посейдона (моря),Гефеста (вогню), Гермеса (торгівлі), Ареса (війни), Феміди (правосуддя),Немезіди (відплати), Мойри (долі), Афродіти (любові і краси) та ін. У скрутнухвилину художники і учені радилися з Аполлоном, а лікарки – з Асклепієм.Спілкування з ними допомагало древнім грекам опановувати і перетворювати світ.
/>2. Хеттська релігія
У XIX ст. до н.е. в Малій Азії виникає перша держава хеттів (хаттів),яка консолідується при царі Телепіні (близько 1535 р. до н.е.). У XII ст. дон.е. Хеттське царство розпадається на дрібні князівства, починається занепадХеттської культури. Проте, хеттська культура продовжувала існувати в МалійАзії, на Анатолійському півострові. У VII-Х до н.е. останнє хеттське князівство Кархемишбуло зруйновано царем Ассірії Саргоном II. Про хеттів зовсім забули в наступністолітті, як і про їх переможців – ассірійців. Тільки в нашому століттісходознавці отримали реальне уявлення про хеттське мистецтво і досяглисправжніх успіхів в складній справі розшифровки хеттських написів.
Великому чеському вченому Беджиху Грозному (1879-1952) вдалосязнайти “мову-ключ” до таємничої хеттської мови. Нею виявилася українська мова іінші слов’янські мови. По-хеттські “небо” звучить як “небіс”, “вода” – як“ватар”, “їсти” – як “ецца”, “довгий” – як “дулуга”, “новий” – як “нова”,“кістка” – як “хаста”. А як співпадає хеттський чисельник “три” з українським“три”, або “сіпта” з українським “сім”. Б.Грозний встановив читання хеттськихклиноподібних написів. Можна висловити судження, що Хеттська держава булазаснована народом, що належав до слов’янської мовної групи, який у ІІ тис. дон.е. з півдня Європи переселився до Малої Азії на Анатолійський півострів.Цілком ймовірно, що засновниками Хеттської держави були індоєвропейці, арійці.
Про релігіюхеттів дають уявлення камінні рельєфи, що зображають процесії богів, іншікультові сцени і релігійні тексти. Для хеттів був характерним культ Великоїбогині –Матері природи, що уособлював сили плодючості. Також у хеттів почитавсябог грози, грому і блискавки Тещуб, який пізніше перетворився на бога –покровителя держави. Хетти вклонялися і богу вмираючої і воскресаючої природиТелепіну. Поряд з цим у хеттів зберігалися багаточисленні культи місцевихбожеств, що є відгомоном родового устрою і великого значення племінноїверхівки. Хеттськая релігія, як і вся хеттськая культура, складалася завдякивзаємодії культур різних народів. В період об’єднання розрізнених міст-держав вєдине царство місцеві традиції і культи, мабуть, зберігалися. Хеттські текстибуквально пістрявлять іменами різних богів. Лише в епоху імперії великацентралізація влади породила тенденцію до ототожнення божеств із схожимифункціями. Індоєвропейські і хаттські (хатти — одна з найдавніших цивілізацій,3-2 тисячоліття до н.е.) релігійні погляди були найдавнішими шарами, що складалиоснову хеттського світогляду. Велика частина богів індоєвропейського походженнябула пов’язана з містом Канеш. До них відносяться бог — захисник Пірва, бог дняСиват, який у хеттів поступово був витиснений хаттським Богом Сонця Естаном, ав лувійцев зберігся під ім’ям Тіват. У текстах часто зустрічається згадкаСиу-сумміса — Бог-наш; вперше воно з’являється в «Написі Аніти». Зміфів слід зазначити «Міф про царицю Канеса», що має паралелі в іншихіндоєвропейських міфологиях. Явне індоєвропейське коріння має і багатообрядових пісень (наприклад, «Гімн Пірве»), гімни («Гімн БоговіСонця», який пов’язаний з морем) описи царського похоронного ритуалу.
