ПЛАН
1. Книга Вихід. Загальнийогляд основних тем. Переклад книг Нового Завіту
2. Старий Завіт
3. Поняття тоталогічних секті деструктивний культ
1. Книга Вихід.Загальний огляд основних тем. Переклад книг Нового Завіту
Книга Вихід — друга книга Пятикнижия (Тори), Старого Завіту івсієї Біблії. У Талмуді зустрічається назва «Хомеш шени|» (букв. «Друга пятина») або«Сефер а-шени|» («Другакнига), оскільки вона йде за книгою Буття. У середньовічних джерелах інодітакожназивається „Сефер йеціат Мицраим“ (»Книга Виходу зЄгипту”). Книга описує період часу від початку поневолення євреїв в Єгиптіфараоном, що «не знав Йосипа» (1:8), до першого місяця другого рокупо Виходу їх з Єгипту (40:17), всього біля 130 років. Складається з 40 глав.
Зміст книги Вихід викладає історію єврейського народу«від тієї хвилини, коли євреї під тиском фараонів починають відчувативзаємну солідарність, зближуються все тісніше і тісніше почуттям загальноїнебезпеки і чудесами, що супроводжували Вихід з країни поневолення — додарування закону на Синае, до отримання повного національного життя,зосередженого біля головного святилища — Скінії».
Поміщене в ці рамки, зміст книги Вихід може бути розділенийна три частини:
1. перша після короткого вступу (1:1- 7), що зв’язуєоповідання Книги Вихід з Книгою Буття, розповідає про звільнення єврейськогонароду з єгипетського рабства (1:8 — 13:16);
2. друга викладає історію подорожі євреїв до гори Синай(13:17-18:27);
3. третя оповідає про ув’язнення і оновлення ЗаповітуБога з обраним народом (19:1-40:38|).
Народження Мойсея (глави1-4)
Євреї живуть в Египте як раби. Фараон наказує вбивати усіхєврейських новонароджених хлопчиків. Щоб врятувати Мойсея, мати поміщає його вкошик з очерету і відправляють по річці Ніл. Дочка фараона його знайшла іусиновила.
Мойсей росте серед єгиптян, але почуває себе євреєм. Убившиодного дня наглядача над ізраїльтянами-рабами, він вимушений бігти з Єгипту напівострів Синайский, в землю Хорев. Там йому являється небесний голос, якийповеліває Мойсеєві повернутися в Єгипет, щоб вивести звідти своїх братів зполону рабства і зрадити їх служінню Богові, що відкрився йому.
Десять страт єгипетських (глави 5-13)
Повернувшись в Єгипет, Мойсей ім’ям Бога вимагає у фараонавідпустити його народ, демонструючи чудеса, покликані переконати фараона і|та| його наближених в божественності йогопризначення. Ці чудеса дістали назву 10 страт єгипетських через те, що кожнепродемонстроване Мойсеєм диво супроводжувалося лихами для єгиптян.
Останнє з цих чудес, таке, що відтоді означає як Пасха(Песах) — страта усіх єгипетських первістків і порятунок первенців ізраїлевих,ознаменувало початок самого Виходу, євреї покидають свої будинки і, йдучи заМойсеєм, прямують до північно-східної межі Єгипту.
І сказав Господь Мойсеєві і Аарону в землі Єгипетській,кажучи: місяць цей [та буде] у вас початком місяців, першим [так] [буде] він увас між місяцями року. Скажіть усьому суспільству Ізраїлевих: в десятий [день]цього місяця нехай візьмуть собі кожного одного агнця по сімействах, по агнцевіна сімейство; а якщо сімейство так мало, що не [з’їсть] агнця, то нехай візьмез сусідом своїм, найближчим до будинку свого, по числу душ: по тій мірі,скільки кожен з’їсть, расчислитесь на агнця. Агнець у вас має бути без вади,чоловічої підлоги, однорічний; візьміть його від овець, або від кіз, і нехайвін зберігається у вас до чотирнадцятого дня цього місяця: тоді нехай заколютьйого усі збори суспільства Ізраїльського увечері, і нехай візьмуть від крові[його] і помажуть на обох косяках і на перекладині дверей в будинках, де будутьє його; нехай з’їдять м’ясо його в цю саму ніч, випечене на вогні; з пріснимхлібом і|та| з|із|гіркими [травами] нехай з’їдять його; не їжте від нього недопеченого, абозвареного у воді, але їжте випечене на вогні, голову з ногами і нутрощами; незалишайте від нього до ранку; але що залишилося від нього до ранку спаліть навогні. Їжте ж його так: нехай будуть стегна ваші препоясани, взуття ваша наногах ваших і палиці ваші в руках ваших, і їжте його з поспішністю: це — ПасхаГосподня. А Я в цю саму ніч пройду по землі Єгипетською і уражу всякийпервісток в землі Єгипетській, від людини до худоби, і над усіма богами Єгипетськимивироблю суд. Я Господь.