Міфологія хаттівтакож зробила істотний вплив на хеттськую культуру. Мабуть, одним з головниххаттських богів був Бог Сонця Естан (Істанус). Він є героєм багатьох міфів,йому присвячені гімни і молитви. У районі Хаттуси більш за всіх почиталиСонячну Богиню міста Арінни Вурунсему. Яке місце вона займала в пантеоні повідношенню до Естану, ми не знаємо, оскільки її чоловіком вважався Бог ГрозиТару (Сару). Вже в «Написі Аніти» він з’являється верховним богом,часто іменується «царем небес, владикою землі Хатті». Він був богомбитви і зв’язувався з військовими успіхами царства Хеттського. У міжнароднихдоговорах Бог Грози виступав представником всієї держави (див. «Мирнийдоговір між Рамсесом і Хаттусилі»). Його священною твариною був бик, щоінколи замінював на вівтарях зображення бога. Богові Грози присвячено багатоміфів: «Міфи про Іллуянке», «Луна, що впала з неба»,«Телепінус і дочка Океана». Дочками Вурунсему і Тару були сонячнебожество Мецулла і Хулла а внучкою — богиня Цинтухи, яких також почитали вАрінне. Одним з найдревніших богів був Хальсамуїт — Бог Престолу, уособленняцарської влади. Покровителькою Хаттуси вважалася войовнича богиня Інара, щограла помітну роль в «Міфі про Іллуянке». Хаттськоє походження має ібогиня Катахцифурі — «Цариця Богиня» у хеттських текстах іменованаКамрусепой (див. «Міфи про Камрусепе», «Місяць, що впав знеба», «Зникнення Телепінуса»). У текстах зустрічаються згадкибога-коваля Хасаміля, бога-пастуха Хапанталі, божества підземного світуЛельвані, богині зерна Каїт, бога Місяця Кашку. Життєву силу природи втілювавБог родючості Телепіну, ім’я якого нерозривно пов’язане з міфом про зникаючогобога. Хаттський вплив відчувається в уявленні хеттів про мову богів і людей — імена богів на них нібито звучать по-різному. Багато імен хеттських божеств єпростим перекладом з хаттського. З кінця Древнього царства хеттськая релігіяпопала під сильний хуррітськоє (хурріти — древній народ, що існував у північнійМесопотамії у другій половині 3 тисячоліття. до н.е.) вплив. Бог Грози з містаНеріка знайшов свою паралель в синові Хебат — богові Шаррумі. Хеттським храмом вважавсявеликий мощений двір, оточений безліччю господарських і культових споруд.Статуя бога, зазвичай зроблена з дорогоцінного металу, містилася в целі (цела –кімната, або внутрішня частина культових споруд; внутрішнє святилище) так, щоне була видна тім, що зібрався у дворі. Швидше за все, обряд богослужінняпроводили вибрані жерці. Храм вважався житлом бога, а жерці — його слугами, якігодували, поїли, одягали і всіляко ублажали його.
Нещастя і невдачісприймалися хеттамі як кара за якою або провина. Найчастіше для проясненняпричин божого гніву служили ворожіння. Існували три основні методи: ворожінняпо нутрощах жертовних тварин, по польоту птиць і по долі. Останнім займалисяведуньї, яких звали «старими».
Мистецтво, архітектура хеттів становить великий інтерес, і самейому багато в чому зобов’язане могутнє ассірійське мистецтво. Задовго доутвердження панування Ассірії біля входу у хеттські храми і палаци височілиграндіозні фігури фантастичних тварин – вартових. Археологи знайшли оригінальніскульптури на Чорній горі: камінні голови з великими очима, які вражають своїмпильним поглядом.
/>3. У чому полягає, заКонфуцієм, ідеал досконалої людини і як він вплинув на формування китайськогосуспільства?
Конфуціанство — стародавня китайська філософська школа, згодомвпливова філософсько-релігійна течія, основа китайського способу життя, принципорганізації китайського суспільства. Засновник — китайський філософ Конфуцій(551-479 рр. до н.е.). Вчення Конфуція, яке з’явилося на основідавньокитайських релігійних та філософських вчень, тим не менш сильновідрізняється від них, а в деяких питаннях навіть має суперечності з ними.Однією з таких суперечностей є думка про першорядність суспільних відносин таїх пріоритет над природою. Якщо давньокитайські вчення вважають досконалимприродній порядок і, як наслідок, ідеальним все, що було створено не людськоюпрацею, то Конфуцій у першу чергу піддав це сумнівам та довів свої переконаннятим, що природне начало в людині є зовсім не ідеальним. В противагу до тихсхідних вчень, що передували конфуціанству, воно несе думку про те, що єголовним в житті, тобто те, до чого має прагнути людина – не замкнутися надосягненні особистої гармонії з природою, а досягнути гармонії з самим собою тагармонії з суспільством. Саме Конфуцій першим на Сході висловив думку про те,що головне для людини – гармонія з подібними. Виказавши це припущення, вінпов’язав зовсім різні для нього області дослідницької діяльності людини –державу, суспільство і людину. Предметом першорядної важливості у Конфуціявважається суспільство людей, і його складова – конкретна жива людина. Одним ізперших Конфуцій дав своє пояснення силам, що змушують людину діяти. І даючи цепояснення, він ввів ряд повністю нових понять. Деякі з них, на довгий часвизначили не тільки параметри розвитку політичної культури, а в багато чому ідолю духовної культури усього китайського народу. Вперше в історії культурибула створена реальна модель ідеальної людини, яка спричинила великий вплив наформу національного характеру ті духовного життя китайців.
Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепціюідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов’язку, повага достарших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Етикаконфуціанства спрямована на самопізнання і самовдосконалення, на відвертаннялюдини від поганих вчинків. Конфуціанство соціалізовано, прив’язано досуспільного життя. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім’ї та вдержаві, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов’язків міжчленами суспільства. Основа соціального устрою — моральне самовдосконаленняіндивіда й дотримання норм етикету, проголошення влади правителя священною, аметою державного управління — інтереси народу. Етика конфуціанства побудованана засадах незавдання шкоди та помірності. Виховання при цьому спрямоване нарозвиток моральності, зосередженості та мудрості. За порушення морально-етичнихнорм людину карають не боги, а вона сама себе, тобто погані, або добрі вчинкизабезпечують щасливе чи злиденне подальше існування.
Конфуцій жив в епоху великих соціальних іполітичних потрясінь, коли Китай перебував у стані тяжкої внутрішньої кризи, іколи питання стабільності держави вийшли на перший план. Як правильно керуватидержавою, щоб зберегти в ній незмінний порядок – питання, яке хвилює Конфуція впершу чергу. Людина цікавить його не сама по собі, а як частина ієрархії, девона займає чітко визначене місце. Тому вчення про людину є невіддільним відвчення про керування державою. Ціль конфуціанського вчення про людину –показати, як повинна поводитися людина в різних ситуаціях, тобто це вчення маєяскраво виражену практичну спрямованість, а теоретичний аспект є підлеглим:обґрунтувати вічність і незмінність правил поведінки, що рекомендуються, івідносин між людьми. Досить познайомитися з таким твором, як «Лунь юй», що усідослідники вважають найбільш достовірним вираженням поглядів Конфуція, щобпереконатися, що для нього немає проблеми людини, а є набір практичних порад,які дає вчитель Кун. Світоглядну основу вчення про людину Конфуцій необговорює. Кун — Цю пропонує свої рекомендації, виходячи з традиційнихкитайських поглядів на будову світу. З контексту його висловів стає зрозумілимте, що людину він розглядає як особливий предмет природи, що підкоряється їй,але й вміє їй протистояти. Це пояснюється серединним положенням людини щодоНеба і Землі: з одного боку, людина вкладається у світобудову, складаючи з неюєдине ціле і, виступаючи з’єднуючою ланкою між Небом і Землею, а з іншого боку– людина займає у світобудові унікальне місце, що дозволяє їй співвіднести себеяк з Небом, так і Землею. Традиційні для китайських світоглядних системкатегорії – дао («правильний шлях») і де («обдарованість») – такожвикористовуються в «Лунь юй» без обговорення і додаткових коментарів. ВзагаліКонфуцій волів за краще не займатися питаннями світобудови і світогляду,зокрема, відмовлявся висловлюватися про духів, зосередившись на вченні проправильну поведінку. Конфуцій відмовлявся обговорювати питання про природулюдини, як свідчить «Лунь юй», обмежившись розпливчастим висловленням: «Посвоїй природі (люди) близькі один одному; по своїх звичках (люди) далекі одинвід одного».