Перехід через Чермное море (глави 13-15)
Крик народу дійшов до слуху Господа, і Він послав йомурятівника в особі Мойсея. Чудесно врятований і вихований при дворі, Мойсей,отримавши доручення звільнити народ, повів боротьбу з гордими фараонами;спираючись на лиха (страти єгипетські), що осягнули країну, він змусив фараонавідпустити народ. Зробивши встановлену в спогад знаменної події Пасху, народ,під буттям на чолі Мойсея, рушив з Єгипту, захопивши з собою масу всяких скарбів,узятих у єгиптян. Оскільки прямий шлях на північний схід був перегородженийсуцільною стіною пограничних укріплень, то Мойсей повів народ до південногосходу, щоб, обігнувши західну затоку Чермного (Червоного) моря, проникнути встепи півострова Синайского. Між тим фараон встиг одуматися: не бажаючипозбутися величезної дармової робочої сили, він кинувся в гонитву за утікачамиі наздогнав їх біля берега затоки. Положення євреїв було критичне, між нимиготова була вибухнути паніка; але, по дивному помаху жезла Мойсеєва, морерозступилося перед ними і вони встигли перебратися на іншу сторону, а колиєгиптяни кинулися за ними, воно поглинуло їх у своїх хвилях. Народ урочистовідсвяткував цю велику подію хвалебними піснями Богові і танцями. Потім євреїрушили до Синаю, де дан був ним закон і де здійснилася повна релігійна і суспільно-політичнареорганізація народу. Після 40-річного мандрування в пустелі, євреї вступили вХанаан.
Синайське Одкровення (глави 19-20)
Приблизно через п’ятдесят днів після того, як євреї покинулиЄгипет були дані приписи, десять основних законів, які, згідно з біблейськимтекстом, були дані самим Богом Мойсеєві на горі Синай у вигляді кам’янихтаблиць — Скрижалей Заповіту.
Згідно єврейської традиції, варіант, що міститься в книзі Вихід,був на перших, розбитих скрижалях, а варіант Второзакония — на других. Синайстояв у вогні, оповитий густим димом, земля тремтіла, гримів грім, блищалаблискавка, і в шумі стихії, що розбушувалася, покриваючи його, лунав голосБожий, що вимовляв заповіді.2. Старий Завіт
Старий Завіт — перша, найдавніша з двох (поряд з Новим Завітом), частинахристиянської Біблії, стародавнє єврейське Святе Письмо («Єврейська Біблія»),загальний священний текст іудаїзму, християнства та ісламу. Книги Старого Завіту були написані в період з XIII по I ст. до н. е… [1]давньоєврейською мовою, за винятком деяких частин книг Даниїла та Ездри [2],написаних наарамейском мовою. [3] В період з III ст. до н. е… по I ст. н. е… СтарийЗаповіт був переведений на давньогрецьку мову [4]. Цей переклад («Септуагінта») був прийнятий першимихристиянами [5] і зіграв важливу роль у становленні християнського канонуСтарого Завіту.
Канон Старого Завіту — сукупність старозавітних книг, визнаються Церквоюбогонатхненним. Перерахування канонічнихстарозавітних книг трапляється вже в доксографіі Орігена [21]. Богонатхненність книг старозавітного канону, а такожспадкоємність його, відзначаються в Новому Завіті (2Пет.1: 21 [22]), а такожранньохристиянськими істориками та богословами [23] [24].
В даний час існують три канону Старого Завіту, що відрізняються заскладом і походженням:
1. Юдейський канон (Танах), щосформувався в I-II століттях н. е… в іудаїзмі;
2. Християнський канон,заснований на олександрійської версії корпусу священних текстів іудаїзму(Септуагінта) і прийнятий вПравославной і Католицькій Церквах;
3. Протестантський канон, щовиник в XVI столітті і займає проміжне положення між першими двома.
В історії формування канону Старого Завіту очевидним чином виділяютьсядва етапи: формування канону в іудейській середовищі та ухвалення цього канонухристиянською Церквою.
Юдейський канон
Юдейський канон поділяється на три частини відповідно до жанру і часомнаписання тих чи інших книг.
1. Закон або Тора, що включаєП’ятикнижжя Мойсея
2. Пророки або Невиим, щовключають, крім пророчих, деякі книги, які сьогодні прийнято вважатиісторичними хроніками.