Конфуцій чітко розмежовує людей, що мають різний соціальнийстатус, в залежності від моральних якостей, яким він приписує надлюдське,всесвітнє значення і тим самим затверджує неминучість і непорушністьсоціального розшарування. На його думку, небо стежить за справедливістю наземлі, стоїть на сторожі соціальної нерівності.
Моральні якості складають 5 взаємозалежних начал, чи сталих:«жень» – гуманність, людинолюбство; «сінь» — щирість, прямота, довіра; «і» –обов’язок, справедливість; «лі» – ритуал, етикет; «чжи» – розум, знання. Основалюдинолюбства – «жень» – «шанобливість до батьків і поважність до старшихбратів», «взаємність» чи «турбота про людей» — основна заповідь конфуціанства.«Не роби іншим того, чого не бажаєш собі». «Жень» — це високий, майженедосяжний ідеал, характерними рисами якого були наділені лише стародавні: ізсучасників Конфуцій, включаючи себе, вважав гуманним тільки свого ранопомерлого улюбленого учня Янь Хуеня. Обов’язок — «і» — це моральнезобов’язання, яке гуманна людина завдяки своїм доброчесностям накладає на себесама. Почуття обов’язку, як правило, зумовлене знанням і вищими принципами, алене розрахунками. Задача відтворення норм поведінки покладається на саму людину:«Стримувати себе для того, щоб в усьому відповідати вимогам ритуалу, — це і єлюдинолюбство… Здійснення людинолюбства залежить від самої людини, хіба вонозалежить від інших людей?» Так гуманність зв’язується з ритуалом, причомулюдина повинна прикласти певні зусилля, щоб перебороти себе, включитися всистему відносин, регульованих правилами етикету, і домогтися того, щоб даліпроявляти себе щонайкраще без додаткових зусиль, тобто стати «шляхетним мужем»(Цзюнь-цзи). Усе це вказує на необхідність виховання, що передбачає діяльнуучасть у ньому самої людини, її прагнення стати вихованою. Але це не означаєвідмову від відповідальності. Скоріше мова йде про урівноваженість і того ідругого, тому що природність забезпечує прояв щирості: «Після того яквихованість і природність у людині врівноважать один одного, вона стаєшляхетним мужем».
Варто підкреслити, що не будучи філософією і релігією в повномузмісті цих слів, конфуціанство відіграє величезну роль в історії Китаю.Конфуціанство – це так само і політика, і адміністративна система, і верховнийрегулятор економічних і соціальних процесів, словом, — це основа всьогокитайського способу життя. Протягом більше ніж двох тисяч років конфуціанствоформувало розум і почуття китайців, впливало на цих переконання, психологіюповедінки, мислення, сприйняття, на їхній побут і уклад життя.
/>/>4. Чим православ’я відрізняється від католицизму?
Внаслідок поділу Римської імперії на Західну, де домінувалалатинська мова і культурна спадщина та один церковний центр Рим та Східну(Візантію), де культурної та церковної домінанти не склалось утворилось двіцеркви з специфічними рисами. Схизма 1054 року привела до остаточного поділухристиянства на католицизм та православ’я. Католицизм і православ’я маютьдосить істотні відмінності на рівні догматики, культу та церковної організації.Для католицизму притаманна певна гнучкість, схильність до пристосування досоціального оточення. Православ’я міцно тримається догматичної закостенілості,що спирається на визнання тільки Нікео-Константинопольського Символу віри.
Православ’я (Вселенська Православна Церква, Кафолічна ПравославнаЦерква, Вселенське Православ’я) — друга за чисельністю внутрішньо єдина християнськаспільнота у світі.
Католицизм — один із напрямків християнства, яке в одинадцятомустолітті розділилось на католицьку (західну) і православну (східну) церкви.