Невіім поділяються, у свою чергу, на три розділи.
Стародавні пророки: книги Ісуса Навина, Суддів, 1 і 2 Самуїла (1 і 2Царств) і 1 і 2 Царів (3 і 4 Царств)
Пізні пророки, що включають 3 книги «великих пророків» (Ісаї, Єремії таЄзекіїля) та 12 «малих пророків». У рукописах «малі пророки» становили один сувій і вважалисяоднією книжкою.
3. Письма або Ктувим, що включаютьтвори мудреців Ізраїлю і молитовну поезію.
У складі Ктувим виділяється збірка «п’яти сувоїв», що включає книги Пісняпісень, Руф, Плач Єремії, Проповідник і Естер, зібрані відповідно з річнимколом читань у синагозі.
Перші букви назв цих трьох частин Письма (Тора, Невиим, Ктувим) у складііудейського канону складають слово ТаНаХ. Іудейська традиція часто іменує книги за їх першою слову.
Розподіл Танаха на три частини засвідчено багатьма стародавніми авторамина рубежі нашої ери. Згадкапро «закон, пророків та інших книгах» (Сір.1: 2) ми виявляємо в книзіПремудрості Ісуса, сина Сираха, написаної близько 190 р. до н. е… ЄвангелістЛука в останньому розділі свого Євангелія наводить слова Ісуса: «щоб виконалосьусе, що про Мене в Законі Мойсеєвім, та в Пророках і Псалмах» (Лк.24: 44). Однак у більшості випадків євангелісти використовують вислів«закон і пророки». Трирозділи Танаха називають також Філон Олександрійський (бл. 20 до н. Е… — Бл.50 н. Е..) Та Йосип Флавій (37 н. Е… -?).
Умовно книги Суддів і Рут, Єремії та Плач Єремії, Ездри і Неємії попарновважаються як одна книга по загальному автору, так що загальне число книгТанаха прирівнюється до 22, за кількістю літер єврейського алфавіту. Багато стародавні автори налічують в Танасі 24 книги. Всі книги іудейського канону спочатку були загальновизнанимиу всіх християнських громадах.
Олександрійський канон (Септуагінта)
Олександрійський канон Старого Завіту (Септуагінта) був прийнятий нарубежі нашої ери у євреїв Олександрії і ліг в основу християнського канонуСтарого Завіту (це стосується як тексту, так і складу та рубрикації книг). Він помітно відрізняється від іудейського Танаха як заскладом книг, так і за їхнім розташуванням і окремим текстам. Необхідно мати на увазі, що текстуально олександрійськийканон заснований на інший, не протомасоретской, версії оригінального тексту. Не можна виключити також і те, що доповнення в ньому можутьмати християнське походження.
Після зруйнування Другого Храму олександрійський канон не був прийнятийіудаїзмом і зберігся тільки в списках християнського походження.
Структурно олександрійський канон відрізняється тим, що книги Невиим іКтувим перерозподілені між розділами відповідно до іншим, ніж у Танасі,представленням про жанри. Це 39[25] книг, які представляють собою наступні розділи:
1. Законодавчі книги(П’ятикнижжя) (Буття-Повторення Закону)
2. Історичні книги (Книга ІсусаНавина-Естер)
3. Учительні (поетичні) книги(Книга Іова-Книга притчею Соломонових-Книга Проповідника)
4. Пророчі книги (Книга пророкаІсаї-Книга пророка Малахії)
Крім того, додані до канону цілком або істотно текстуально доповнені рядкниг. Так, Друга книга Хронік включає часто вживану в східнохристиянськомубогослужінні молитву Манасії (2Пар.36: 24 слл). В книзі Естер додані Пролог (следут перед 1-ю главою книги),список указу Артаксеркса про знищення юдеїв (слід між 13-м і 14-м віршем 3-горозділу книги), молитва Мордехая і Естер (слід у завершенні 4-й глави книги) і список 2-го указу Артаксеркса, скасовує йогоперший указ (слід між 12-м і 13-м віршем 8-го розділу). У книзі пророка Даниїла додані: пісня 3-х юнаків пещі (слідміж 23-м і 24-м віршами 3-го розділу, відповідає 24-91 віршу в російськійповному Синодальному перекладі) та 2 додаткові глави — 13-я про Сусанні і 14-я про Віле і дракона. Цілком відсутні в єврейській Біблії книги Товита і Юдити,Премудрості Соломона і Премудрості Ісуса, сина Сираха, пророка Варуха таПослання Єремії, а також 2 книги Ездри.Деякі списки Септуагінти включають також1 і 2 книги Маккавейських.
Православна Церква у складі «Старого Завіту» нараховує 39 канонічних та11 неканонічних книг, відрізняючись цим від Римсько-Католицької Церкви, яканалічує у своїй Вульгаті 46 канонічних книг (включаючи книги Товит, Юдита,Премудрість Соломона і 2 кн. Маккавейських).
Протестантський канон
В епоху Реформації панівне на Заході уявлення про канонічність іавторитеті біблійних книг піддається радикального перегляду. Якоб ван Лісвельдт (Jacob van Liesveldt) в 1526 р. і МартінЛютер в 1534 р. видають Біблії, в яких включають до Старого Завіту тільки книгиіудейського канону. Що невходять до іудейський канон книжки отримують в протестантській традиції назваапокрифи — термін, закріплений в східнохристиянської традиції за пізньої (IIст. До н. Е… — I ст. Н.е) літературою, ніколи не входила в олександрійський іхристиянський канони.3. Поняття тоталогічних сект і деструктивний культ
Деструктивний культ або деструктивна секта (англ. Destructivecult) — термін, використовуваний соціологами, психологами, богословами іпубліцистами на заході і в Росії по відношенню до релігійних, неорелігійних ііншим групам і організаціям, що завдали шкоди суспільству або своїм членам(матеріальний, психологічний або фізичний), а також підозрюваним в потенційнійнебезпеці завдання такої шкоди.
Історія появи поняття в російській мові
На початку 1990-х років в Росії з’явилася велика кількістьнових для країни релігійних організацій і груп. За межами пострадянськогопростору з таким явищем в 1960-і роки зіткнулися США, а потім країни ЗахідноїЄвропи. У Росії релігійні новоутворення з’являлися і поширювалися в основному врезультаті зусиль іноземних місіонерів, а деякі, неорелігійні об’єднання,зародилися виключно на російському ґрунті.
Після появи нових релігійних рухів виникла проблема їхнайменування. Традиційно така проблема вирішується за допомогою віднесеннянових релігійних утворень до якоїсь вже існуючої релігійної традиції, або, якщорелігійне новоутворення не вміщуються в прийняту типологізацію, його включаютьв новий тип релігійних організацій. Класифікація релігій є складною івідповідальною справою, оскільки прилічення конкретної групи або організаціївірян до категорії, що носить негативний відтінок, служить причиноюдискримінації і навіть переслідувань. Саме з цієї причини, в науковомурелігієзнавстві і соціології релігії класифікація релігії є найважливішою іскладнішою проблемою.
На початку 1990-х років в Росії увійшла до моди методологіякласифікації нових релігійних утворень, головним чином запозичена з праць західнихсоціологів, психологів і протестантських богословів. Їх праці були опублікованіросійською мовою і почався процес перейняття використовуваного ними для описурелігійних і неорелігійних груп термінологічного апарату. До широкого оборотуувійшли такі терміни, як «культ», що використався з початку XXстоліття в США і Великобританії для позначення або нетрадиційних релігійнихоб’єднань, або що відхилилися від догматизму історичного християнства. У тій,що утворилася пізніше за конструкцію — «деструктивний культ», акцентбув перенесений на шкоду особи, сім’ї і суспільству в цілому. Оскільки середдослідників не існує єдиного визначення чітких і стійких ознак«культу» і «деструктивного культу», то в круг деструктивнихкультів в ЗМІ і навколорелігійній| публіцистицічастенько відноситься безліч самих різних релігійних утворень.
Ознаки деструктивного культу
Згідно з визначенням, прийнятим в антикультовому русі,деструктивний культ — це група або рух, що демонструє значну, глибоку абонадмірну прихильність або захопленість, відданість певній людині, ідеї або речіі використовуючі неетичні маніпулятивні методики переконання і управління(наприклад, ізоляція від колишніх друзів і сім’ї, виснаження, застосуванняспеціальних методів, розроблених з метою посилення навіюваності і сліпогодотримання, потужний груповий тиск, управління інформацією, тимчасовевідключення індивідуальності або призупинення дії критичного здорового глузду,заохочення повної залежності від групи і боязні її покинути і т.д.), призначенідля того, щоб сприяти реалізації цілей лідерів групи з фактичним або можливимзбитком для членів цієї організації, їх сімей або суспільства.
Згідно з антикультовою літературою, деструктивні культи єрелігійними і неорелігійними об’єднаннями, які практикують «промиваннямізків» і «управління свідомістю» своїх послідовників, їх членизвинувачуються в самогубствах і вбивствах інших людей. Частина авторів іншого,контркультового напряму відмічає, що для віровчення деяких деструктивнихкультів характерне апокаліптичне очікування швидкого Кінця Світу і ОстанньогоСуду, що іноді є поштовхом для здійснення вбивств і самогубств. На думкусвященнослужителів, апокаліптичні настрої можуть виникати і в традиційниххристиянських течіях, наприклад православві, служивши початковим матеріалом длявиникнення «псевдо-православних» деструктивних сект.