І католицизм, і православ’я визнають священними сім Святих Таїнств:Євхаристія, Покаяння, Миропомазання, Соборування, Священство, Хрещення та Вінчання.Проте головна розбіжність у християнських церков — це ставлення до догматів. Догматикатолицької церкви відрізняються фундаментально від учення православ’я — тамають такі ознаки:
· догмат про походження Святого Духа (filioque) — від Бога-Отця івід Бога-Сина, на відміну від православ’я, де визнається походження святогоДуха прямо від Бога-Отця;
· вчення про чистилище — проміжне місце між раєм та пеклом, у якомудуші грішників очищуються перш ніж отримати вічне щастя в раю. У чистилищітимчасово попадають душі людей, які не розкаялись в повсякденних гріхах абоспокутують смертні;
· догмат про непорочне зачаття Діви Марії. Догмат існує з 1870 року;
· догмат про непогрішність Папи — у справах віри з питань віри йморалі папа римський, як Найвищий Пастир Церкви не може, зобов’язуючи всіхвіруючих, помилятися. У 1870 був прийнятий догмат про непогрішність Папи впитаннях віри і моралі. У православ’ї немає земних намісників Бога.
Інші канонічні відмінності, що вирізняють католицизм та іншіхристиянські течії:
· безшлюбність усього духовенства в римському католицизмі. Управослав’ї духівництво ділиться на чорне (що чернечить) і біле(одружене);
· перманентність священства — священик, раз посвячений, не можезалишити духовного сану;
· почесний титул кардинала, якого немає в інших християнськихцерквах;
· заборона розірвання шлюбу.
Православні і католики визнають права світських властей (управослав’ї концепція симфонії духовних і світських властей). У католицизмііснує догмат про верховенство церковної влади над світською (the Bull«Unam Sanctam»), який на сьогоднішній день розглядується лише зісторичної точки зору.
Православні не визнають явища Діви Марії в Лурді і Фатіме достойменними,Ватикан же визначає їх як «гідні віри». Православні вважають украй підозрілимикатолицькі містичні практики, пов’язані з посиленими фантазіями (медитаціями)щодо страждань Христа. У православ’ї вважають стигмати проявом самогіпнозу.Західні католики вважають підозрілими православні містичні практики.
Православ’я негативно відноситься до руху харизматичногооновлення, підтриманого деякими Папами.
Православ’я критикує надмірно юридичний, схематичний і«торгашеський» стиль католицьких богословів. Середньовічна торгівляіндульгенціями в наші дні набула формальний характер.
Православні засуджують католицьку практику, коли до конфірмації(приблизно до 12 років) дітей і підлітків не причащають.
Спільна молитва православних з розкольниками по канонічному правудопускається, хоча і не рекомендується; але не всі православні, що вважаютькатоликів розкольниками, будуть з ними разом молитися.
Взаємодія православних і греко-католиків (уніатів, католиківсхідного обряду) на Україні породила безліч проблем в стосунках російськоїправославної Церкви та Ватикану.
Католицькі ієрархії нерідко стверджують, що Православна іКатолицька Церкви рівні в тому або іншому сенсі, наприклад, в засобах спасіння,при цьому Католицизм не визнає єдиної Православної Церкви і веде діалог з поміснимиправославними церквами поодинці.
/>/>/>5. Вкажіть основніпричини виникнення і масового поширення неорелігій
/>
Неорелігії або новітні релігійні рухи (НРР) – релігійні течії,чиє віровчення та організаційні структури виникли у другій половині ХІХ-ХХ ст.
Справжній вибух неорелігій спостерігався у другій половині ХХ ст.Єдиної точки зору щодо того, який релігійний рух називати новітнім немає. Однідослідники пропонують вважати НРР ті рухи, які зародилися у 1960-1970-ті рр.,другі – у 1940-1950-ті рр. Нарешті, треті наполягають віднести до неорелігійтечії, які з’явилися за останні 150-200 років. Це дозволить, на їхню думку,занести до НРР Свідків Єгови і мормонів.
Зростанню НРР сприяє загальна орієнтаційна криза західноїцивілізації, криза традиційних інститутів, синтез західних і східних духовнихтрадицій, втома від раціональності й утилітаризму, незадоволеність відповідямина животрепетні питання, отриманими у традиційних суспільних рамках. НРРпоширені по світу неоднаково. Деякі з них не виходять за межі ареалу їхвиникнення, як, наприклад, різні незалежні, месіанські, хіліастичні,синкретичні церкви й секти тубільців Тропічної і Південної Африки, ЛатинськоїАмерики, Океанії. Більшість з них називає себе християнськими. Хоча через те,що у їх віровченні й обрядах багато запозичених елементів з тубільних культів,вони радше належать до традиційних вірувань, ніж до християнства. Інші НРР невизнають державних кордонів і поширюють свої віровчення по всім континентам івідтак перетворюються на новітні світові релігії.
/>Існують різнівиди класифікації неорелігій. Найбільш поширеним є поділ новітніх релігійнихрухів на
неохристиянство;
орієнталістські релігійнірухи;
синкретичні релігійнірухи;
неоязичництво.
До НРР можна також додати сайєнтологічні (Церква сайєнтології Л.Рон Хаббарда); психотерапевтичні та психо-спирітуальні рухи (різні практикийоги, послідовники Порфирія Іванова).
Неохристиянство – релігійні течії, які виникають у рамкаххристиянської традиції. До неохристиянських течій з певними зауваженнями можнавіднести Церкву Ісуса Христа святих останніх днів (ЦІХСОД), відому як церквумормонів. Найбільш динамічно у світі розвиваються харизматичні церкви.Харизматичний (від грец. – Божа благодать) рух виник у 1906 р. у Лос-Анджелесі(США).
До орієнталістського (від лат. — східний) напряму належать нові індуськіта буддистські рухи, які виникли у рамках релігійних систем Сходу. Для цихтечій характерно запозичення положень з різних релігій. Буддистське абоіндуське вчення поєднується з елементами даосизму, конфуціанства, синтоїзму,тощо.
В основі синкретичних рухів лежать еклектично поєднані елементизахідних і східних релігійних систем. Прихильники деяких з цих течій визнаютьосновні релігії світу лише як різні шляхи до одного Бога, але тільки своюрелігію вважають найбільш істиною, здатною подолати конфесійні розбіжності йоб’єднати всі релігійні традиції. До синкретичних рухів належать Віра Багаї,Церква уніфікації, Велике біле братство, АУМ Сінрікьо, Церква “Останньогозаповіту”.
Термін неоязичництво об’єднує різні групи новітніх релігійнихрухів, які, як правило, з’являються як наслідок спроб відродити первіснівірування передхристиянської доби і сакралізувати за їхньою допомогоюнаціональну ідею. Новий язичницький рух виник як реакція на модерні суспільніпроцеси, руйнування етнічної культури.
/>В Україні склавсянадзвичайно сприятливий клімат для поширення новітніх релігійних рухів. Середголовних причин цього процесу слід назвати соціально-економічну і політичнунестабільність; значну відірваність людей від церковних традицій; ослабленістьісторичних церков та їхніх місіонерських структур; потужний фінансовий тискзакордонних релігійних місій; брак високих ідеалів. Окрім того, НРР постають нахвилі протесту проти традиційних цінностей і пов’язані з молодіжноюсубкультурою. Часто до новітніх релігійних рухів прилучається юнацтво, якерозчарувалося в інших формах бунту (вживання наркотиків, секс-революція,контркультура тощо). Привабливою рисою НРР для деяких богошукачів є їхняекзотичність. Ідея поєднання Сходу і Заходу упала в Україні на добрий ґрунт,оскільки її розташування на межі різних цивілізацій спричинило формування унашого народу світоглядного плюралізму, терпимого ставлення до інакомислення. ВУкраїні харизматизм з’явився на рубежі 80-90-х рр. ХХ ст. і тісно пов’язаний зіншими протестантськими напрямами, переважно з п’ятидесятництвом. Нині вУкраїні нараховується понад однієї тисячі громад харизматичних течій. Найбільшез них належать до Церкви повного Євангелія. Переважна більшість харизматів складаємолодь віком до 30 років. З кінця 1980-х рр. орієнталістські рухи починаютьпроникати до України. На населення країни вони не справили значного впливу іскладають сьогодні незначну частку від загальної кількості релігійних громад.Серед усіх східних течій в Україні найбільш помітним є Міжнародне товариствасвідомості Крішни (МТСК), відоме також під назвою рух “Харе Крішна”.Неоязичники України представлені кількома релігійними організаціяминеоязичницької основи, зокрема громадами Рідної української національної віри(РУНВіра), слов’янсько-ведичного руху “Хара-Хорс” та ін.