У своїх працях критики культів вказують на те, що керівникидеструктивних культів часто є особами психопатичного складу з|із| схильністю до домінування і психологічногонасильства. На думку більшості критиків, лідери культів мають матеріальну абополітичну зацікавленість в підпорядкуванні великої кількості людей івикористовують такі методи дії на своїх послідовників, як «промиваннямізків», наркотики, секс, групові «радения», позбавлення вільногочасу, обмеження зовнішніх контактів і ін.
Серед критиків доки не існує єдиної точки зору відносно того,чи являються терористичні і воєнізовані організації деструктивними культами.Деякі автори відносять до деструктивних культів ісламізм і Армію опору Господа.Деструктивними культами також іноді іменують такі воєнізовані групи, якТамілські Тигри і Аль-каида.
Правомірність застосування поняття
Релігієзнавець, професор МГУ Ігор Кантеров вказує набеззмістовність понять «Деструктивна секта» і «тоталітарнасекта». Через розмитість визначальних характеристик, до«деструктивних культів» і «тоталітарних сект» «можназарахувати практично будь-яке релігійне новоутворення, релігійно-філософськевчення|учення|, культурно-освітнюустанову», вважає Кантеров. На його думку, терміни «деструктивнийкульт» і «тоталітарна секта» використовуються головним чиномсидеологічними цілями — для створення негативного образу релігійних об’єднань.
За підсумками розширеного засідання Комісії Громадськоїпалати Російської Федерації по громадському контролю за діяльністюправоохоронних органів і реформуванням судово-правової системи в резолюції«Про заходи з протидії різним формам насильства над дітьми» від 27січня 2009 року була дана рекомендація Уряду Російської Федерації ввести вкарне законодавство визначення поняття «Тоталітарна секта»(«деструктивний культ») і встановлення карної відповідальності за їхдіяльність.
Використання терміну
Релігієзнавець Ігор Кантеров в статті «Деструктивні,тоталітарні і далі скрізь» відмічав, що в західному і в російськомузаконодавстві не існує якого-небудь визначення терміну «деструктивнийкульт» або «деструктивна секта». Це поняття також практично невикористовується в науковому релігієзнавстві — замість термінів «секта»і «культ» для позначення релігійних організацій і груп, щовідрізняються по віросповіданню від «традиційних» релігій, нинішироко застосовується термін «новий релігійний рух» (НРД),популярність якому забезпечили праці англійського соціолога професора АйлинБаркер. На заході НРД спочатку сприймалися насторожено, але за останні двадцятьроків відношення до них помітно покращало. Більшість з них соціальноадаптувалися і вписалися в сучасне суспільство, заповнюючи незайнятітрадиційними Церквами ніші.
Більшість як західних, так і російських релігієзнавців іфахівців з НРД негативно відносяться до використання терміну«деструктивний культ», ставлячи під сумнів можливість його вживання вцивілізованому суспільстві, а тим більше фахівцями. За словами відомогоросійського релігієзнавця Ігоря Кантерова
… довільне і шумне застосування зубодробильних термінів«тоталітарна секта» і «деструктивний культ» здійснюєтьсябез урахування досягнень вітчизняного і зарубіжного релігієзнавства, соціологіїі історії релігії. Саме цим можна пояснити появу видань типу «Додатка додовідника „Нові релігійні [організації Росії] деструктивного,неязичницького характеру“» (Москва, 2000). У нім сотні маловідомихгруп, з дивовижними найменуваннями і що налічують не більше пари десятків послідовників,є сусідами з організаціями, які мало хто наважиться назвати релігійними. Протев «деструктивні релігійно-політичні групи» потрапляютьНаціонал-більшовицька партія Э. Лимонова, Російська національна єдність (РНЕ) інавіть УНА-УНСО.
Таким чином, розпливчатість найменувань «тоталітарнасекта» і «деструктивний культ» дозволяє зараховувати до такихоб’єднань практично будь-яке релігійне новоутворення, релігійно-філософськевчення, культурно-освітня або оздоровча установа. Було б бажання, а вже поняття«Тоталітарна секта» і «деструктивний культ» завжди готовіприйняти у свої безрозмірні обійми всякого, кого треба анітрохи сумняшесязатаврувати, не утрудняючи себе замислитися про наслідки бездумного поводженняз такими ярликами-страшилками.